Одного разу у святковий день сиділи селяни на ослоні перед будинком і розмовляли про свої справи.
Підійшов до них сільський крамар і став хвастатися: я, мол не ликом
Шитий і у панських хоромах бувати доводило.
А самий бідний селянин сидів собі й посміювався:
- Подумаєш, велика справа, що тобі у панських хоромах бувати
Доводилося. Якщо я захочу, то й обідати буду з паном.
- Це ти-те будеш обідати з паном? Так якщо я таке диво своїми очима побачу, то однаково не повірю, - розгарячився крамар.
- Ось побачиш, що я буду обідати з паном.
- Ні, не будеш!
Сперечалися вони, сперечалися й зрештою бідний селянин заявив привселюдно:
- Заставляюся, що я буду обідати з паном. Якщо стане по-моєму,
Ти мені даси вороного й гнідого коня, а якщо ти виявишся прав, то я три роки безкоштовно відроблю на тебе. Зрадів крамар;
- Згодний! Дам я тобі вороного й гнідого коня, а на додачу й телку подарую - говорю це при свідках.
Пішов бідняк до пана:
- Ваша милість, прагну я у вас про щось запитати, тільки прошу вас, нехай це залишиться між нами: скільки коштує злиток золота, розміром з мій ковпак?
Нічого не відповів пан, тільки ляснув у долоні:
- Дайте-но нам з мужичком випити так закусити й принесіть обід, так швидше! Сідай, сідай, не торопій, їж, пий, скільки твоєї душі завгодно! Пригощає пан селянина, як дорогого гостя, а сам так і тремтить від жадібності, боїться, як би злиток не упустити зі своїх рук.
- Іди, мужик, принеси свій золотий злиток. Дам я тобі за нього пуд борошна й п'ять гривенников.
- Так немає у мене, пан, ніякого злитка! Я просто так поцікавився, скільки коштує злиток золота, розміром з мій ковпак.
Розсердився пан:
- Геть звідси, дурень!
- Який же я дурень, пан, раз ти мене почастував, як дорогого гостя, за цей обід я ще одержу від крамаря двох коней і телку.
Та селянин пішов дуже задоволений.