У одному аулі жив, а може бути, і зовсім не жив бідний уздень.
У нього була сварлива дружина з довгим- довжелезною мовою. Рано ранком ішла вона з будинку й пізно ввечері верталася. Та цілий день ходила вона із саклі у саклю, перемивала кісточки знайомим, пускала різні слухи, ссорила чоловіків із дружинами, батьків з дітьми. Та не було від неї життя всім аульчан нам, не говорячи вже про чоловіка й сусідів.
Одного разу напустилася вона на чоловіка й початку його лаяти. Потім перекинулася на його родичів, потім на сусідів і вилаяла всіх аульчан по черзі. Набридла чоловікові лайка, і він тихенько вийшов у двір. А дружина вискочила слідом і пущі колишнього продовжувала сваритися. Не витримав бідний чоловік і зіштовхнув дружину у колодязь.
Аульчане довідалися про случившемся й полегшено зітхнули. Та й овдовілий уздень став поступово приходити у себе.
Так пройшло якийсь час.
Якось раз цей уздень разом із цебром води витягся з колодязя змієві. Праг убити її, але змія сказала людським голосом:
- Не вбивай мене, добра людина, я не винувата, що потрапила тобі на очі. Тут, у цьому колодязі, вічно жив наш рід, і я спокійно залишалася б там до кінця своїх днів. Але ось днями потрапила туди жахлива жінка. Цілодобово вона свариться. Не витерпіла я такого сусідства й розв'язала бігти. Якщо ти відпустиш мене, я допоможу тобі розбагатіти. Не дивися, що я маленька: скоро я стану великою змією й усе будуть мене боятися. Я поселюся у єдиному джерелі великого міста й нікого не допущу до води. Тільки твоє прохання буде уважена. За це хан обсипле тебе милостями й багатством.
Відпустив уздень змієві й незабаром забув про неї.
Але не пройшло й напівроку, як величезна змія захопила єдине у місті джерело й нікого не підпускала до води. Не перебувало жодного джигіта, який би наважився прогнати чудовисько. Сміливцеві була обіцяна нагорода — ханська дочка й незліченні скарби.
Тоді уздень змело направився до джерела. Подивувався він, що маленька змія так скоро виросла, і нагадав про угоду.
- Я стримаю своє слово й покину це місто, але якщо ти ще раз прийдеш до мене з подібним проханням, то будеш убитий, - і із цими словами чудовисько вийшло.
Не було межі радості городян, і вони зажадали від хана видати дочка за героя. Ханові нічого не залишалося, як погодитися. Зіграли пишне весілля, і став уздень жити розкошуючи.
Незабаром до нього прийшли послані з іншого ханства й розповіли про своє нещастя.
- Біля єдиного у місті джерела поселилася жахлива змія. Нікому не дає вона води. Чули ми, що тільки ти не боїшся її. Допоможи нам, і ми гідно віддячимо тебе.
Хотілося узденю виручити людей, що потрапили у лихо, але він згадав грізне попередження змії й відмовився.
Тоді зібрався весь народ і став його вмовляти:
- Ти єдиний, хто зміг прогнати змієві. Допоможи ж і нашим сусідам!
Дуже не хотілося узденю гинути, але довелося відправитися до змії.
Чудовисько ще бачили примітило його й закричало громовим
Голосом:
- Нещасний, я ж попереджала тебе не приходити до мене із проханням звільнити джерело. Тепер ти повинен умерти!
- Не для того я прийшов, про змія! Я праг тільки повідомити тебе, що моя сварлива дружина повернулася з колодязя, - сказав спритний уздень.
- Невже? Про яке щастя! - викликнула змія.- Тут мені більше робити нема чого! - Та змія втекла у рідний колодязь.