Жив на світі бідний-пребідний мужик, і була у нього дружина, а дітей не було. Дожили вони до того, що хліба купити немає на що.
- Ех, дружина, - говорить мужик, - поведемо на базар останню корову, продамо так хліба купимо.
Пішов мужик корову у місто продавати, а назустріч йому з міста священик із причтом.
- Здраствуй, Тарас!
- Здраствуй, панотець!
- Куди це ти, Тарас, козу ведеш?
- Панотець, це ж корова!
- Ні, светик, це коза, ось і диякон тобі скаже.
- Так, це коза! - говорить диякон.
Розгубився мужик, а піп перестерігає:
- Братові Тарасу, продай мені цю козу, ось тобі три рублі!
Нема чого робити мужичку, продав він попові свою корову за три рублі, повернувся додому й говорить дружині:
- Яка ти дурна, замість корови козу мені на повідці дала. Напустилася на нього дружина.
- Що ти, розуму вирішився? Кози всі будинку, а корови нетути.
- Ну, баба, що робити? Я продав корову священикові, як-небудь потім розберемося.
Знову прийшла неділя. Їде Тарас у місто й знає, що священик із причтом обов'язково зайде у трактир пообідати. Підмовив він трактирника:
- Я вип'ю й закушу на гривенник, а ти говори, що на сто рублів.
Сидять паламарі з попом у сусідньому номері й говорять між собою:
- Який наш мужик Тарас: за один обід сто рублів просадив! Ми вчотирьох і те рублів десять витратимо, а він сто рублів!
Дивляться вони у щілинку: чому це Тарас буде розплачуватися. А Тарас витяг у трактир величезний ковпак, аршина у півтора. Стукнув по ковпакові:
- Ну що, трактирник, сплачене?
- Сплачене сповна.
Піп зі своїм причтом дивляться на це й діву даються. Іншим разом стукнув Тарас по ковпакові.
- Будьте здорові, пан трактирник!
Втретє стукнув-говорить трактирник:
- Ну, молодець, Тарас, платити вмієш.
Священик і говорить:
- Брати паламарі, купимо у Тараса цей ковпак: він придасться нам - кожну поїздку буде для нас даровий обід у трактирі. Ти, диякон, клади на кін двадцять п'ять рублів, дячки покладуть разом двадцять п'ять, а я один п'ятдесят; за сто рублів, може, продасть ковпак.
Їде Тарас додому, доганяє його священик:
- Знаєш що, Тарас? Продай нам цей ковпак:
Він буде нас виручати. Скільки ти за нього побереш? Ми згодні дати
Тобі п'ятдесят рублів сріблом.
- Ні, панотець, ніяк не можна батьківське благословення у чужі руки віддавати: хоч зрідка трапиться у місті бути, так досхочу поп'ю-погуляю.
- Послухай, Тарас, ось тобі сто рублів сріблом.
- Немає вуж, панотець, якщо прагнете купити, то продам за сто п'ятдесят рублів.
- Ну, паламарі, - говорить священик, - купуємо, а то хто-небудь дорожче дасть.
Купили вони ковпак за сто п'ятдесят рублів. Приїжджає Тарас додому й говорить дружині:
- Ну, господарка, лаяла ти мене, що я корову за, три рублі продав, зате тепер продав я свій ковпак за сто п'ятдесят рублів.
Став Тарас господарством обзаводитися, а священик чекає не дочекається свята, щоб поїхати у місто на дармовий обід. Поїхали паламарі із дружинами й няньками й з дітьми у місто. Замовляють трактирникові:
- Дай-но нам на двісті рублів попити-погуляти. Трактирник радий намагатися: подав різних страв і напоїв на двісті рублів. А як тільки пообідали:
- Ну, панотець, подаруйте розрахунки! Панотець вилазить через стіл:
- Зараз, пан трактирник! Приніс паламар знадвору ковпак. Стукнув священик по ковпакові долонею.,
- Ну як, у розрахунках, трактирник?
- Ні, піп, давай гроші!
Священик передав ковпак дияконові, щоб диякон ударив по ковпакові.
Диякон бив-бив, а трактирник як і раніше розрахунки запитує. Усі паламарі
Лупили кулачищами по ковпакові, а трактирник знай своє повторює:
- Давай гроші!
Стали складчину збирати паламарі, зайняли грошей у знайомих і заплатили трактирникові.
Тарас року за два прожив отримані за ковпак гроші, а потім і говорить дружині:
- Ось що, баба! Лягай-но на крамницю так дивися не ворушися, а я поїду за священиком, скажу йому:
"Панотець, подаруйте сповідувати: моя господарка дуже хвора".
Приїжджає мужик до священика.
- Ну, навіщо ти приїхав?
- Зробіть милість, панотець, подаруйте сповідувати: господарка вмирає.
Зібрався піп і поїхав з Тарасом. Входять у хату, а господарка лежить уже мертва, прибрана.
- Панотець, - говорить Тарас, - благословите ви мене! Є у мене стародавній дрюк (ще від створення миру), я вперіщу дружину три рази цим дрюком, вона відразу оживе.
- Ну, коли цей дрюк ще від дідів-прадідів зберігається - благословляю!
Панотець зі страху вийшов у сіни, а Тарас ударив три рази дрюком по крамниці. Дружина мужика заворушилася, застогнала. Здивувався панотець, що людина ожила. Входить він у хату, а баба вже сидить на крамниці й погойдується. Тарас підніс їй горщик холодної водиці, вона й зовсім прочухалася.
Панотець похвалив Тараса й поїхав додому. У той же день зібрав він свій причт і розповів йому про дивовижне воскресіння дружини мужика.
- Ось якби нам цей дрюк купити; як ми постійно на похорон їздимо,
Те пожвавлювали б цим дрюком небіжчиків. Давайте зложимося й купимо у мужика дрюк.
- А ви, панотець, з'їздите поторгуйтеся.
- Ні, поїдемо усе разом до нього.
Приїжджають вони до Тараса.
- Не чи продаси, Тарас, дрюк, який людей пожвавлює?
- Продам.
- Скільки побереш за неї?
- Ах, панотець, дайте п'ятсот рублів.
Стали паламарі радитися.
Піп говорить складаємося, я двісті п'ятдесят рублів, а ви, причт, утрьох двісті п'ятдесят.
Віддали гроші мужикові й забрали із собою дрюк. Тільки вони приїхали додому - назустріч їм купець багатий.
- Панотець, у мене сьогодні дружина вмерла, потурбуйтеся тіло схоронити.
- Зараз, пан купець, приїдемо.
Швидко зібралися вони, побрали із собою дрюк. Приїжджають, лежить на столі тіло. Говорить піп дияконові:
- ПРО, про, ми її воскресимо! Тягни-но, паламар, дрюк!
Дивується купець, навіщо паламар дрюк несе. Ударили паламарі мертву купчиху три рази - не оживає. Доклала родичка купцеві про таку наругу над покійницею. Купець подав скаргу начальству, що паламарі покійну купчиху так побили. Ось і потягли їхніх усіх недовго думаючи до суду на розправу.