Жив не жив один хан. У нього була дочка, що прославився своєї красою.
Щодня ханська дочка і її служниці виходили погуляти у тінистий палацовий сад. Одного разу, коли вони веселилися, через огорожу перестрибнув великий ведмідь, схопив ханську дочку й миттєво зник.
Довго тяг ведмідь дівчину по густих лісах і небезпечним кручам. Нарешті вони добралися до печери, де жив ведмідь.
Хан зняв тривогу. Його нукери шукали всюди, але так і не знайшли зниклу дівчину.
Довго жила ханська дочка у печері ведмедя. Утекти вона не могла, тому що ведмідь щодня до крові лизав її п'яти.
Згодом у них народився хлопчик з ведмежими вухами, і назвали його Ведмеже Вухо. Він швидко ріс: день пройде — для нього що місяць, місяць — що рік. Скоро Ведмеже Вухо став богатирем.
Одного разу, коли ведмідь пішов на полювання, - син запитав:
- Розкажи мені мати, як ти потрапила у цю печеру? Та ханська дочка розповіла усе без утайки.
Розсердився Ведмеже Вухо й розв'язав помститися своєму жорстокому батькові.
Коли ведмідь вертався додому, син відламав великий шматок скелі, жбурнув у ведмедя й размозжил йому голову. Після цього син і мати покинули гори.
На привалі Ведмеже Вухо сказав:
- Мати! Ти зараз підеш до свого батька й залишишся там. Гордий хан не прийме онука, що народився від ведмедя. Земля більша, який-небудь куточок дістанеться й мені.
Та Ведмеже Вухо пішов.
Удень ішов, уночі йшов і дійшов до великого міста.
Став він ходити по місту й голосно кричати:
- Кому потрібний працівник?
Звістка про те, що богатирського росту юнак з ведмежими вухами шукає роботу, дійшла до хана.
- Приведіть-но його сюди, - наказав він.- Прагну подивитися на людину з ведмежими вухами.
Нукери швидко розшукали юнака, і він став перед ханом.
- Хто ти такий і що вмієш робити? - запитав хан.
- Мене кличуть Ведмеже Вухо, а на що я здатний, ти довідаєшся дуже скоро, якщо приймеш мене на роботу.
Хан погодився, і став Ведмеже Вухо у нього наймитувати. Одного разу розв'язав хан відправити у ліс за дровами сто людей, а Ведмеже Вухо говорить йому:
- Навіщо тобі, хан, споряджати у ліс стільки людей? Дай мені їжі на сто людей, і я заготовлю тобі стільки дров, скільки тобі й не снилося.
- Але як ти впораєшся один?
- Це моя справа. Якщо ти не будеш задоволений — ось твоя шашка й моя шия.
Погодився хан, і Ведмеже Вухо з'їв обід на сто людей і відправився у ліс. Обв'язав він міцними мотузками сто чинар, смикнув і вирвав їх з коренем. Потім звалив дерева у величезну купу й поволок у місто, ламаючи забори, сараї й навіть будинку.
Прийшов Ведмеже Вухо до палацу й закричав:
- Агов, хан! Відчиняй ворота ширше!
Глянув хан у вікно й побачив купу дров розміром із цілу гору.
Злякався хан і подумав: «У цієї людини надзвичайна сила. Як би не зробив він мені поганого. Треба скоріше від нього позбутися». Та розв'язав хан погубити Ведмеже Вухо.
- Послухай-но, друг! - сказав хан.- За цією високою горою живе харт. Є за нею старий боржок — один розжарюй бобів.
Харт була дуже люта й загубила вже не одного джигіта.
Добрався Ведмеже Вухо до лігвища харт і грізно закричав:
- Ану ж бо віддай нашому ханові розжарюй бобів, інакше я тебе поволоку до нього!
- Увійди у будинок і забери борг, - відповіла харт.
Коли Ведмеже Вухо зайшов у будинок, харт указала на величезну скриню й сказала:
- Там!
Юнак нагнувся над скринею, але у цей час харт схопила його за ноги, щоб запхнути у скриню.
- Ах ти проклята! - закричав Ведмеже Вухо.- Я тобі побалуюсь! - Та с цими словами він схопив харт, жбурнув у скриню й захлопнув кришку.
Харт благала відпустити її, але Ведмеже Вухо звалила скриня на плече й відправився у палац.
Побачив хан свого працівника й запитав:
- чи Одержав борг від харт?
- Відмовилася віддати, проклята. Але замість бобів я притяг тобі її саме.- Та Ведмеже Вухо випустив харт.
Злякався хан побачивши чудовиська й закричав:
- Не потрібні мені ні боби, ні харт! Заради Бечеда позбав мене від неї.
