Жив-Був на світі багатий скотар. Перед смертю він заповів усі свої череди тому, хто погодиться відсидіти у його могилі цілий день.
Умер багатій, але ніхто не захотів супроводжувати його у могилу. Нарешті один аульський бідняк, усе надбання якого становив старий безхвостий осел, погодився. Посадили бідолаху у склеп поруч із трупом багатія, обклали більшими кам'яними плитами, засипали землею, тільки для повітря залишили невеликий отвір. Страшно стало біднякові у могилі, але нічого не поробиш — терпи.
Опівночі могила освітилася й два ангели, Мункир і Накир, увійшли у склеп, відсунувши одну із плит.
- Кого будемо судити спочатку? - запитав Мункир.
- Живого, - відповів Накир.- Мертвий від нас нікуди не піде!
Та стали вони строго розпитувати бідняка про його життя й справах. Особливо дісталося йому за те, що погано він ставився до свого осла, не вчасно кормил його й напував.. Нагадали навіть про колючки, які бідняк сунув під хвіст ослові, коли той особливо впирався.
Нарешті пройшла доба, аульчане розрили могилу й витяглися напівмертвого бідняка. Коли він опам'ятався, усе почали його поздоровляти з легко придбаним спадщиною.
- Не треба мені ніякої спадщини! - викликнув бідняк.- Якщо мене так довго мучали за один паршивого осла як я буду відповідати за цілі череди й табуни?