З найпершого дня появи на світло мони ласкаво називають своїх синів Кумбалайн.
У одній сім'ї батьки теж називали свого первістка Кумбалайном так так звикли, що забули дати йому ім'я. Виріс Кумбалайн сабоним і працьовитим. Одного разу із сусіднього села приїхав хіромант. Глянув він на руку Кумбалайна й сказав:
- Лінії твоєї долоні свідчать про те, що тебе чекає щасливе майбутнє. Ти завжди будеш весел і безтурботний, жити ти будеш у достатку й благополуччі.
Зрадів Кумбалайн і перестав працювати. Перетворився у ледаря й ледаря, усі дні проводив у дозвільній балаканині із приятелями. Незабаром Кумбалайн одружився на дівчині по імені Кунва - так мони лас-нотельно називають своїх дочок тещі. Та переїхав у будинок.
Однак одруження анітрошки не змінило його спосіб життя. Як і колись, він увесь день із раннього ранку до глибокої ночі тинявся без справи по селу, а від роботи, будь те у поле або будинку, усіляко отлинивал. А тим часом час ішов, і у нього з'явився первісток. Марне намагалася теща образумить зятя, нічого не допомагало - зять як і раніше ледарював: їв, пив, гуляв, а у відповідь на тещині докори відповідав, що йому, мов, випала особлива доля -насолоджуватися життям, Сабоно не злюбили тесть і теща зятя, перестали з ним розмовляти, але Кумбалайн не обертав на це уваги. Тим часом у нього народилася дочка. Тесть і теща вийшли з терпіння й прогнали ледаря-зятя з будинку.
Довелося Кумбалайну із дружиною й двома дітьми поселитися у занедбаній хатині на краю села. Відтепер сім'я існувала на жалюгідні гроші, які дружина виручала від продажу овочів і грибів, а Кумбалайн сидів цілими днями, чекав обіцяних хіромантом благ.
Одного разу повернулася дружина з базару, стала готовити їжу, а Кумбалайну веліла доглянути за дітьми. Кумбалайн мовчачи дивився на расшалившихся дітлаха й навіть не намагався їх утихомирити. Один з малят, боляче зашиб ніжку й розплакався. Дружина розсердилася, надавала Кумбалайну ляпасів і вигнала його з будинку.
Цього Кумбалайн знести вже не міг. Розв'язав він будь-що-будь розшукати хіроманта й зігнати на ньому весь свій гнів. А хіромант, видалося, тільки його й чекав.
- Зараз я тобі усе поясню, - сказав він.- Тільки спочатку, будь ласка, залізь-но на хлібне дерево так зірви мені кілька плодів! Кумбалайн спритно видрав на саму верхівку, отут хіромант і його учні стали що є сили трясти дерево, і, щоб не звалитися, Кумбалайн щосили вцепився у стовбур.
- Що ви робите? - розлютував Кумбалайн. Удосталь потішившись, хіромант сказав:
- Можеш спускатися, люб'язний. Сподіваюся, тепер-те до тебе дійшло, що означають мої пророкування. Як би гарні не були лінії руки, без праці не вивудиш і рибку із ставка. Якби ти не приклав зусабо, не вцепився щосили у дерево, то неодмінно звалився б униз. Тільки той, хто працює багато й ретельно, пожинає плоди своєї праці! Ще не було на світі людини, якій би блага валилися з неба. Лінії руки отут ні при чому.
Тоді Кумбалайн уразумел дійсний зміст пророкувань хіроманта. Прийнявся, як встарь, завзято трудитися й уже через три роки розбагатів, завоював любов дружини й повага тещі. Та тільки з тієї пори став випробовувати Кумбалайн дійсна насолода від життя.