У одного падишаха були три дочки. Одного разу він розв'язав погостювати у своїх дочок. Спершу падишах повідомив старшу дочку, що він збирається зі своїми візирами погостювати у неї. Старша дочка приготувала різного роду частування, привела всі кімнати у порядок. Падишах з візирами поїли, попили, а перед відходом падишах запитав у дочки:
- Звідки у тебе стільки багатства?
- Це усе від твого багатства, - відповіла дочка. Падишахові це дуже сподобалося, і він сказав:
- Спасибі, моя дочка!
Наступного дня він сповістив середню дочку, що завтра він буде у гостях у неї разом з візирами. Вона теж привела усе у порядок.
Коли падишах з візирами поїли, попили, падишах перед відходом запитав у дочки:
- Звідки у тебе багатство?
- Це від твого багатства, - також відповіла вона.
- Спасибі, моя дочка, - сказав падишах.
Молодша дочка довідалася про це. Але коли, у свою чергу, одержала повідомлення, не стала готуватися, подібно старшим сестрам, не разубрала кімнат. Коли прийшов падишах з візирами, вона почастувала їхнім тим, що у неї найшлося. Перед відходом падишах запитав:
- Звідки у тебе це багатство?
- Усе це мені аллах дав, - відповіла вона. Ця відповідь падишахові не сподобався.
- Що виходить, аллах дав? Ти живеш на мої засоби, а говориш, що тобі аллах дав?
- Та тобі також аллах дав, - сказала дочка;- Якби аллах не дав тобі, нема чого було б є й мені.
Настав ранок. Падишах праг відрубати голову молодшої дочки. Візири благали цього не робити, говорячи:
-Вона ж твоя дочка! Твоє ім'я затьмариться перед іншими падишахами й втратить своя велич. Чим убивати дочка, краще видай її заміж за бідну людину, щоб вона довідалася нестаток і вмерла від голоду.
Падишах погодився.
Знайшли у місті бідної людини, яка сиділа у дороги, його кликали Ледачий Ахмед.
У Ахмеда була стара мати, і жили вони у маленькій хаті. Він був настільки ледачий, що їв тільки тоді, коли перехожі клали йому їжу прямо у рота; якщо ж вони цього не робили, він залишався голодним.
Молодшу дочку бачили за нього заміж.
Коли ввечері вона прийшла до Ледачого, той оживився. Ранком дівчина дала йому рубль; Ахмед побрав рубль і пішов на базар. Там він зустрівся з купцем. - Ахмед, - запитав його купець, - звідки ти йдеш?
- Падишах, - відповів той, - видав за мене заміж свою дочку; вона мені дала рубль і сказала, щоб я пішов на базар і купив дечого, але з умовою, щоб не розміняв рубля. Тепер я перебуваю у утрудненні, не знаю, що робити.
-Підемо до мене, - сказав йому купець. - Ти будеш у мене працювати, доглядати за моїми мулами, і я тобі буду платити.
Ахмед пішов, вичистив стайню у мулів. Перед увечері купець прийшов і сказав йому:
- Завтра приходь сюди, приготуй із цього піску місиво й покрій їм дах.
Ахмед усе це зробив, крім того, виконав і інші доручення купця. Купець дав йому більшу тарілку плову й хліба, різних речей і грошей. Так він працював кілька днів у купця.
Одного разу купець сказав йому:
- Я їду у далеке місто й прагну тебе побрати із собою.
-Я повинен поговорити із дружиною, - відповів Ахмед, - якщо вона погодиться, то поїду.
Він пішов до дружини. Та погодилася.
Коли вони їхали, у них висохнула вода. По дорозі їм попався колодязь. Вони вилучили у нього цебро на мотузці, але витягнули порожнє цебро.
- Кому - небудь прийде спуститися у колодязь, - сказав купець, - там хтось нам води не дає.
