Одного разу, коли верблюд мирно щипав траву, до нього підійшла лиса.
- Агов, горбатий! Як ти смієш пастися на моїх землях?
Негайно вбирайся звідси!
- Так чому ж ця земля твоя? - розсердився верблюд.
- А тому, що вона перейшла до мене у спадщину від батька, а до того — від діда. Якщо ти не віриш, то покличемо свідка, -
І лисиця покликала вовка.
- Як ти смієш, жалюгідний верблюд, пастися на чужому полі? Ти провинився, і за це я повинен з'їсти тебе, - заричав
Вовк.
- Правабоно, правабоно, з'їж його! - затараторила лисиця,
Сподіваючись, що і їй дещо перепаде.
- Ну що ж, раз так, то починайте із самого смачного — моєї мови, - сказав верблюд і відкрив упасти.
Вовк просунув у неї голову й праг вирвати мова, але верблюд стис щелепи, і розламалася вовча голова, як гнилий горіх. А лисиця, бачачи, що справи погана, пустилася бігти,
Говорять, і зараз вона біжить не обертаючись,