Жив-Був розумний і слушний хан. Усе у нього було: і великі пасовища, і худоба, і прекрасні поля. Не було тільки у нього дітей.
До старості хан усе частіше й частіше засмучувався, що немає у нього сина, який би успадкував усі ці багатства.
Одного разу у дорозі він зустрів незнайомої людину, і той
Сказав ханові:
- Я знаю, чому ти засмучений. Я допоможу твоєму горю, якщо ти
Виконаєш мою умову.
- Допоможи мені, я згодний на всі, - радісно відповів хан.
- Побери ці два яблука, віддай їх своїм дружинам і вони народять тобі двох синів. Тільки коли їм здійсниться по п'ятнадцять років, ти повинен одного з лихий надіслати у мій замок, - сказав незнайомець і зник.
Хан так і зробив. Та ось у нього від двох дружин народилися два прекрасні золотокосі сини, схожі один на одного, як дві краплі води. Коли сини досяглися п'ятнадцятирічного віку, хан призвав їх до себе й розповів про старий договір.
- Та ось настала година, коли одного з вас я повинен відправити до нього, а ця людина — злий нарт, який убиває кожного зустрічного, - закінчило своє оповідання хан.
Кожний із братів почав вимагати, щоб послали саме його. Нарешті хан зупинив свій вибір на синові, породженому від простої жінки.
Перед від'їздом приречений син вистрілив з лука у стелю й сказав братові:
- Якщо зі стріли буде капати молоко, я живий, якщо ж капне кров, знай, що із мною скоїлося ихо.
Та відправився юнак до злого нарту. По дорозі у дрімучому лісі зустрів він ушанованого старого.
- Садам алейкум, добра людина! - привітався юнак.
- Ваалейкум ассалам, джигіт. Куди шлях тримаєш? Розповів ханський син старому всі, і той відповів:
- Я знаю цього нарта. Він злий чаклун. Але є засіб і проти його чаклунства. Коли ти прибудеш до нарту, він попросить тебе розрубити дерево, зібрати дрова й затопити пекти. Не виконуй ні однієї його прохання. А коли він сам залізе у піч, засунь його там каменем. Та нарта наздожене смерть.
Подякував ханський син старого й незабаром під'їхав до палацу нарта. Чаклун добре прийняв гостя, нагодував і уклав спати. Ранком нарт пішов у ліс і повернувся з величезним деревом.
- Ану ж бо розруби це дерево! - закричав він.
- Де це бачене, щоб гості працювали? - відмовився син. хана.
Нарт зі злістю вдарив деревом про підлогу, і воно розлетілося у друзки.
- Збери-но дрова!- наказав нарт.
- Та не подумаю. Гості три дні повинні відпочивати.
- Ану ж бо розпали пекти! - втретє наказав нарт.
- Розпали сам, - відповів юнак.
Нарт поліз у піч, а ханський син закрив отвір каменем. Піднялася легка хмарина — те душу нарта залишала тіло.
Після цього юнак став відкривати дверей палацу. У п'ятьох кімнатах він знайшов людські кістяки, у шостий — чудесного коня, а у останній — красуню.
Обрадувана дівчина просила свого визволителя залишитися з нею у замку, але джигіт сіл на чудесного коня й поїхав далі. А дівчині він велів до свого повернення залишатися господаркою замка.
Чи Довгий був шлях, нам невідомо, але через якийсь час доїхав джигіт до великого міста. Тут він зустрів ханського пастуха.
- Прийми мене подпаском, - попросив його джигіт.- Працівник я гарний, та й великої винагороди мені не потрібно.
Пастух погодився.
Так пройшло якийсь час.
Восени, коли отари пригнали у місто для підрахунку, пастух і подпасок сіли під яблунею у палацовому саду.
Випадково у сад зайшли три ханські дочки. Вони несли на плечах срібні глечики з водою.
- Дозволь напитися, дівчина, - попросив подпасок молодшу дочку хана.
