Не у настільки прадавні часи жив у Ботлихе відомий алим. У нього було багато послідовників і муталимов, які розносили славу про його мудрість по всьому Дагестані. Серед багатьох старанних і слухняних муталимов був один зухвалий насмішник, витівки якого не давали алиму спокою. Замість того щоб учити Коран, муталим смішив аульчан анекдотами про жадібність мулли, підступництві дибира й несправедливості кадия.
Нарешті алим розв'язав позбутися насмішника й сказав йому:
- Я більше не бажаю терпіти твої витівки. Побери собі мого осла, а також усе необхідне й покинь наш край, інакше, клянуся аллахом, тобі не минути лиха.
Не хотілося муталиму залишати веселий Ботлих, але нічого не поробиш — довелося.
Осідлав він осла, навантажив його припасами, які дав йому алим, і рушив у далекий шлях.
Довго йшов він, коротко йшов, удень ішов і вночі йшов він. Ішов, поки на одному з високих перевалів не впав його змучений осел.
Поховав він осла й сіл близько могили, роздумуючи про свою гірку долю.
Повз проходив подорожанин. Побачив він засмученого муталима й запитав:
- Скажи, добра людина, яке горе трапилося з тобою? Та чия ця свіжовирита могила? Судячи із твого глибокого суму, тут похована яка-небудь свята людина.
- Тут похований сам ботлихський шейх, - відповів муталим, що вмів жартувати навіть у важкі хвилини.- Це щира правда, що він з Ботлиха, і він був досить учений, цей мій...- осів, праг було сказати муталим, але, спохватившись, поправився, - шейх.
- Це дуже більша втрата для нас, - виявив набожний подорожанин.- Побери ось два аббаси, Помолися і за мою душу у могили святого шейха.
Дорога ця була жвавої, по ній часто проходили подорожани й цілі каравани. Багато хто з них, почувши про кончину ботлихского шейха, вносили свою лепту у богоугодну справу. А муталиму так сподобалася роль мюрида нового святого, що він, уже не чекаючи розпитів, сам вимагав у подорожан пожертвування на користь шейха і його мюридів. Простаків було чимало, і муталим швидко розбагатів.
Муталим поставив на могилі каплицю, оточив себе учнями, і стала ця могила місцем поклоніння багатьох віруючих.
Тепер повернемося у Ботлих до того алиму, який вигнав непокірливого учня. Почув він про те, що з'явилося нове святе місце й розв'язав зробити туди паломництво, та й замолити гріхи, яких у нього нагромадилося чимало.
Добрався він до святилища й бачить: коштує каплиця, поруч садиба, а колом оброблені поля й гладкі отари овець.
- Ось це добре поставлена свята справа! - викликнув Алим і ввійшов у каплицю.
- Салам алейкум, правовірний! - вітав він ушанованого виду людини, яка, сидячи на килимі, перегортав
Коран.
- Ваалейкум ассалам, про подорожанин, - почулася відповідь, і людина підняла очі.
Яке ж було здивування ботлихского алима, коли він визнав у ньому свого самого недбайливого муталима-богохуль -
Ника.
- Так це ти тут відаєш відмінним господарством? Ану ж бо розкажи мені всю правду! - викликнув алим.
Злякався новий мюрид, що старий шахрай уже якимось образом провідав про його делишках, і розповів усю правду.
- Гм, - відповів його колишній учитель.- Осів, говориш! Так адже у могилі шейха, якому я поклоняюся, теж похований осел — дідусь твого осла. Будемо продовжувати наша вигідна справа.