Жили-Минулого чоловік і дружина й були у них три дочки. Першу кликали Луанда, другу - Мукажи й третю - Мбежи. Коли вони стали дорослими, усі три вийшли заміж. Та разом із чоловіками відправилися жити у далекі краї.
У Луанди чоловік був Цар птахів. У Мукажи - Цар антилоп. А у самої молодшої, Мбежи, - Цар риб. Серед людей чоловіки сестер виглядали як усі люди, і розмовляли, і вели вони себе теж як люди. Тільки у себе будинку вони ухвалювали свій теперішній вигляд.
Прибудувавши дочок, жінка знову завагітніла. Цього разу у неї народився хлопчик. Він був останньою дитиною. Коли
Йому здійснилося шість років, він пішов у школу. Одного разу хлопчиська, його однокласники, за щось на нього розсердилися й закричали:
- Убирайся ладь! Не прагнемо з тобою відіграти! Ти не такий, як ми! Та наші сестри не такі, як твої! Наші сестри не виходили заміж за тварин!
Хлопчик, від якого мати сховала, що у нього є старші сестри, прибіг додому у сльозах і зажадав, щоб йому сказали правду. Де його
Сестри? Чому він про них нічого не знає?
- Пускай собі хлопчиська говорять! Це вони просто від заздрості! Усе хлопчиська такі, - утішала його мати.
Та хлопчик повірив їй. Але через кілька днів хлопчиська знову стали дражнити його й знову нагадали йому про сестер.
Знову хлопчик у сльозах прибіг до матері, і знову вона сховала від нього
Правду.
Хлопчик ріс і стільки раз чув від чужих людей оповідання про його сестер, що, ставши юнаків, розв'язав відправитися на їхні пошуки.
- Але куди ти підеш? У тебе немає ніяких сестер! Ти наш єдиний син! - відговорювала його мати.
- А я однаково піду. Я піду у саму хащу лісу, де плаче тільки дитя птаха, де ніколи не було чутно плачу дитини...
Упокорившись, батьки відпустили впертого сина. Мати приготувала великий вузлик з їжею, сунула у нього й пляшку води.
Юнак відправився у шлях. Уночі він спав на деревах, привязиваясь до галузей мотузкою. Коли їжа, узята з будинку, скінчилася, йому довелося їсти те, що їдять мавпи. Коли вода у пляшці, яку йому дала мати, теж скінчилася, він пив воду зі струмка або болота.
Бігли дні, бігли тижня, бігли місяці. А він усе йшов і йшов. Та жодного разу він не бачив ні однієї хатини. Він бачив тільки дерева й вузьку стежку серед них, прокладену подорожанами, по якій він ішов куди ока дивляться.
Так пройшов рік. Одного разу, піднявшись на високу гору, він помітив димок. Юнак зрадів. Значить там, унизу, люди. Він прискорив крок, але добрався до першого будинку тільки на наступний ранок.
Він постукав у двері. Відкрила служниця.
- А господарка будинку?
- Ой! Хто це? Так схожий на господарку! - здивувалася дівчина й побігла до господарки.- Пані моя, прийшов юнак, який прагне з тобою говорити! Він так схожий на тебе, немов брат
Твій!
- Мій брат? У мене немає братів! Нас було тільки три сестри.
Вона побігла подивитися, хто ж прийшов. Дійсно, яка подібність! Чим довше вони дивилися один на одного, тим більше дивувалися.
- Але хто ж ти такий? - закричала нарешті сестра.
- Батьки ніколи не говорили мені, що у мене є сестри. Але у школі, коли я посварився одного разу зі своїми товаришами, хлопчики стали дражнити мене, говорячи, що мої сестри вийшли заміж за тварин. Я заплакав і побіг до матері, але вона сказала, що це їх вигадки, що у мене немає ніяких сестер. Хлопчиська так часто дражнили мене, що я розв'язав піти на пошуки своїх сестер. Я йшов цілий рік. Удень я їв те, що їдять мавпи, уночі спав на деревах, прив'язуючи себе до галузей. Та ось я прийшов до твого будинку...
- Так ти й правда мій брат! Досить подивитися на твою особу, щоб переконатися у цьому.
