Жив на світі величезний вовк, який на всі наганяв жах — тягав худобин, убивав звірів. Поступово звірі почали його цуратися, і залишився вовк у повній самітності.
Побачив вовк, що справи погана, і подумав: «Багато крові я пролив, чимало лих наробив, і ніхто не прагне знатися із мною. Чи не час змінити вовчий спосіб життя?»
Та розв'язав вовк покаятися. Побіг він оголосити про цей увесь звірам і зустрів осла.
- Здраствуй, осів! Не шарахайся від мене. Я тепер не той, я розв'язав стати іншим.
- Ось і добре, вовк. Ми будемо цьому дуже ради, - відповів осел і став мирно щипати траву.
Побіг вовк далі й зустрів бика.
- Бик, не біжи від мене. Хіба ти не чув, що я тепер нікого не торкаю й не кривджу.
- Дуже радий, вовк, бажаю тобі удачі, - відповів бик. Вовк побіг далі й зустрів коня.
- Кінь! Кінь! Не лякайся мене. Хіба ти не знаєш, що я покаявся. Тепер я не кривджу нікого, навіть ягнят.
- Ах, брат вовк, це гарні вести, - зрадів кінь. А вовк бігав-бігав і Зголоднів. Що робити? У животі у
Вовка гурчало, а поблизу мирно паслися кінь, бик і осів.
- Так буде проклятий той година, коли я покаявся! - викликнув вовк і побіг назад до коня.
- Здраствуй, вовк, я рада бачити тебе, - дружелюбно сказала коня.
- Здраствувати-Те тобі залишилося зовсім мало, готуйся до
Смерті! - заричав вовк.
- Але ж ти ж покаявся й обіцяв більше нікого не
Торкати!
- Кинь бовтати дурості! Зараз я тебе знімання.
- Нехай буде по-твоєму. Тільки я прагла віддати тобі свій заповіт, по якому ти одержиш цілий табун. Воно у мене
У правому копиті.
- Давай сюди заповіт, - закричав обрадуваний вовк. Він нагнувся, але одержав сабоний удар і відлетів убік.
Від удару голод не пройшов, і вовк побіг до бика.
- Зараз я тебе знімання! - закричав вовк і праг було стрибнути на спину бика.
- Але ж ти ж покаявся? - здивовано промукав бик.
- Мені колись із тобою бовтати. Готуйся вмерти!
- Добре. Нехай буде по-твоєму. Але мені тебе шкода, адже ти можеш втратитися великої спадщини. У мене у правому розі зберігається заповіт на череду самих угодованих биків.
- Де воно? - нетерпляче завив вовк і потягнувся до рогів.
Бик цього й чекав. Могутнім ударом відкинув він вовка далеко від себе.
«Ну вже ти-те мене не обдуриш», - подумав вовк, підбігаючи до осла, і люто заричав:
- Готуйся до смерті, так поживіше!
- Перегоди небагато. Убити ти мене завжди встигнеш. А як бути з моїм заповітом? Адже я його забув будинку. Дозволь мені за ним збігати.
«Чого мені боятися, у осла немає ні твердих копит, ні гострих рогів», - розв'язав вовк і відпустив осла додому.
Довго чекав вовк, а потім прибігли люди із ціпками й так його відколотили, що він ледве ноги відніс.