Чому борсук і лиса у норах живуть

21-10-2016, 12:32 | Білоруські казки

Колись, розповідають, не було у звірів і худоби хвостів. Тільки один цар звіриний - лівий - мав хвіст.

Погано жилося звірам без хвостів. Узимку ще абияк, а підійде літо - немає порятунку від мух так мошкари. Чим їх відженеш? Не одного, бувало, за літо до смерті заїдали ґедзі так ґедзі. Хоч варта кричи, коли нападуть. Доведался про таке лихо звіриний цар і дав указ, щоб усі звірі йшли до нього хвости одержувати.

Кинулися царські гінці у усі кінці звірів скликати. Летять, у труби сурмлять, у барабани б'ють, нікому спати не дають. Побачили вовка - передали йому царський указ. Побачили бика, борсука - теж покликали. Лисиці, куниці, зайцеві, лосеві, дикому кабанам - усім сказали, що треба.

Залишився один лише ведмідь. Довго шукали його гінці, знайшли нарешті сонного у барлогу. Розбудили, розштовхали й веліли, щоб за хвостом поспішав. Так коли ж воно було, щоб ведмідь так квапився. Бреде собі потихеньку, помаленьку - топ, топ, усе колом розглядає, нюхом мед вишукує. Бачить - бджолине дупло на липі. " Дорога-Те до царя довга, - думає, - потрібне підкріпитися".

Піднявся ведмідь на дерево, а там, у дуплі, меді повнісінько.

Замурмотав він з радощів та й став дупло видирати, мед загрібати, за обидві щоки уплітати. Наївся, глянув на себе, а шуба-те вся у меді так у потерті!..

" Як же, - думає, - у такому виді перед царські очі бути?"

Пішов ведмідь на річку, вимив шубу та й приліг на пагорку сушитися. А сонечко так припекло, що не встигнув ведмедик і оглянутися, як уже солодко захріп.

Тим часом стали звірі до царя збиратися. Першої прибігла лиса. Оглянулася по сторонах, а перед царським палацом ціла купа хвостів: і довгі, і короткі, і голі, і пухнаті... Поклонилася лисиця цареві й говорить:

- Ясновельможний пан цар! Я перша відгукнулася на твій царський указ. Дозволь же мені за це вибрати собі хвіст якої захочеться... Ну, паную-те однаково, який хвіст дати лисиці.

- Добре, -говорить, - вибирай собі хвіст по смакові.

Розкуйовдила хитра лисиця всю купу хвостів, вибрала найкрасивіший - довгий, пухнатий і помчалася назад, поки цар не передумав.

За лисицею прискакала білка, вибрала собі хвіст теж гарний, так тільки поменше, чому у лисиці. За нею - куниця. Та вона з гарним хвостом назад побігла.

Лось, той вибрав собі хвіст довгий, з густою мітелкою на кінці, щоб було чому від ґедзів так ґедзів відмахуватися. А борсук схопив хвіст широкий так товстий.

Кінь побрав собі хвіст із суцільного волосся. Причепила, махнула по правому боку, по лівім - добре б'є. "Тепер мухам смерть!" - заіржала вона з радощів і поскакала на свій луг. Останнім прибіг зайчик.

- Де ж ти був? - говорить цар. - Бачиш, у мене один тільки маленький хвостик залишився.

- А мені й цього вистачить! - зрадів зайчик. - Воно й краще, щоб налегке від вовка й собаки втекти.

Причепив собі зайчишка коротенький хвостишко куди покладається, скакнув раз, іншої й побіг веселий додому. А звіриний цар, усі хвости роздавши, пішов спати.

Тільки надвечір прокинувся ведмідь. Згадав, що треба адже до царя за хвостом квапитися. Глянув, а сонце-те вже за ліс котиться. Кинувся він із усіх ніг галопом. Біг, біг, аж спітнів бідолаха. Прибігає до царського палацу, а там - ні хвостів, ні звірів... "Що ж тепер робити? - думає ведмідь. - Усе будуть із хвостами, один я без хвоста... "

Повернув ведмедик назад і злий-презлий потупав у свій ліс. Іде він, раптом бачить - на пні борсук вертиться, ладним своїм хвостом любується.

- Послухай, борсук, - говорить ведмідь, - навіщо тобі хвіст? Віддай його мені!

- Та що ти, дядько ведмідь, видумав! - дивується борсук. - Хіба можна такого гарного хвоста втратитися?

- А не даси по добрій волі, силою відберу, - буркнув ведмідь і поклав лапу на борсука.

- Не дам!.. - закричав борсук і рвонувся щосили бігти. Дивиться ведмідь, а у нього у пазурах шматок борсукової шкіри залишився так кінчик хвоста. Кинув він шкіру ладь, а кінчик хвоста собі причепив і рушив у дуплі мед доїдати.

А борсук від страху місця собі не знайде. Куди не сховається, усі йому ввижається, що ось-ось прийде ведмідь, залишок хвоста відбере. Вирив він тоді у землі більшу нору, там і поселився. Рана на спині зажила, а залишилася зате темна смужка. Так дотепер вона й не посвітліла.. Біжить раз лисиця, глядь - нора, а у ній хтось, хропе, немов подвипил. Забралася вона у нору, бачить, там борсук спить.

- Що це тобі, соседущко, нагорі тісно, що ти під землю забрався? -дивується лисиця.

- Так-А, лисичка, - зітхнув борсук, - правда твоя - тісно. Якщо б не їду шукати, то й уночі б не виходив звідси.

Та розповів борсук лисиці, тому йому на землі тісно. " Е-Е, - подумала лиса, - коли ведмідь на борсуковий хвіст поласився, то мій адже у сто раз краше... "

Та побігла вона шукати від ведмедя притулку. Пробігала цілу ніч, ніде сховатися не може. Нарешті над ранок вирила собі нору, таку ж, як у борсука, залізла у неї, прикрилася своїм пухнатим хвостом і спокійно заснула. З тієї пори борсук і лиса живуть у норах, а ведмідь так без гарного хвоста й залишився.

Зараз ви читаєте казку Чому борсук і лиса у норах живуть