Жив-Був колись один хлопчик. Він служив пажом у багатому замку. Хлопчик він був слухняний, і усе у замку його любили - і знатний граф, його пан, якому він прислужував, ставши на одне коліно, і гладкий старий дворецький, у якого був на побігеньках.
Замок стояв на краї стрімчака, над морем. Стіни у нього були товсті, і на тій його стороні, що виходила на море, у стіні були невеликі дверцята. Вона вела на вузькі сходи, а сходи спускалися по обриву до води. По її сходах можна було зійти на берег і сонячним літнім ранком викупатися у морі, що іскриться.
Навколо замка розкинулися квітники, сади, галявини, а за ними велика, поросшая вересом пустище простяглося до віддаленого гірського ланцюга. Маленький паж любив гуляти по цім пустищу у вільний час. Там він
Бігав, скільки праг, ганявся за джмелями, ловив метеликів, розшукував пташині гнізда. Старий дворецький охоче відпускав пажа гуляти - він знав, що здоровішому хлопчикові корисно порезвиться на свіжому повітрі. Але перед тем, як відпустити пажа, старий завжди застерігав його:
- Тільки дивися, маля, не забудь мого наказу: гуляти гуляй, але тримайся подалі від Бугра Фей. Адже з "маленьким народцем" треба тримати вухо востро!
Бугром Фей він називав невеликий зелений горбок, що піднімався ярдах у двадцятьох від садової хвіртки. Люди говорили, що у цьому горбку живуть феї й вони карають кожного, хто дерзне наблизитися до їхнього житла. Тому сільські жителі за полмили обходили горбок навіть днем - так вони боялися підійти до нього занадто близько й прогневать "маленький народец". А вночі люди й зовсім не ходили по пустищу. Адже всім відомо, що ночами феї вилітають зі своєї обителі, а двері у неї залишається відкритої навстіж. Ось і може трапитися, що який-небудь невдачливий смертний схибить і потрапить через ці двері до фей.
Але хлопчик-паж був сміливець. Він не тільки не боявся фей, але прямо-таки жадав побачити їхню обитель. Йому не терпілося довідатися, які вони, ці феї!
Та ось якось раз уночі, коли усе спали, хлопчик тихенько вибрався із замка. Відкрив дверцята у стіні, утік з кам'яних сходів до моря, потім піднявся на вересковую пустище й кинувся прямо до Бугра Фей. До великого його задоволення, виявилося, що люди правду говорили: верхівка Бугра Фей була як ножем зрізана, а зсередини лилося світло. Серце у хлопчика забилося - так йому було цікаво довідатися, що там усередині! Він зібрався з духом, вибіг на горбок і стрибнув у отвір.
Та ось він опинився у величезному залі, освітленому незліченними малюсінькими свічками. Отут за блискучим, немов лаком покритим, столом сиділа безліч фей, ельфів, гномів. Одягнені вони були хто у зелені, хто у жовті, хто у рожеві плаття. У інших одягу були блакитний, лілові, яскраво=червоні -словом, усіх квітів веселки.
Хлопчик-Паж, коштуючи у темному куті, дивував на фей і думав: "Скільки їх отут, цих крихіток! Як дивно, що живуть вони по сусідству з людьми, а люди нічого про них не знають!" Та раптом хтось - хлопчик не помітив, хто саме, - проголосив:
- Несіть кубок!
Негайно два маленькі ельфи-пажа у яскраво-червоних лівреях кинулися від стола до малюсінької стінної шафи у скелі. Потім повернулися, згинаючись під вагою чудового срібного кубка, багато оздобленого зовні й позолоченого усередині.
Вони поставили кубок на середину стола, а усе феї захлопали у долоньки й закричали від радості. Потім вони по черзі стали пити з кубка. Але скільки б вони не пили, вино у кубку не убувало. Він увесь час залишався повним до країв, хоча ніхто його не доливав. А вино у кубку увесь час мінявся, як по чарівництву. Кожний, хто сидів за столом, по черзі брав у руки кубок і говорив, якого вина йому хочеться покуштувати. Та кубок миттєво наповнювався цим самим вином.