- Який нахаба! - викликнули обидві старші дочки й вилаяли пастуха.
Але молодша сестра всупереч старшим дала подпаску напитися.
- Спасибі, красуня, - подякував він її й підняв шапку. Побачила молодша ханська дочка його золоті волосся й закохалася у гарного юнака.
- Давайте зробимо батькові подарунок, зірвемо по яблуку, - запропонувала старша сестра. Дівчини зірвали по яблуку й віднесли батькові.
Хан зрадів увазі своїх дочок.
Яблуко, яке принесла старша дочка, виявилося цілком гнилим, яблуко середньої дочки — підгнилим і лише яблуко молодшої дочки було спілим і смачним.
- Що за чудеса! - викликнув хан і попросив мудреців пояснити цей дивний випадок.
Усі мудреці у один голос викликнули:
- Про могутній хан! Твоя старша дочка явно переспіла, середня близька до цього, і тільки молодша перебуває у розквіті молодості. Не барися, наш хан, із заміжжям дочок.
- Це мудрі слова, - погодився хан і велів дочкам вибрати наречених.
Старша вказала на сина візира, середня — на сина назира, а молодша сказала, що вийде заміж тільки за ханського подпаска.
Засмутився хан, став її відговорювати, але дівчина була непохитна, і довелося ханові видати дочок за їхніх коханих.
Скоро молодша дочка перестала ходити у палац. Челядь переводила її глузуваннями, особливо намагалися старші сестри і їх чоловіки.
Через якийсь час хан важко занедужав, і лікарі оголосили, що тільки м'ясо білого джейрана може врятувати його від смерті.
Син візира й син назира негайно відправилися шукати джейрана. А подпасок переодягся, сіл на свого чудесного коня й теж поскакав на полювання. Він легко наздогнав білого джейрана, убив його, прив'язав до сідла й поїхав додому.
По дорозі він зустрів синів візира й назира, які не змогли навіть побачити джейрана.
- Продай нам небагато м'яса, джигіт, - попросили вони вершника, не довідавшись ханського подпаска.
- Я дам вам м'яса, але за це повинен відзначити вас своїм клеймом.
Не хотілося гордіям носити рабське клеймо, але побоялися вони вертатися голіруч і терпіти глузування ханської челяді — погодилися.
Подпасок поставив їм клейма й віддав гірші шматки м'яса, які непомітно облив жовчю.
Повернулися додому син візира й син назира й веліли дружинам віднести м'ясо батькові.
Як тільки хан спробував м'яса, він з обуренням виплюнув його й закричав:
- Це м'ясо не білого джейрана, а самого худого козла! Видне, перевелися у ханстві гарні мисливці.
Незабаром у палац прийшла молодша дочка й запропонувала покуштувати м'яса білого джейрана.
- Звідки воно у тебе? - здивував батько.
- Так ось чоловік приніс, - відповіла дочка.
- Як воно могло потрапити до твого жебрака? Теж, напевно, зарізав старого козла? - сказав хан, але м'ясо Усе-таки з'їв я негайно відчув себе краще. Незабаром він і зовсім видужав.
Пройшло небагато часу, і трапилося нове лихо. Незліченні полчища ворогів напали на ханство. Хан зібрав велике військо й поставив на чолі його сина візира, а його помічником призначив сина назира. Подпасок теж було попросився на війну, але проводирі прогнали його із глузуваннями.
Три дні тривала битва, і вороже військо почало перемагати. Тільки ніч урятувала ослабіле ханське військо від повного бою.
А дружина подпаска всю ніч шила чоловікові одягу із червоного сукна, і ранком він поскакав на бойовище. У самий розпал бою
Ворожі ряди здригнулися - це вершник у червоному сіяв серед них смерть і жах. Нарешті вороги відступили. Торжествуючі переможці повернулися додому, і хан з радощів улаштував великий бенкет.
- Але хто ж цей золотокосий вершник у червоному? Розшукайте його, - наказав хан. Але джигіта й сліду нема.