Знизав плечима Ведмеже Вухо, але прохання хана виконав — віднесла скриня назад, випустив харт і дав їй гарного стусана.
А хан усе думав, як би позбутися Ведмежого Вуха.
Раз він покликав його й наказав:
- За горою у лісі живе аждаха, який повинен мені бичка. Не полінуйся, сходь за боргом.
Відправився Ведмеже Вухо до аждахе й говорить йому:
- чи Довго ти будеш обманювати хана? Ану ж бо поверни йому бичка!
Обурився аждаха цією зухвалістю й кинувся на сміливця. З очей його сипалися великі іскри, з ніздрів клубами йшов дим, а з рота виривалося жарке полум'я. Але Ведмеже Вухо схопив аждаху за вуха, як кошеняти, і поволок до хана.
У хана - від страху піджилки затряслися, і заволав він истошним голосом:
- Не треба мені ні бичка, ні цього чудовиська! Заради Бечеда, забери ладь аждаху.
- Будь прокляті харти, аждахи! чи Довго мені ще з ними возитися? Та й хан-те гарний! Сам не знає, що йому потрібно, - пробормотів Ведмеже Вухо.
Але аждаху він відпустив, і той стрілою умчався у ліс.
А хан скликав везиров і став радитися з ними, як позбутися Ведмежого Вуха. Нарешті вони розв'язали напасти на нього всім військом.
Покликав хан богатиря й говорить:
- Побери з моєї стайні плішиву кобилу й відведи її у гори. Так так відгодуй, щоб вона поправилася й стала круглою й гладкої, як куряче яйце.
Та ось Ведмеже Вухо повів стару заморену кобилу у гори. А за ним рушило усе піше й кінне військо хана, обсипаючи богатиря хмарами розжарених стріл.
- Дайте мені спокій! - закричав Ведмеже Вухо.- Я мирна людина й пасу тут ханську кобилу.
- Опікуй-Опікуй, подивимося, що з тобою зараз буде! - закричав хан, ховаючись за спинами своїх нукерів.
- А, і ти тут, ледар! - викликнув Ведмеже Вухо.- Ну я ж тебе провчу!
Не довго думаючи, він розірвав ханську кобилу на чотири шматки. Два жбурнув у військо й відразу наполовину спустошив його, двома іншими почав трощити, що залишилися у живі. Не витримало натиску військо й кинулося навтьоки, а хан поперед усіх. Говорять, вони дотепер біжать і скоро будуть у краю світла.
А Ведмеже Вухо відправився у далекі краї. Удень ішов, уночі йшов і одного разу зустрів здоровішого здорованя, який ніс на плечах по дві величезні чинари.
- Ось це сила! - викликнув Ведмеже Вухо.
- Яка у мене сила! Ось у Ведмежого Вуха, який притяг ханові велетку харт, говорять, теперішня сила, - відповів здоровань.
- Ведмеже Вухо — це я.
- Тоді я твій попутник! - зраділо викликнув здоровань, і вони покрокували вдвох.
Ідуть вони й бачать, сидить на дорозі горець і легко обертає на колінах величезний жернов.
- Ось це молодець! - викликнули друзі.
- Хіба я молодець? Ось Ведмеже Вухо, який ханові, як кошеняти, привів аждаху, говорять, молодець, - відповів горець.
- Так ось він, Ведмеже Вухо, - сказав здоровань із чинарами.
- Тоді дозволите мені бути вашим попутником, - попросив горець.
Ведмеже Вухо охоче погодився, і стало їх троє.
Після довгих мандрівок знайшли вони невеликий ліс, де було багато дичини й чистої води, і залишилися там жити.
Якось раз Ведмеже Вухо й вращатель жернова відправилися на полювання. Третій товариш сидів у багаття й варив м'ясо у величезному казані. Раптом підбіг до багаття кульгавий заєць, а верхи на зайці сидить якийсь коротун-бородань. Сам ростом у лікоть, а борода — у три лікті.
- Салам алейкум! Почастуй-но мене м'ясом.
- Ваалейкум ассалам, пригощайся.
З'їв коротун величезний шматок м'яса й зажадав ще. Одержавши відмову, коротун висмикнув з бороди волось і міцно-преміцно зв'язав ним здоровенного здорованя, з'їв усе м'ясо, піднявся на зайця й поскакав ладь.
Втомлені й голодні вернулися додому Ведмеже Вухо з товаришем. Але замість вечері вони почули сумну звістку про те, що трапилося,.
Наступного дня будинку залишився вращатель жернова, а Ведмеже Вухо з товаришем відправилися у ліс на полювання.
Та цього разу витті трапилося як напередодні. З'явився бородань на зайці, легко зв'язав силача, з'їв усе м'ясо й поскакав.