"Добре б віднести цей кубок додому! - подумав хлопчик-паж. - А то ніхто адже не повірить, що я тут побував. Треба мені що-небудь побрати звідси, - довести, що я отут був". Та він став чекати вдалого випадку. Незабаром феї його помітили. Але вони нітрохи на нього не розгнівалися за те, що він прокрався у їхнє житло. Вони навіть начебто обрадувалися йому й запросили його сісти за стіл.
Однак помалу вони прийнялися грубіянити й грубити своєму незваному гостеві. Вони насміхалися над хлопчиком за те, що він служить у простих смертних. Говорили, що їм відомо усе, що робиться у замку, і вишучивали старого дворецького. Але ж хлопчик його гаряче любив. Висміювали вони і їжу, яку хлопчик їв у замку, говорили, що вона годиться тільки для тварин. А коли ельфи-пажі у яскраво-червоних лівреях ставили на стіл яка-небудь нова страва, феї посували блюдо до хлопчика й пригощали його:
- Спробуй! У замку тобі такого не прийде покуштувати.
Нарешті хлопчик не витримав їхніх глузувань. До того ж адже він розв'язав віднести кубок, і пора було це зробити. Він підхопився й підняв кубок, міцно стисши його ніжку обома руками. - За ваше здоров'я вип'ю води! - крикнув він.
Та рубиново-червоне вино у кубку миттєво перетворилося у чисту холодну воду.
Хлопчик підніс кубок до губ, але пити не став, а одним ривком виплеснув усю воду на свічки. Зал відразу поринув у непроглядну тьму, а хлопчик, міцно тримаючи у руках дорогоцінний кубок, кинувся до верхнього отвору й вискочив з Бугра Фей на світло зірок. Вискочив він саме вчасно, тільки-но встигнув, тому що у ту ж мить бугор з гуркотом розвалився у нього за спиною.
Та ось хлопчик-паж кинувся бігти із усіх ніг по росистому пустищу, а вся юрба фей пустилася за ним у погоню. Феї точно сказилися з люті. Хлопчик чув їхні пронизливі, гнівні лементи й добре розумів, що, якщо його наздоженуть, пощади не чекай.
Серце у нього впало. Як ні швидко він бігав, але де ж йому було змагатися з феями! А вони вже наганяли його. Видалося, ще небагато, і він загине. Але раптом у мороці зазвучав чийсь таємничий голос:
Коли прагнеш до замка шлях знайти, На березі шукай шляху.
Те був голос одного нещасного смертного. Він колись потрапив у полон до фей і не праг, щоб сміливого хлопчика осяглася та ж доля. Але у той година хлопчик-паж цього ще не знав.
Однак він пам'ятав, що феї не зможуть торкнути людину, якщо він ступить на прибережний мокрий пісок.
Та ось паж згорнув убік і побіг до берега. Ноги його погодили у сухому піску, він важко дихав і вже думав, що ось-ось упаде без сил. Але Усе-таки біг.
А феї наганяли його, і ті, що мчалися спереду, уже готові були його схопити. Але отут хлопчик-паж ступив на мокрий твердий пісок, з якого тільки що схлинули морські хвилі, і зрозумів, що урятувався. Адже феї не могли тут і кроку ступити. Вони стояли на сухому піску й голосно кричали у досаді й люті, а мальчикпаж, з дорогоцінним кубком у руках, мчався по крайці берега. Він швидко вибіг по щаблях кам'яних сходів і зник за дверцятами у товстій стіні.
Пройшло багато років. Хлопчик-Паж сам став ушанованим дворецьким і вчив маленьких пажів прислужувати. А дорогоцінний кубок, свідок його пригоди, зберігався у замку.