Ахмеду довелося спуститися. Купець обв'язав його мотузкою, і він спустився
У колодязь. Ахмед побачив там сплячого дива й запитав: - Чому ти нам води не даєш? Дів відповів:
- Дай мені саккиз, і я дам тобі воду.
Ахмеда витяглися з колодязя. У каравані знайшли шматок саккиза; Ахмед спустився й віддав його діву. Дів йому дав води й один гранат. Увесь караван напився води. Ахмед побачив, що сюди йде ще один караван. Він і у них побрав саккиз, спустився у колодязь і знову напоїв увесь караван. Дів подарував йому ще один гранат. Таким чином, він одержав два гранати. Цей другий караван саме йшов у напрямку того міста, де жив Ахмед. Свої гроші й гранати Ахмед дав цьому каравану й просив передати їх його дружині й матері. Сам же він поїхав у місто Исфаган.
Ночували у караван-сараї; Ахмед забрав коней. нагодував їх і розв'язав прогулятися по окраїні міста. Тут був басейн; він роздягнувся й викуплявся. Потім ліг спати біля басейну.
У цей час прилетіли три голуби й сіли на дерево. Один з них сказав:
- Сестричка, ти цього Ахмеда знаєш?
- Це той Ахмед, - сказав інший, - який мав у дороги маленьку хатку. Він був так ледачий, що якщо не клали йому у рота хліба, то залишався голодним. Падишах того міста видав за нього свою дочку, щоб вона вмерла від голоду; а Ахмед з купцем приїхав сюди. Давайте подаруємо йому що-небудь.
- .Спить або не спить Ахмед? - запитав голуб. - Якщо Ахмед спить, нехай спить неміцно; якщо неміцно спить, нехай почує: на дні цього басейну лежать сім глечиків золота. Я йому їх дарую. Нехай він прокинеться, пошукає й знайде.
Ахмед чув усе це.
- Дочка індійського падишаха хвора, - сказав інший голуб, - і вилікувати її від цієї хвороби можна тільки листами цього дерева. Потрібно побрати аркуш цього дерева й натерти ним її тіло. Вона видужає, і її видадуть заміж за того, хто її вилікує.
- Щоб досягтися Індії, - сказав третій голуб, - треба перейти через кілька морів. Я йому подарую гілку цього дерева; якщо він ударить нею по морю, ньому відкриється дорога.
Ахмед усе чув. Птаха полетіли. Ахмед устав і початків шукати у басейні золото. Він почав копати й раптом бачить - великий камінь, а під каменем діра. Він проліз у діру й знайшов сім глечиків, наповнених золотом, а у останньому глечику - золотого півня. Він вийшов з діри, прикрив її каменем, щоб ніхто не помітив. Пізно ввечері він повернувся у місто.
- Де ти був дотепер? - запитав купець.
- Я гуляв, - відповів Ахмед, але про свою таємницю ні чого не сказав купцеві. Ранком Ахмед зірвав кілька листів і маленьку гілку з дерева, яке вказав голуб. Караван відправився убік Індії. Вони, дійшли до моря й не могли перейти його.
- Давайте, ляжемо спати, - сказав Ахмед, - може бути, ранком як-небудь знайдемо дорогу.
Опівночі Ахмед прокинувся, ударив гілкою по морю, і перед ним відкрилася дорога. Ранком вони прокинулися й бачать - моря ні, а на його місці пролягає гарна дорога.
Нарешті, вони дійшли до міста, де жила дочка індійського падишаха. Зупинилися у караван-сараї.
- Я прагну погуляти по місту, - сказав Ахмед і пішов у місто, купив одяг, який носять хакими, і поклав кілька листів у кишеню. Перед палацом падишаха він зустрів людину й запитав:
- чи Правду говорять, що дочка падишаха хвора? Я прийшов її вилікувати. Скажіть падишахові, що приїхав новий хаким.
Людина сповістила про це падишахові. Падишах викликав до себе Ахмеда й сказав:
- Послухай, хаким! Уже тридцять лікарів я посадив у у'язницю й заприсягся, що коли прийде сороковий, то я накажу відрізати всім їм голови.