Вона стала пригощати брата найкращими стравами, але близько полудня раптом затурбувалася:
- Знаєш що, мабуть, краще буде, якщо ти сховаєшся. Зараз повинен прилетіти мій чоловік, Цар птахів. Адже він тебе не знає, тому він може й заклювати!
Юнак послухався. У той час як служниця сипала зерна маїсу й ставила воду у більшу клітку, він сховався у кущах.
Дуже скоро почувся шурхіт величезних крил. На землю спустилася
Прекрасний птах. Вона ввійшла у клітку, поїла й попила. Потім вийшла із клітки й перетворилася у людину.
Дружина розповіла чоловікові про прихід брата.
- Де ж він? Я прагну його бачити!
Юнак став перед Царем птахів, і вони міцно обнялися. У будинку цієї сестри, обласканий нею і її чоловіком, юнак провів цілий місяць. Одного разу він сказав:
- Тепер я піду шукати другу сестру!
- Вона живе дуже далеко. Ти повинен іти туди цілий рік! - попередила сестра.
А її чоловік дав юнакові своє перо й сказав:
- Бережи це перо. Якщо з тобою що-небудь трапиться, підніми його до неба й скажи: "Цар птахів, невже я повинен умерти?" - і тоді тобі допоможуть мої піддані. Бережи це перо як зіницю
Ока.
Подякувавши Пануючи птахів, юнак відправився у шлях. Ішов він, ішов, дуже довго йшов, удень їв те, що їдять мавпи, уночі спав на деревах, прив'язуючи себе до галузей. Так минув рік. Одного разу, точно так само як минулого разу, забравшись на вершину гори, далеко внизу він побачив житло.
Добравшись уводити, увести до ладу нього до ранку, юнак постукав у двері:
- Господарка будинку?
Та знову йому відкрила служниця, яка викликнула здивовано:
- Ой! Хто це? Так схожий на мою господарку! Пані моя, пані моя, іди сюди скоріше! Прийшов якийсь юнак! Він так схожий на тебе! Напевно, твій брат!
- Мій брат! У мене ніколи не було братів, у мене було тільки дві
Сестри!
Але, побачивши юнака, господарка здивувала:
- Хто ти такий? У нас із тобою просто одна особа.
- Батьки ніколи не говорили мені, що у мене є сестри. Але у школі, коли я посварився одного разу зі своїми товаришами, хлопчики стали дражнити мене, говорячи, що мої сестри вийшли заміж за тварин. Я заплакав і побіг до матері, але вона сказала, що це їх вигадки, що у мене немає ніяких сестер. Хлопчиська так часто дражнили мене, що я розв'язав піти на пошуки моїх сестер. Я йшов цілий рік. Удень я їв те, що їдять мавпи, уночі спав на деревах, прив'язуючи себе до галузей. Нарешті я прийшов до будинку своєї старшої сестри Луанди. Вона відразу визнала у мені брата. Сюди ж - я добирався цілий рік.
- Так, ти мій брат. Дуже ми схожі з тобою!
Сестра Мукажи обійняла брата й повела його відпочивати. Вона розстелила на підлозі найкрасивіші циновки, дала йому найкращі страви. Близько полудня сестра сказала братові:
- Милий брат мій, твій свояк, мій чоловік, Цар антилоп, скоро повернеться додому. Тому що він тебе не знає, то може й заколоти! Тому сховайся поки.
Юнак сховався, а служниця у цей час поклала у сарай оберемок свіжої трави, качани молодого маїсу й налила у миску води.
Скоро з'явився й величезний гірський козел. На шиї у нього висів золотий дзвіночок. Козел вбіг у сарай, наївся, напився, вийшов і негайно звернувся у гарного чоловіка.
Дружина розповіла йому про прихід брата. Він побажав побачити його.
Та у них юнак прожив цілий місяць. Потім сказав:
- Тепер я повинен розшукати мою третю сестру!
- Тобі довго прийде йти. Напевно, не менше року, - попередила
Сестра.
А її чоловік, Цар антилоп, дав юнакові пучок своєї вовни:
- Якщо з тобою що-небудь трапиться, підніми цей пучок до неба й скажи: "Невже, Цар антилоп, я повинен умерти?" - я до тебе на допомогу прийдуть усі мої піддані. Бережи ж цю вовну як зіницю ока.
