Косив мужик траву на лузі. Вморився й сіл під кущем відпочити. Дістав вузлик, розв'язав і прийнявся за їжу.
Виходить із лісу голодний вовк. Бачить - мужик вод кущем сидить і щось їсть.
Підійшов до нього вовк, запитує:
- Ти що їж?
-Хліб, - відповідає мужик.
- А смачний він?
- Пристрасть який смачний!
- Дай мені спробувати.
- Милості прошу!
Відламав мужик шматок хліба й дав вовкові. Сподобався вовкові хліб. Він і говорить:
- Праг би я щодня є хліб, тільки де його діставати? Порадь!
- Добре, говорить, мужик, навчу тебе, де і як хліб діставати. Та почав він учити вовка:
- Насамперед треба землю зорати...
- Тоді й хліб буде?
- Ні, брат, перегоди. Потім треба землю заборонувати...
- Та можна хліб є? - зрадів вовк і хвостом замахав.
- Бач ти який швидкий! Спочатку треба жито посіяти...
- Тоді буде хліб? - облизнувся вовк.
- Немає ще! Дочекайся, Доки жито зійде, холодну зиму перезимує, навесні виросте, потім заколоситься, потім почне зерно наливатися, потім зріти...
- Ох, - зітхнув вовк, - вуж боляче довго чекати треба! Ну а коли дозріє зерно, тоді-те я наїмся хліба досхочу?
- Де там наїсися! - говорить мужик. - Раненько ще! Спочатку спіле жито треба стиснути, потім у снопи зв'язати, а вуж снопи у хрестці поставити. Вітер їх провіє, сонечко просушить, отоді вези на струм.
- Та їсти хліб буду?
- Який нетерплячий! Першою справою треба снопи обмолотити, зерно у мішки зібрати, мішки на млин відвезти так борошна намолоти...
- Та всі?
- Ні, не усе. З борошна треба тісто замісити й чекати, Доки тісто
Зійде. Тоді у гарячу піч саджати.
- Спечеться хліб?
- Ага, спечеться. Отоді й наїсися досхочу, - закінчив мужик. Задумався вовк, почухала потилиця й говорить:
- Немає! Ця робота не по мені - і довго, і клопітно, і важко. Ти краще порадь, як легкий хліб добувати.
- Ну що ж, - говорить мужик, - якщо не прагнеш важкий хліб є, їж легкий. Іди на вигін, там кінь пасеться.
Пішов вовк на вигін. Побачив коня:
- Кінь, кінь, я тебе знімання!
- Що ж, - говорить кінь, - їж. Тільки спочатку здери з моїх ніг підкови, щоб не поламати про них зуби.
- Та те правда, - погодився вовк.
Пригнувся він підкови здирати, а кінь як брикне його копитом! Перекувирнулся вовк - так ходу. Прибіг до ріки. Бачить - гусаки на березі пасуться.
"Не чи з'їсти мені їх?" - думає вовк. Потім говорить:
- Гусаки, гусаки, я вас знімання!
- Що ж, - відповідають гусаки, - їж. Тільки спочатку зроби нам послугу.
- Яку? - запитує вовк.
- Проспівай нам пісню, а ми послухаємо.
- Це можна! Пісні співати я майстер. Сіл вовк на купину, задер голову й почав вити. А гусаки - порх-порх крабоми - з місця знялися й полетіли. Зліз вовк із купини, подивився їм вслід і пішов далі ні із чим. Іде, лає себе: "Ну не чи дурень я, а? Та навіщо тільки я узявся співати гусакам! Ну вже тепер кого не зустріну-знімання!"
Тільки він так подумав, дивиться - бреде по дорозі старий дід. Вовк - до нього;
- Дід, дід, я тебе знімання!
- Куди квапитися? - говорить дід. - Давай спочатку табаку понюхаємо.
- А смачний він?
- Спробуй, так будеш знати.
- Давай!
Вийняв дід з кишені табакерку, сам понюхав і вовкові дав.
Потягнув вовк носом щосили так увесь тютюн і вдихнув у себе. А потім
Давай чхати на весь ліс... Нічого від сліз не бачить, усе чхає. Більше години
Чхав, Доки прочихался. Оглянувся, а вуж діда й сліду нема.
Пішов вовк далі.
Ішов він, ішов, дивиться - вівці на лузі пасуться, а пастух спить. Виглядів вовк найбільшого баранчика, схопив його й говорить:
- Баран, баран, я тебе знімання!
- Що ж, - говорить баран, - видне, така моя частка. Ставай-но у ту лощинку так роззяв упасти ширше. А я вибіжу на пагорок, розженуся й сам підхоплюся тобі у рота.
- Спасибі за раду, - сказав вовк, - так і зробимо.
Став він у лощинку, роззявив упасти, чекає. А баран вибіг на пагорок, розігнався так трах вовка рогами! У того аж іскри з очей посипалися... Прочухався вовк, покрутив головою й говорить:
- Не зрозумію: з'їв я його або не з'їв? А у цей час той самий мужик з косовиці додому вертався.
Почув він волкови слова й говорить:
- З'їсти ти його не з'їв, а легкого хліба покуштував.