- Я завтра прийду, - сказав Ахмед. - Ти накажи закрити всі крамниці, а твоя дочка нехай відправиться у лазню. Я прийду туди й вилечу її.
Потім Ахмед повернувся у караван-сарай, переодягся й став забирати коней у стайні.
На наступний ранок він знову одягся хакимом і пішов у палац. За наказом падишаха всі крамниці базару були закриті, і жодної людини не було на вулиці. Дочка падишаха відправилася у лазню. Ахмед теж пішов у лазню, побрав листи, спалив їх, розмішав попіл у воді й помазав тіло дівчини.
Дівчина лежала без свідомості. Коли трохи згодом, вона опам'яталася, ніякої хвороби у неї більше не було, - вона видужала. Про це повідомили падишаха. Падишах наказав покрити всю дорогу від лазні килимами й по них привести дочка у палац.
Улаштували свято. Падишах сказав:
- Я дав слово видати заміж мою дочку за того, хто її вилікує.
- Я відповім вам завтра, - сказав Ахмед.
Уже настав вечір, і Ахмед повернувся у караван-сарай. Коли купець запитав його, де він був, Ахмед не міг більше приховувати таємницю від купця й розповів йому усе.
- Усе це багатство й дівчина, - сказав Ахмед купцеві, - належать
Тобі, тому що всього цього я досягся с. твоєю допомогою.
- Ні, це усе послав тобі аллах, - сказав купець. - Тепер тобі нема чого залишатися із мною. Завтра обвінчайся й побери дівчину на свою батьківщину, а ми повернемося, коли покінчимо зі своєю торгівлею.
- Я не можу тебе залишити тут, - сказав Ахмед, - я це багатство придбав разом з тобою.
Ахмед з'явився у палац, обвінчався із царівною й разом з нею повернувся до купця.
- Купи десять - п'ятнадцять верблюдів, - сказав купець, - кілька ящиків і кілька тюків матерії, потім іди до басейну, побери скарб, уночі поклади його у. ящики й прикрий їхньою матерією, щоб ніхто не помітив.
Ахмед зробив так, як йому сказав купець. Потім пішов до падишаха й повідомив, що він їде до себе на батьківщину. Падишах приготував дочки гарне придане. Потім Ахмед з верблюдами й декількома вершниками відправився у місто, де перебував скарб.
Нехай вони поки подорожують, а я вам розповім про першу дружину Ахмеда.
Купці передали гроші й гранати дружині Ахмеда. Якось у дружини й матері Ахмеда гроші скінчилися. Мати Ахмеда сказала невістці, що їй хочеться з'їсти чого-небудь кислого й попросила гранат, який надіслав син. Розрізали один гранат і побачили, що він наповнений дорогоцінними каменями. Вони розв'язали на ці дорогоцінні камені побудувати гарний будинок. Зговорилися з майстрами й робітниками й почали будувати будинок. За місяць вибудували такий будинок, якого не було ні у одному царстві.
Навколо палацу побудували високу стіну й найняли багато служниць. Дружина Ахмеда стала жити краще, чим жила у батька. Нехай вони поки тут живуть, а ми тепер повернемося до Ахмеда.
Ахмед приїхав у місто, де був басейн. Опівночі він склав увесь скарб у ящики й відправився у своє рідне місто. Ахмед залишив верблюдів на краю міста, а сам направився у свою хату, але на її місці побачив пишний палац. Він постукав у двері, вийшли служниці й повідомили дружину, що приїхав якийсь вершник і прагне ввійти у двір. Дочка падишаха підійшла до дверей і запитує:
- Хто там?
- Це я, - відповідає Ахмед.
- А хто ти? - запитує вона. Ахмед забув своє ім'я й говорить:
- Я забув своє ім'я, почекайте, я піду довідаюся й тоді скажу вам.