Юнак відправився у шлях. Ішов він, ішов, удень їв те, що їдять мавпи, уночі спав на деревах, прив'язуючи себе до галузей. Б кінці року з вершини гори знову побачив житло. На наступний ранок він уже стукав у його двері:
- Господарка будинку?
Та знову двері відкрили служниця, яка теж здивувала подібності юнака з господаркою.
- Пані моя, прийшов якийсь юнак, дуже схожий на тебе. Напевно, він твій брат!
- Мій брат? У мене немає братів! У мене є тільки дві сестри...
Але Усе-таки вона побігла подивитися, а побачивши юнака, уразилася подібності незнайомця з нею.
- Хто ти такий? Чому ти так схожий на мене?
- Батьки ніколи не говорили мені, що у мене є сестри, але у школі, коли я посварився одного разу зі своїми товаришами, хлопчики стали дражнити мене, говорячи, що мої сестри вийшли заміж за тварин. Я заплакав і побіг до матері, але вона сказала, що це їх вигадки, що у мене немає ніяких сестер. Хлопчиська так часто дражнили мене, що я розв'язав піти на пошуки своїх сестер. Цілий рік я добирався до будинку сестри Луанди. Ще рік я добирався до будинку сестри Мукажи. Ще рік я добирався сюди. Удень я їв те, що їдять мавпи. Уночі спав на деревах, прив'язуючи себе до галузей...
- Так, я бачу, що ти дійсно мій брат!
Сестра почастувала брата кращими стравами й уклала його відпочивати після довгого шляху. Близько полудня вона сказала йому:
- Скоро повернеться твій свояк, мій чоловік, Цар риб. Тому що він тебе не знає, то може боляче вдарити тебе своїм плавцем! Тому краще сховайся на якийсь час.
Служниця наповнила водою величезна водойма й накидала
Туди корму. Величезна риба опустилася з неба у водойму, попила, поїла, а
Вийшла на сушу вже не рибою, а гарним чоловіком.
Дружина розповіла йому про прихід брата. Він ласкаво прийняв юнака. У будинку
Третьої сестри він залишався цілий місяць і нарешті сказав:
- Тепер я бачив усіх трьох сестер і їх чоловіків. Можу повернутися додому й розповісти про весь матері, якщо вона ще жива.
Свояк дав йому на прощання риб'ячу лусочку:
- Якщо з тобою що-небудь трапиться, підніми її до неба й скажи: "Невже, Цар риб, я повинен умерти?" Та всі мої піддані прийдуть до тебе на допомогу!
Юнак відправився у дорогу назад. Він був так задоволений і щасливий зустріччю із сестрами, що, вертаючись додому, голосно співав, ляскаючи у долоні й навіть притупуючи.
А у цей час Цар змій викрав дочку у царя Анголи. На пошуки її батько розіслав по всій країні, по всіх лісах і полям свої війська. Цар Анголи був у такому розпачі, що заборонив у своєму царстві співати, танцювати й веселитися доти, поки не буде знайдена його дочка.
Солдати Почув, що хтось радісно співає й пританцьовує на дорозі, кинулися навздогін за юнаком і схопили його:
- Стій! Ти арештований! Хіба ти не знаєш, що цар заборонив співати,
Танцювати й веселитися? Хіба ти не знаєш, що Цар змій викрав дочку нашого царя?
- Ні, я нічого не знаю! Я радію, тому що нарешті знайшов своїх сестер...
Та гоношу повели до царя. Але юнак, навіть закований у ланцюзі, не переставав співати.
- Як ти смієш радіти, коли я горюю? - викликнув цар Анголи.- Я велю стратити тебе! Але можу зберегти тобі життя, якщо ти знайдеш мою дочку. Та не тільки зберегти твоє життя, але віддати свою дочку тобі у дружин. Та тоді ти успадковуєш мій престол.
- Ушанований пан мій!- сказав юнак, - Я поверну тобі твою дочку. Ось побачиш. Відпусти мене, і я піду її шукати.
Та цар велів зняти з юнака ланцюга.
Військам було дане розпорядження: якщо юнак знайде царську дочку, негайно бити у барабани. Якщо ж виявиться ошуканцем, якщо спробує бігти, не виконавши обіцянки, то стратити його без зволікання.
