Давним-давно жила-була у одному місті сирота. Була вона й розумна, і гарна
Собою. Кожний, хто бачив її раз, праг ще раз подивитися на неї. Такий скромної й доброї була дівчинка, що всі її любили. Побачив сироту начальник міської варти й відразу закохався у неї. Коли дівчина верталася з базару, начальник варти перепинив їй шлях:
- Агов, красуня, ти сподобалася мені, прагну побрати тебе у дружин.
- Ти, братик начальник, у батьки мені годишся, до того ж будинку у тебе є й дружина й діти, так що не піду я за тебе.
Начальник варти довго вмовляв дівчину, але та ні у яку не погоджувалася. Тоді він їй пригрозив:
- Я поберу тебе насабоно, а не підеш силою, оббрешу перед міським суддею.
- Не боюся я наклепу, - відповіла дівчина. - Що прагнеш, то й роби, а я сказала своє слово.
Прихопив начальник варти дві-три курки, яєць і пішов до судді. Напустив на себе скривджений вид і говорить судді, що така-те дівчина украла у нього телку, і він просить покарати її.
Суддя побачивши подарунків відразу погодився виконати прохання начальника варти й викликав до себе сироту.
- Як тобі не соромно, - напустився суддя на дівчину, як тільки вона з'явилася до нього. - Чому ти украла у цієї людини телку? Я покараю тебе за це так, що запам'ятаєш на усе життя.
- Пан суддя, - говорить дівчина, - звідки тобі відомо, що я украла телицю начальника варти?
- Як звідки? Він сам мені сказав про цей, - відповідає суддя.
- Ну й що ж, що сам говорить. Я теж говорю, що він усе придумав, щоб оббрехати мене.
Дівчина зрозуміла, що суддя будь-що-будь прагне підтримати начальника варти. Тоді вона голосно заявила:
- Пан суддя, бачу, що немає у тебе ні чесності, ні розуму. Не знаючи істини, ти прагнеш по наклепу цієї людини покарати мене. Раз так, не боюся я тебе, що прагнеш, то й роби.
А суддя тим часом помітив, що дівчина гарна, і подумав, що непогано б і самому роздобути її у дружин.
- Ти правий, братик, - сказав суддя начальникові варти.- А тепер можеш іти додому. Я покараю цю дівчину. Після відходу начальника варти суддя сказав дівчині:
- Ти бачиш, провина твоя велика, але я вибачу тебе, якщо ти погодишся стати моєю дружиною.
Як не просила дівчина, скільки не доводила, що не винувата вона, що начальник варти обмовляє на неї, суддя стояв на своєму. Тоді дівчина сказала, що, навіть якщо й винувата, заміж за нього вона не піде, що він їй у діди годиться.
Суддя піднявся зі свого місця й став доводити, що ніякий він не старий, що гарячий він, як п'ятнадцятирічний юнак. Бачить дівчина, що суддя зовсім голову втратив, почав пестити її, - закотила вона йому ляпас і як закричить:
- Забери руки, старий шкарбун! Не те вийду на вулицю й знеславлю тебе на усе місто.
- Ну, раз не погодилася ти піти за мене заміж, - перейшов до погроз суддя, - подивишся, що я зроблю з тобою. Направився суддя прямо до падишаха.
- Так протриває життя падишаха, - почав він, схиливши голову, - у тебе у
Місті живе одна сирота, так вона всюди паплюжить тебе, розпускає слухи, що ти погана людина. Праг її покарати, так вона й мене стала паплюжити, наклеп зводити. Я прийшов до тебе із проханням: накажи катові відрубати їй голову.
Падишах відразу ж наказав привести дівчину до нього.
- Послухай, дівка, як же це ти насмілюєшся паплюжити мене всюди? Дівчина розповіла падишахові всі як було. Їй видалося, що падишах по
Справедливості покарає начальника варти й суддю. Але падишах виявився гірше тих двох.
Побачив і падишах, що дівчина писана красуня, і закохався у неї з першого погляду.
- Послухай, дівчина, якщо погодишся вийти за мене заміж, зроблю тебе головною дружиною. Не погодишся - накажу катові відрубати тобі голову, - сказав падишах.
Дівчина зрозуміла, що без хитрості не позбутися їй від цієї напасті.
- Так протриває життя падишаха, - прикинулася вона покірної, - за тебе піду. Але поки ніхто не повинен знати про мою згоду. Завтра ввечері приходь до мене додому, усі й обговоримо з тобою.
