Якось подружилися лисиця й змія й розв'язали побродити по світлі. Довго йшли вони по лісах, полях, горах і ущелинам, поки не вийшли до широкої ріки, де не було броду.
- Давай перепливемо ріку, — запропонувала лисиця.
- Але я зовсім не вмію плавати, - збрехала змія.
- Нічого, я тобі допоможу, оповся навколо мене.
Змія оповилася навколо лисиці, і вони поплили.
Важко було лисиці, але вона не показувала виду й плила, вибиваючись із сил.
Уже у самого берега змія початку міцно стискати лисицю своїми кільцями.
- Що ти робиш? Адже так і задушити можна! - закричала лиса.
- Так тобі й треба, - відповіла змія.
- Ну що ж, видне смерті не минути, - простонала лисиця.- Про одне тільки шкодую. Скільки років ми дружимо, а я жодного разу не бачила поблизу твою особу. Зроби останню послугу — дай як слід подивитися на тебе перед смертю.
- Добре. Та і я теж прагну глянути на тебе наостанку, - сказала змія й наблизила голову до лисиці.
Лисиця негайно відгризла зміїну голову й вийшла на берег. Тут вона звільнилася від мертвої змії й викликнула: — Не довіряй друзям, які ізвиваються!