На третій день будинку залишився Ведмеже Вухо. Розвів він вогонь і почав варити м'ясо. Коли воно майже зварилося, під'їхав коротун й зажадав:
- Почастуй-но мене м'ясом!
- Як би не так! - відповів Ведмеже Вухо.
Вирвав коротун з бороди волось і кинувся на Ведмеже Вухо, але той схопив коротишку й прив'язав за бороду до великої чинаре.
Коли товариші повернулися додому, Ведмеже Вухо праг показати їм бранця. Так куди там! Бородань вирвав чинару з коренем і втік.
- У погоню! - закричав Ведмеже Вухо, і всі троє кинулися доганяти коротишку.
Довго блукали вони по лісових хащах і нарешті дійшли до глибокої ями.
- Він у ямі. Подивитеся, поруч валяється та сама чинара! - викликнув Ведмеже Вухо й попросив принести мотузки. Товариші обв'язали його мотузками й почали спускати у яму. Яма була дуже глибокою. Спочатку з ями повіяло смертельним холодом, а потім полихнуло жаром, але Ведмеже Вухо витримав і те, і інше.
На дні виявився величезний палац із золота й срібла, а у одній з кімнат Ведмеже Вухо побачив небаченої краси дівчину. Вона випромінювала таке яскраве світло, що у кімнаті було світле, як днем. Відразу спав коротун.
- Хто ти такий? Біжи скоріше, поки мій чоловік не прокинувся й не вбив тебе! - закричала дівчина.
- Життям і смертю відає один Бечед! - викликнув Ведмеже Вухо й схопив коротишку за бороду.
Прокинувся бородань і з голосним криком кинувся на прибульця. Ведмеже Вухо відірвав коротишке бороду, а самого стукнув про стінку й убив.
- Розкажи, красуня, хто ти і як потрапила у це підземелля, - звернувся він до дівчини.
- Я дочка могутнього падишаха. А цей чаклун викрав мене й насабоно зробив своєю дружиною, - відповіла красуня.- Мій батько щедро нагородить тебе за моє звільнення.
- Що мені скарбу твого батька? Усім їм я віддав перевагу б твоїй увазі, - відповів Ведмеже Вухо.
- Про мужній юнак! Моя увага не зовсім достій-ная нагорода твоєї хоробрості. Не буде у моєму серці нікого, крім тебе. Веди мене, куди прагнеш.
Зібрали вони скарбу бороданя у величезний мішок і прив'язали до мотузки.
- Тягніть, друзі! - крикнув Ведмеже Вухо. Та друзі витяглися мішок з ями.
- А тепер твоя черга, - сказав Ведмеже Вухо дівчині.
- Ні, краще спершу піднімайся ти, - попросила вона.- Я передчуваю недобре.
Довго вони сперечалися, нарешті дівчина погодилася піднятися першої.
- На випадок чого, знай, - попередила вона.- У палац прийдуть два барани, чорний і білий. Білий винесе тебе наверх, а чорний потягне у підземне царство. Та не забудь захопити шашку чаклуна.
Красуня обв'язалася мотузками, і її підняли наверх.
- Залишилося ще що-небудь? - крикнули зверху товариші.
- Тільки я! - закричав Ведмеже Вухо.- Тягніть дружніше. Але мотузка повільно сповзала на дно, і він зрозумів, що його
Зрадили. Заметався у гніві Ведмеже Вухо, але нічого не міг поробити. Незабаром він приліг і заснув.
Над ранок у кімнату ввійшли два більші барани. Ведмеже
Вухо зрадів й підхопився на один, так у поспіху замість білого сіл на чорного. З гуркотом провалився Ведмеже Вухо у підземне царство й упав на дах будинку бідної баби. Довго лежав він на даху, нарешті встав і побачив величезне гарне місто.
- Агов, добра жінка! Дай небагато води, - попросив він господарку.
- Ти що, із землі звалився? - відповіла вона.- Як тобі не соромно кривдити бабу? Яке мовлення може бути про воду!
- Хіба у підземному царстві не буває води? - здивувався Ведмеже Вухо.
- Води-Те у нас скільки завгодно. Але ось у джерела поселився величезний девятиглавий аждаха й тільки раз у рік допускає нас до води. За це щораз йому віддають найкрасивішу дівчину.
- А ну дай мені, мати, два більші глечики, - попросив Ведмеже Вухо.- Я добуду тобі води.
- Отямся, синок, не ходи на вірну смерть. Адже багато, яких убив аждаха, нітрохи не уступали тобі у силі.
- Ну що ж, якщо призначене, то загину, а якщо ні, залишуся у живих, - сказав Ведмеже Вухо, побрав глечики й направився до водойми.
У води лежало страшне чудовисько.
