Ішла лисиця й знайшла курдюк — великої-превеликої. Прагла вона схопити його, але подумала: «А раптом він отруєний або капкан поблизу?» — і розв'язала почекати небагато. Адже відомо, що швидкі річки до моря не доходять.
Незабаром підійшов вовк.
- Що ти тут робиш, лисиця? - запитав він.
- Так ось, опікую курдюк.
- Так давай же поласуємо, - запропонував вовк.
- Щось не хочеться, сита я. З'їж сам, - відповіла лисиця. Кинувся вовк на курдюк і потрапив у сталевий капкан.
А лисиця, спокійно з'ївши курдюк, зібралася йти.
- Допоможи мені, лисиця! - став просити вовк.- Якщо ти мене звільниш, я стану гарним, не скривджу навіть слабке ягняти.
- Чула я від осла, бика й коня, як ти покаявся, - Л сказала лиса й побігла далі, залишивши вовка у капкані.