- Заспокоївши падишаха, дівчина пішла від нього до судді, а потім до начальника варти. Кожному з них вона повторила те ж, що сказала падишахові:
- Я передумала. Завтра ввечері приходь до мене додому, усі й обговоримо. Покликала вона ранком з базару грабаря, і він вирив посередині будинку колодязь. Поставила на вогонь два казани з водою. Потім пішла до сусідки-бабі й запросила її у гості:
- Бабуся, нудно мені, приходь сьогодні ввечері до мене у гості. Настав вечір. Першим прийшов начальник варти. Дівчина посадила його й почала бесіду. У цей час пролунав стукіт у ворота. Начальник варти запитав злякано:
- Хто це?
- Чоловік мій, - пояснила дівчина.
- Що ж мені робити? - заїкаючись, запитав начальник варти.
- Обв'яжися мотузкою - я спущу тебе у колодязь, а коли чоловік піде, витягнуся тебе наверх.
Дівчина спустила начальника варти у колодязь і відкрили двері. У воріт стояв суддя. Тільки почали вони розмовляти, як знову пролунав стукіт у ворота.
- Хто це? - злякався суддя.
- Чоловік мій, - відповіла дівчина. Дівчина спустила у колодязь і суддю.
Цього разу впустила вона у будинок падишаха. Незабаром знову постукали. Тепер уже злякався падишах. Дівчина і його, обв'язавши мотузкою, спустила у колодязь. Цього разу прийшла до дівчини сусідка-баба. Дівчина й баба поговорили небагато про те, про сем. Раптом баба звернула увагу на казани у вогнищі.
- Що це у тебе у казанах кипить, донечка? - полюбопитствовала вона.
- Так воду кип'ячу, бабуся, - відповіла дівчина.
- Для чого тобі стільки окропу?
- У колодязі щось багато всякої живності завелося, прагну обшпарити колодязь, щоб убити всіх змій, скорпіонів.
Дівчина й баба спільно перекинули казани з окропом у колодязь. Суддя, падишах і начальник варти заживо зварилися. Після відходу баби дівчина гаком на довгій мотузці витягнула трупи з колодязя. Загорнула кожний у
Окремості у білий саван і задумалася, де б їх поховати. Бачить, повз будинок на ослу проїжджає якийсь чабан. Окликнула вона його й говорить:
- Братик, батько мій умер, поховай його. Заплачу, скільки потрібно. Але будь обережний, дуже вуж безсовісним був мій батько, може й назад повернутися.
Чабан погодився. Зваливши труп на осла, відвіз і закопав його у степу. А за цей час дівчина виставила у двір другий труп. Повернувся чабан за платою, бачить, у дворі лежить мрець.
- А це хто? - здивувався чабан.
- Братик, говорила ж я тобі, що мрець цей не має совісті, може
І з могили втекти. Видне, неглибоко ти його зарив, він і випередив тебе. Відвези й так поховай його, щоб уже не повернувся.
- Ну, уже цього разу поховаю глибоко, сестриця, - запевнив чабан. Звалив він труп на осла й вивіз його далеко за місто. Вибрав високу
Скелю, із труднощами підняв туди свій вантаж і скинув тіло вниз. А під скелею у цей час якийсь мулла затворів намаз. Злякався мулла, забачачи мертве тіло у савані, перервав молитву й пустився навтьоки. Чабан помітив зі скелі, що внизу хтось біжить, і розв'язав, що це труп знову ожив. Побіг він за муллою, наздогнав і як стукне кийком по голові.
- Щоб тебе чорти віднесли, - викликнув обурений чабан. - Совість-Те потрібно мати навіть мертвим. Череп мулли від удару кийком розколовся надвоє, як спілий кавун. Чабан вирив глибоку яму й закопав у неї муллу. Знову повернувся він до дівчини за платою. А дівчина тим часом приготувала у дворі й третього мерця.
- Ну, братик, - викликнула дівчина, як тільки чабан увійшов у ворота, - просила ж я тебе закопати його глибже. Бачиш, знову він обдурив тебе.
- Ах, щоб твого батька чорти віднесли, - не на жарт розсердився чабан, ну й безсовісний же він у тебе. Цього разу я йому таке влаштую, що, будь він і тричі хитрий, не зможе вже повернутися. Гарчачи, звалив чабан мерця на осла й рушив у дорогу. Вилучив він тіло на мірошницьке колесо, щоб на шматочки його рознесло. А під мірошницьким колесом у цей час мірошник купався. Подивився чабан униз, як він там, не чи ожив знову. Глядь, хтось у самого колеса у воді плескається. Розв'язав чабан, що й цього разу ожив мрець. Налетів на мірошника й давай його бити кийком і присуджувати: - Ось тобі, ось тобі! Будеш знати, як оживати!
Забив він мірошника до смерті, перетворив його у мішок з костями. Повернувся до дівчини й зрадів тому, що немає вже мерця, не повернувся цього разу. Одержав чабан плату й пішов. А дівчата, знищивши всіх своїх ворогів, зажила безтурботно й щасливо.