Ведмеже Вухо підійшов і став наповнювати глечики; Не сказав аждаха ні слова, тільки у упор подивився на хороброго юнака. Наступного дня Ведмеже Вухо знову ходив за водою й аждаха знову промовчав.
Тим часом слух про сміливця дійшов до хана підземного царства. Покликав він у палац Ведмеже Вухо й попросив його звільнити підземне царство від чудовиська.
- Тільки на тебе надія. У нагороду одержиш усе, що побажаєш, - сказав хан.
- Добре!-відповів Ведмеже Вухо.- Я готовий боротися з аждахой, тільки зробіть мені повстяні вуха.
Ранком Ведмеже Вухо оперезався шаблею бороданя, причепив повстяні вуха, побрав глечики й пішов до джерела. Цього разу аждаха сказав:
- Про син людський! Перший раз я пропустив тебе як гостюючи. Другий раз — як друга. Але ти безсоромно з'явився сюди й втретє. Невже тобі не шкода своєму життя?
- Так сочтутся твої дні, проклятий аждаха! Це у тебе немає сорому: ти позбавив людей води, яку їм дав Бечед, ти заживо ковтаєш дівчат! Бережися, тварина!
Аждаха вдарив першим, але у хороброго лише злетіли повстяні вуха. Змахнув Ведмеже Вухо шаблею чаклуна, і всі дев'ять голів аждахи скотилися на землю. Побрав він голови чудовиська й відніс до хана.
Почалося у підземному царстві нечуване торжество. Одні плакали, інші — сміялися, треті — пустилися у танок. А потім усе кинулися до води й жадібно стали пити.
- Як нагородити тебе, син мій? - запитав хан підземного царства.- Прагнеш, одружися на моїй дочці й будь моїм спадкоємцем, прагнеш, побери всі мої скарби.
- Спасибі тобі за доброту, - відповів герой. - Поріднитися з тобою для мене висока честь. А скарбу мені не потрібні. Допоможи мені тільки вибратися на землю.
Хан вилучив очі й тихо вимовив:
- Не можу я, син мій, виконати це прохання. Але у нас у лісі живе старий орел. Може бути, він погодиться тобі допомогти.- Та хан послав до орла своїх людей, але незабаром вони повернулися з відмовою.
Тоді до орла направився Ведмеже Вухо. На величезній чинаре він знайшов гніздо великого орла. Підійшовши ближче, він раптом побачив, що по дереву повзе чорна змія. Убив її Ведмеже Вухо й став чекати орла.
Раптом піднявся страшний вітер, і, немов хмара, опустився орел на чинару. Побачив він убиту змію й викликнув:
- Син людський, ти вбив мого найстрашнішого ворога, який щороку винищував наше потомство. Проси чого прагнеш, і будь-яке твоє прохання буде виконано.
- У такому випадку, поверни мене на землю, - попросив Ведмеже Вухо.
- Добре, - відповів орел.- Забий п'ятдесят буйволів, запасися водою, і тоді я полечу, куди ти прагнеш.
З ханської череди зарізали п'ятдесят самих більших буйволів, а з їхніх шкір зшили бурдюки й наповнили водою. Одне крило орла навантажили м'ясом, а інше — водою. Попрощався Ведмеже Вухо з підземним царством і рушив у шлях.
Довго летіли вони, і Ведмеже Вухо кормил орла м'ясом і напував водою. Вони вже майже долетіли до землі орел, що коли знемагає, востаннє попросив м'яса.
Побачив Ведмеже Вухо, що всі запаси висохнули, відрізав великий шматок від своєї ноги й віддав орлові. Проковтнув орел це м'ясо, напружив останні зусилля й досягся землі.
Зліз із орла Ведмеже Вухо, і орел побачив, що він кульгає.
- Чому ти кульгаєш, друг? - запитав орел. Розповів йому тоді про усе Ведмеже Вухо.
- Це не лихо, - відповів орел. Виплюнув він шматок м'яса, поплевал на нього й приклав до ноги силача. Та нога відразу зажила.
Ведмеже Вухо подякував орлові й став шукати те місце, де його обдурили товариші.
Незабаром він почув лементи й лайка й побачив, що його колишні друзі, як півні, б'ються за дівчину. А вона сидить і повторює, що ніхто їй не потрібний, крім її визволителя.
Ведмеже Вухо швидке поклав кінець цій суперечці. Під його ударами один зрадник упав ниць, а інший горілиць. Говорять, вони дотепер так і лежать.
А Ведмеже Вухо і його наречена пішли до її батька-ханові, і прийняв він їх з радістю. Було влаштовано пишне весілля, і багато було там гостей з усією землі. А Ведмеже Вухо живий і зараз. Він сидить поруч із ханом і творить багато славних справ.