Справа була ранньої навесні, коли припаси виснажуються. Насреддин сидів на призьбі свого будинку й горестно зітхав, не знаючи, де роздобути вечеря. Під'їхав вершник і привітався з Насреддином.
- Ваалейкум ассалам, добрий джигіт! - відповів Насреддин.- Злазь із коня й будь дорогим гостем.
- Колись мені, гостинна людина. Я поспішаю, - почав було відмовлятися подорожанин. Але куди там! Упертий Насреддин увійшов у раж і - наполегливо потяг гостя у будинок.
- Куди мені прив'язати коня, мій дорогою хазяїн? - запитав проїзний.
Отут Насреддин згадав, що у нього не найдеться частування для гостя й викликнув:
- Прив'яжи його до моєї непутящої мови!