Жив не жив один славний бахарчи. Коли він одружився, то першу ніч не пішов до нареченої, а на другий день велів їй зібрати його у дорогу. Здивувалася наречена, але мовчачи корилася. Бахарчи виїхав і незабаром потрапив у великий аул, де у ханському палаці відіграли пишне весілля. На вулицях глашатаї викрикували ханський указ: хто не прийде на весілля, буде вбитий. Бахарчи разом з усіма відправився на бенкет, але по дорозі зустрів одного старого, який дав йому рада — не пити перший ріг.
- А що мене очікує, якщо я не піду твоїй раді? - запитав бахарчи.
- У перший раз ти повинен будеш побороти найдужчого нукера, інакше тобі відрубають голову. Якщо ж ти й другий раз насмілишся випити перший ріг, то повинен будеш перемогти у джигітуванні, інакше тобі відрубають голову. Але найгірше трапиться, якщо ти першим осушиш ріг втретє. Тоді випробують вірність твоєї дружини, і якщо вона змінить, то тобі не зносити голови.
Подякував бахарчи старого й пішов на весілля у коло молоді.
Незабаром тамада налив повний ріг вина й запропонував випити, але ніхто не насмілився прийняти його. Довго тривало неспритне мовчання. Нарешті бахарчи встав і залпом осушив ріг.
Після цього усе повеселіли й почався бенкет.
Після бенкету бахарчи пішов ночувати до старого.
- Ну як, синок, послухався моєї ради? - запитав той.
- Ні, батько, не міг же я відмовитися від честі випити перший рота, - відповів бахарчи.
Пожурив його старий і довго вмовляв на наступний вечір не піднімати рога першим.
Але й на другий день бахарчи виявився єдиним сміливцем і першим прийняв ріг.
Довідавшись про це, старий засмутився ще більше й довго вмовляв бахарчи хоч втретє не робити безрозсудного вчинку. Але й втретє не витримав бахарчи й першим осушив ріг. А після цього його відразу ж узяли під варту.
На наступний ранок на базарній площі зібралася більша юрба. Та ось привели бахарчи й найдужчого ханського нукера, і стали вони боротися. Не встигнули вони зійтися, як бахарчи високо підкинув нукера й уклав його на лопатки.
Потім почалися перегони. Та отут бахарчи на своєму коні обігнав кращого джигіта, який виїхав на самому жвавому ханському аргамаку.
Та знову бахарчи узяли під варту, а до його дружини відправили ханського сина й візира — відомого красеня й гуляку.
Приїхали вони до дружини бахарчи, бачили себе за кунаків її чоловіка, передали від нього привіт і попросилися на нічліг.
- Входите, кунаки. Адже сказане: так не буде дня без гостя! - вітала вона гостей.
Дружина бахарчи добре нагодувала їх і уклала спати у найкращій кімнаті. Але вона помітила, що гості шушукалися й відчула недобре. Тому вона лягла на постіль служниці, а служницю уклала на свою постіль.
Уночі гості підкралися до служниці, зірвали у неї з пальця кільце, відрізали косу й утекли. господарка, що прибігла на шум, побачила плачучу служницю й зрозуміла, що її прагли збезчестити. Негайно вона осідлала коня, одяглася у одяг чоловіка, побрала його зброю й поскакала навздогін.
Незабаром вона досягла втікачів, напала на них із шашкою у руках і змусила здатися. Потім вона під погрозою смерті наказала їм роздягнутися й голими погнала до хана. Біля рідного аулу обоє впали на коліна й у сльозах попросили повернути одяг.
- Ми згодні на всі, - молили вони, - тільки поверни нам
Одяг. Адже ми входимо у свій аул!
- Добре, - відповіла дружина бахарчи, - так і бути, але я поставлю на вас своє клеймо.
Ханський син не погоджувався, але візир став його вмовляти.
- Хто довідається про це клеймо? Не можна ж нам іти додому голими, вуж краще погодитися.
Дівчина загострила своє клеймо й затаврувала ханського сина й візира так, як звичайно таврують рабів. Та довелося їм обом нести додому мітку ганьби.
Почув про те, що син хана й візир повернулися, народ почав збиратися на базарну площу. Незабаром стражники привели бахарчи, а потім вийшов хан зі своїми наближеними й початків розпитувати сина й візира.
- Що ви можете повідати нам про благочестя дружини цього молодця? - запитав хан.
У відповідь син і візир витяглися відрізану косу й перстень
І сказали:
- Це речі його дружини, наш хан!
- Відрубати голову сміливцеві! - наказав хан і зібрався покинути площу.
Але у цей час перед ханом став гарний юнак.
- Вислухай мене, хан, перш ніж стратити цю людину.
- Ну, говори так коротше. Мені колись, - невдоволено пробормотів хан.
- Я шукаю двох випадні рабів, - сказав юнак, - і вони перебувають тут.
- Хто вони, укажи.
- А ось вони, - і юнак указав на сина хана й візира. Отут піднялася метушня, скориставшись якої візир і
Син хана прагли втекти. Але їх схопили й виштовхнули на середину.
Не хотілося ханові при всьому народі роздягати сина й візира, але довелося поступитися вимогам джамаата. Та усе побачили на сідницях візира й ханського сина клеймо.
- Ці два жалюгідні брехуни зовсім не спокусили дружину бахарчи, - сказав юнак.- Вони всього-на-всього воровски відрізали косу служниці й викрали її кільце. Теперішня його дружина перед вами, і ось моє кільце! - Із цими словами юнак зняв папаху й усе побачили золотаві коси.
Тоді бахарчи кинувся обіймати свою дружину, і ні нукери, ні стражники не змогли його удержати. А хан швидко повів свого зганьбленого сина й візира у палац.