Якось раз дружини сина візира й сина назира розв'язали відвідати молодшу сестру. Удома вони її не застали й від нудьги стали шарити по кутах. Раптом під купою ганчір'я вони побачили червону черкеску.
- Ах ось хто він, людей у червоному! - викликнули вони й негайно ж побігли розповісти про цей своїм чоловікам.
- Для нас буде велика ганьба, якщо усе довідаються, що ми не могли здолати вороже військо без допомоги цього жебрака, - сказав син візира.
- Нам треба позбутися його за всяку ціну. Ти говориш щиру правду, - погодився син назира.
Задумали вони погубити подпаска й улаштували у горах засідку. Син назира метнув спис і вбив відважного джигіта, а син візира сховав труп у глибокій печері.
Довго шукала зниклого чоловіка молодша дочка хана, але безуспішно.
А у далекому краї, на батьківщині джигіта, його батько, старий хан, побачив, що зі стелі, де стирчала пущена сином стріла, почала капати кров.
- Про гору мені! З моїм сином трапилося нещастя! - закричав хан.
На лемент збіглися син і наближені.
- Я зараз же поїду шукати брата. Осідлайте мого коня! - наказав юнак і негайно ж рушив у дорогу.
Нарешті доїхав він до замка нарта й не встигнув переступити поріг, як йому на шию кинулася гарна дівчина й закричала:
- Як довго я тебе чекала!
- Ти ухвалюєш мене за брата! Але де ж він? - сказав юнак.
Дівчина розповіла йому усе, що знала.
- Мій брат уже мертвий, - сказав юнак і залився сльозами.
- Не плач, юнак. Я знаю, як тобі допомогти. У злого нарта було кільце, яке повертає людині життя й молодість.
Ось воно, бери, знайди брата, і нехай жінка надягне йому кільце на правий мізинець. Та вертайтеся скоріше.
Подякував юнак красуню, побрав кільце й поїхав далі. Пройшло чимало часу, поки одного разу він не попросився на нічліг у самотню халупку близько овечого загону.
- Хто там? - відгукнувся жіночий голос.
- Дайте подорожанинові дах, про добра жінка, - сказав гість.
- Входь із миром, - і жінка впустила його.
Юнак дуже утомився, тому він відмовився від вечері, повалився на постіль і заснув.
Прокинувшись, він побачив, що господарка лежить поруч із ним. Гість мовчачи оголив шашку, поклав її між собою й жінкою й знову міцно заснув.
Ранком господарка запитала:
- Про чоловік, чому я не догодила тобі?
Зрозумів він, що це дружина його брата, і всі їй розповів.
- Ми будемо шукати його разом, поки не знайдемо! - викликнула ханська дочка.
Довго вони шукали й нарешті знайшли печеру, де вбивці бродили джигіта. Дружина наділу кільце на його правий мізинець, і мрець відразу ожив. Та було отут багато сліз, а ще більше радості.
Удома джигіт облачився у червону черкеску й відправився до сану.
- Хто ти, джигіт? - запитав хан.
- Я той, хто визнаний гідним руки твоєї молодшої дочки й у важкий для тебе година боролася з ворогами.
- Він бреше, це жалюгідний ошуканець, накажи кинути його у темницю!- закричали син візира й син назира.
- Відколи мої раби стали ханськими порадниками?. ну, покажіть ваші клейма! - крикнув джигіт. Разом із братом він кинувся на своїх недругів, задер їм сорочки, і усе побачили рабські мітки.
Та отут джигіт розповів усе ханові.
- Закувати у ланцюзі й кинути у темницю цих людей! - наказав хан, і сина візира й сина назира негайно повели.
Потім був великий бенкет і подвійне весілля. Хан видавав заміж свою дочку, і брат його зятя одружився на бранці нарта.
Після весілля обоє брата із дружинами відправилися на батьківщину, до свого батька — ханові. Говорять, і там почався бенкет, який до цих юр ще триває.