Усе ще танцюючи, весело наспівуючи, юнак поглибився у ліс. Піднявши до неба затиснуті у руці перо, пучок вовни й риб'ячу лусочку, він викликнув:
- Невже Цар птахів, Цар антилоп і Цар риб, я повинен умерти?
Та негайно ж незліченна безліч птахів, антилоп і риб з'явилося перед ним.
- Що тобі потрібно?- запитали вони.
- Допоможіть мені! Цар змій викрав дочку пануючи Анголи. Мені велено відшукати її. Якщо ж я не знайду її, мене стратять. Де вона?
- Іди на Схід, прямо-прямо, і прийдеш ти до житла Пануючи змій. Там і знайдеш дочку пануючи Анголи.
Та юнак пішов по зазначеному шляхові. Ішов він, ішов довго й нарешті побачив житло Пануючи змій. Близько входу сиділа дочка пануючи Анголи, обливаючись сльозами.
- Хто ти й чого прагнеш? - запитала вона юнака.
- Я прийшов за тобою. Твій батько наказав мені привести тебе додому.
- Іди скоріше! Якщо тебе побачить Цар змій, він віддасть тебе на поживу своїм підданим.
- Так скажи мені скоріше, де він сховав свою смерть!
- Його смерть - усередині птаха... Птах - у клітці... Клітка - у камені... А камінь - на дні моря...
- Почекай, я скоро повернуся...
Усамітнившись, юнак підняв до неба риб'ячу лусочку:
- Невже, Цар риб, я повинен умерти?
Та Цар риб з'явився перед ним разом зі своїми підданими:
- Що ще тобі потрібно?
- Я вже знайшов дочку пануючи Анголи. Але тепер потрібно дістати смерть Пануючи змій. Вона схована усередині птаха... Птах - у клітці... Клітка - у камені... А камінь - на дні моря!
Не встигнув він оглянутися, як величезний камінь, виштовхнутий рибами з моря, уже лежав у його ніг.
Але як розбити його? Юнак підняв до неба клаптик вовни Пануючи антилоп:
- Невже, Цар антилоп, я повинен умерти?
Та перед ним з'явився Цар антилоп разом зі своїми підданими:
- Що тобі потрібно?
- У цьому камені захована клітка... У клітці - птах...
А усередині птаха - смерть Пануючи змій! Допоможи мені розбити камінь, Цар антилоп!
Антилопи накинулися на камінь, били його копитами, кололи рогами й нарешті роздрібнили брилу на дрібні шматочки. Зсередини вивалилася клітка. Тоді юнак підняв до неба перо:
- Невже, Цар птахів, я повинен умерти?
Та негайно ж перед ним з'явився Цар птахів разом зі своїми підданими.
- Що трапилося?
- Смерть Пануючи змій перебуває у цій клітці. Але я не можу її відкрити! Допоможи мені!
Птахи прийнялися клювати прути клітки те з одного боку, то з іншої й нарешті розламали її. Але коли самі більші птахи приготувалися вбити птаха, що ховався у клітці, то вона негайно зникла. Тоді Цар птахів велів перерахувати всіх своїх підданих. Довго вважали птаха, нарешті виявили одну зайву, чужу, і вбили її. Тому що у цьому птаху ховалося життя Пануючи змій.
А Цар змій, який у цей час був далеко, раптом відчув, як у ньому завмирає життя, і поповз до свого житла.
Юнак же у цей момент умовляв дочку пануючи Анголи відправитися разом з ним додому. Але вона боялася:
- Немає. Я не піду. Цар змій зараз повернеться, він уже близько. Я почуваю це.
Тоді юнак знову покликав на допомогу Пануючи антилоп. Той з'явився із золотим бубонцем на шиї, і юнак і дочка Пануючи Анголи сіли на нього верхи й понеслися навскач.
- А-А-А... Якщо я вас піймаю - проглочу! Я знищу вас...- хрипів їм вслід Цар змій. Але життя у ньому вгасала. Та ось він зовсім знесилів і вигин.
А хоробрий юнак і царська дочка верталися до царя Анголи. Та всюди, де б вони не проходили, народ вітав їх, і всюди били барабани й звучали радісні пісні. У нагороду цар Анголи видав свою дочку заміж за юнака, і той став згодом правителем Анголи.