У Темир-Хан-Шурі жив іменитий купець. Він багато їздив по різних місцях, але найчастіше відвідував Дербент. Інші купці завжди супроводжували його, тому що спільний шлях незмінно приводив до успіху.
Але ось прийшла до нього старість, став він усе рідше залишати рідне місто й нарешті зовсім відійшло від справ.
Тоді купці міста стали просити його, щоб він відпустив з ними свого сина.
- Славний і іменитий ваш рід, - сказали вони.- Нехай їде твій син з нами, і тоді удача буде супроводжувати нам завжди.
Шкода було старому відпускати єдиного сина, але зрештою він погодився.
На прощання старий купець дав синові три ради:
- Уникай того, хто за загальною трапезою сам кидається на ласий шматок, а не пропонує його товаришеві; не влаштовуй нічліг у покинутому селищі; на лузі, не торкнутому ні косцом, ні конем, не зупиняйся й не паси коней.
У першу свою поїздку син пам'ятав і строго дотримував рад батька. Благополучно добралися купці до Дербента, і справи їх ішли успішно.
Одного разу купецький син пішов оглядати місто. Раптом він почув голосні лементи й ляскіт бича й побачив, що якийсь здоровенний здоровань б'є зв'язаного по руках і ногам блідого парубка.
- За що ти б'єш цієї людину? Адже він, здається, зовсім хворий! - викликнув купецький син.
- Я лихвар, а він занедужав і збирається вмерти, не заплативши мені два аббаси, - пішла відповідь.
- Ось тобі туман, тільки відпусти його, - сказав син купця. Лихвар погодився, а молодий купець відвіз хворого до хакиму й попросив доглядати за ним до видужання. При цьому він залишив хакиму гарна винагорода.
Незабаром важко навантажений караван повернувся у Шуру.
Пройшло якийсь час. Купці стали знову збиратися у Дербент, а проводирем каравану знову вибрали купецького сина. Та незабаром великий караван рушив у шлях.
По дорозі до каравану приєднався стрункий, ставний юнак у бурці, верхи на відмінному жеребці.
На привалі купецький син запитав незнайомця:
- Куди ти тримаєш шлях, про молодець? Той відповів, що їде у Дербент.
- Будемо попутниками, - сказав проводир каравану й запросив юнака підкріпитися.
Коли купецький син розклав хліб і м'ясо, юнак побрав самі маленькі шматки, а іншим став пропонувати ті, що побільше.
«На цю людину можна покластися», - подумав купецький син, згадавши ради батька.
Стало темніти, і купці почали підшукувати місце для нічлігу.
Незабаром вони побачили руїни великого аулу.
- Ось це підходяще місце, краще й не знайдеш, - сказав юнак у бурці.
- Мій батько не радив ночувати у зруйнованих аулів, - заперечив проводир каравану й наказав рухатися далі.
- Так що може трапитися? - викликнув юнак.- Ви спокійно відпочивайте, а я всю ніч буду стерегти коней і поклажу.
Похитнувшись, купецький син погодився, і усе влаштувалися на нічліг. Лише юнак залишився у багаття. Він закутався у бурку й уважно дивився навколо: не чи підійде лиха людина або звір якої.
Раптом він помітив у темряві слабко мерехтливий вогник. Юнак направився туди й побачив величезне багаття й жахливу харт, яка жарила вбитого людину.
Джигіт вихопив шашку й приставив її до грудей чудовиська:
- Ану ж бо скажи, де приховали скарби жителі цього аулу?
Харт злякалася й указала це місце.
- А тепер я позбавлю мир від твоєї жорстокості! - Та с цими словами юнак відрубав людожерці голову.
Зробивши, цей шляхетний учинок, юнак підійшов до багаття, закутався у бурку й ліг спати.
Рано ранком купці рушили у шлях. Через два дні караван підійшов до гарного лугу, де було багато соковитої трави й запашних квітів.
- Давайте заночуємо тут. Кращого місця й не знайти, - запропонував юнак у бурці.
- Мій батько радив мені не зупинятися у таких місцях, - сказав проводир каравану й праг було рушити далі.
- А що може з нами трапитися? Ви відпочивайте, а я догляну за поклажею.
Купецький син погодився й наказав розвантажити караван. Після вечері усе лягли спати, а юнак у бурці залишився за сторожа.
У середині ночі він не зміг побороти сну й на якийсь час задрімав. Відкривши ока, юнак виявив, що коні пропали, і кинувся на пошуки.
Незабаром він побачив величезного аждаху, а поруч із ним змилених коней.
- Ану ж бо відпусти наших коней! - закричав юнак і вихопив шашку.
Злякавшись, чудовисько кинулося навтіки, а джигіт пригнав коней у табір і ліг спати.
Ранком караван відправився далі, і ось уже вдалині здалися стіни славного міста Дербента.
Купці зробили багато вдалих угод і рушили у дорогу назад, а купецький син і його попутник залишилися у місті.
- Давай-но посватаємо за тебе дочка дербентского хана, - запропонував юнак у бурці.
Здивувався купецький син і запитав:
- Хіба хани видають своїх дочок за першого зустрічного?
- Це моя справа, - сказав джигіт і змело покрокував у палац.
Ханську дочку опікував триглавий аждаха, і всі ее руки, що домагалися, гинули від ударів хвоста цього чудовиська. Тому хан легко погодився на шлюб і велів привести чужоземця.
Молодих відвели у окрему кімнату, а юнак у бурці сховався там за фіранкою.
Опівночі у кімнату ввійшло страшне триглаве чудовиська й прагло накинутися на сплячого нареченого.
- Піди ладь! - викликнув юнак і почав боротися з аждахой.
Довго вони билися, поки джигіт не відрубав усі три голови мерзенного чудовиська.
Ранком двоє друзів і ханська дочка покинули Дербент. Дійшли вони до зруйнованого аулу, і юнак у бурці запитав:
- Скажи, ти не врятував колись у Дербенті однієї людини?
- Так, мені вдалося вирвати з лабетів жорстокого лихваря одного хворого юнака, - відповів купецький син.
- Вдивися у мене гарненько, - сказав джигіт, і купецький син довідався врятованого людину. Вони обійняли один одного й побраталися.
Потім усі троє відкопали скарбу, заховані жителями зруйнованого аулу, і поділили їх нарівно.
- А тепер нам залишається розділити ще один скарб — ханську дочку! - викликнув юнак у бурці й швидко оголив шашку.
- Що ти прагнеш зробити з моєю дружиною? Отямся, не вбивай її! - закричав купецький син.
Але угоди були пошук.
Три рази блиснула шашка, і три маленькі аждахи один за іншим вискочили з рота ханської дочки.
- Ось тепер ти можеш забрати свою дружину! - викликнув юнак у бурці й поскакав у гори.
А син купця і його наречена благополучно добралися до Шури.
Батько з радощів улаштував небачений бенкет. Та молоді зажили спокійно й щасливо.