Він повернувся на край міста й запитав, як його кличуть. Йому сказали, що його кличуть Ага-Ахмед. Він знову прийшов до палацу й назвав своє ім'я. Відкрили двері й побачили, що це, дійсно, Ахмед. Дружина обійняла його, а Ахмед розвів руками й сказав собі:
"Я виїхав, а дружина моя стала гулящою жінкою й добудувала такий будинок".
Він піднявся наверх і побачив свою матір помолоділої, немов це була чотирнадцятилітня дівчина. Ахмед дуже холодно привітався з матір'ю.
- Я знаю, про що ти думаєш, - сказала дочка падишаха. - Кинь усі ці вигадки.
Вона принесла гранат і продовжувала:
- Це той самий гранат, який ти надіслав нам. Ми розрізали його й побачили, що він наповнений дорогоцінними каменями. На половину цих каменів ми побудували цей будинок.
- Тут дуже мало, - сказав Ахмед. - Я привіз стільки багатства, що воно у багато разів більше цього.
Вони привели верблюдів до палацу, розвантажили й усе золото й речі склали
У коморі.
Купець теж незабаром повернувся. Ахмед приготував купцеві подарунки з дорогоцінних каменів.
Одного разу падишах відправився на полювання. Побачивши його бачили, дочка падишаха нарядилася у дорогі одяги, прикрасилася дорогоцінними каменями. Коли падишах проїжджав повз вікна, вона підійшла до вікна й кинула на вулицю шматок чорної матерії. Побачивши її, падишах подумав:
"Яка вона гарна!" - скрикнув і схопився за серце.
- Що з тобою?-запитав падишаха візир.
- Відвезіть мене додому! - відповів падишах. Дружина Ахмеда повернулася до чоловіка й сказала йому:
- Завтра мій батько пошле сватів і буде просити моєї руки, а ти погодься на це.
Ахмед сказав, що не потрібно цього робити.
- Не твоя справа, - відповіла дружина. На наступний ранок постукали у двері. Ахмед вийшов і побачив візира.
- Я посланий падишахом, - сказав візир, - у вас є дівчина, падишах прагне одружитися на ній.
- Це моя сестра, вона сиротка... Я згодний.
Візир повернувся до падишаха й передав йому про це. Падишах ще раз послав туди візира, щоб запитати, коли можна з'явитися за нею.
- Дозволите нам побрати наречену найближчим часом, - сказав візир, Прийшовши до Ахмеда. - Що ви просите у нас за дівчину?
На наступний ранок падишах послав їм усе, що потрібно. Дружина Ахмеда усе прийняла.
Зробили кебин і побрали її у палац. Коли падишах прийшов, то побачив,
Що вона сидить на троні. Побачивши падишаха, вона встала з місця, села за троном і повернулася спиною до падишаха. Падишах здивувався, що вона нічого не говорить.
- Тебе ж привели для мене, а не мене для тебе, - сказав він. Нарешті, вона не витримала, скинула чадру й сказала:
- Як тобі не соромно! Хіба батько може одружитися на своїй дочці? Падишах побачив, що вона, дійсно, його дочка. Йому стало соромно, і
Він відправив її додому. На ранок вона влаштувала великий бенкет і запросила падишаха й усіх його візирів. Після бенкету усе розійшлися, а батька вона залишила у себе.
- Звідки у тебе стільки багатства? - запитав у неї падишах.
- Моє багатство я покаджу тобі завтра, - відповіла вона.
Ранком вона показала батькові усе своє багатство, і падишах прийшов у захват.
- Пам'ятаєш, батько, коли я тобі сказала, що усе аллах дає, ти на мене розсердився й видав заміж за ледачу людину, щоб я вмерла з голоду. Але якщо аллах захоче кому дати, тому й дасть.
-Мій син, Ахмед, - сказав падишах. - Мої інші дочки стали нещасними. Я зостарився, тепер ти повинен побрати мій трон і корону, а я вийду від мирських справ і зраджуся молитвам.
Вони їли, пили й досяглися бажаної мети. Нехай же її знайдуть і ті, які її ще не досяглися.