Жив на світі старий солдат. Довго довелося йому воювати — так довго, що під кінець він зовсім обносився й не знав, куди податися, щоб роздобути деньжонок. Піднімався він на вересковие пагорби, спускався у долини, поки не прийшов нарешті до одній фермі. Хазяїна у той час не трапився будинку: він виїхав на ярмарок. Залишалася тільки його дружина, а була вона дурна дурною. Правда, і сам фермер розумом не відрізнявся. Важко навіть сказати, хто з них був глупее. Ну, так коли ви почуєте всю історію, ви самі це розв'яжете.
Отож, їдучи на ярмарок, фермер сказав дружині:
- Я, напевно, до ночі не повернуся. Хто його знає, що може трапитися по дорозі? Побери-но ти краще наші десять гіней і схорони їх у надійному місці!
Він вийняв з кишені всі свої заощадження — десять золотих — і віддав їхній дружині.
Не будь людей цей великим дурнем, ніколи б він не залишив гроші дружині! Але що зроблене, те зроблене. Покотив він у своєму возі на ярмарок, а дружина й говорить собі:
- Уж я схороню ці грошики від злодіїв!
Побрала носову хустку, зав'язала у нього десять золотих гіней, дістала мішковину, загорнула у неї хустка й сховала вузлик у щілину над каміном.
«Тепер нехай хто завгодно приходить! - подумала вона. - Уж сюди-те заглянути не догадається!»
А у це саме час підходить уводити, увести до ладу будинку старий солдат Джек Хеннефорд і стукається у двері.
- Хто там? - запитує фермерша.
- Джек Хеннефорд.
- Звідки йдеш?
- З раю.
- Господи помилуй! Так ти, вірно, бачив там мого покійного старого?
Вона мала на увазі свого першого чоловіка, — адже фермер одружився на ній, коли вона овдовіла.
- Як не мабуть, бачив, — відповідає солдат.
- Ах! Ну, як він там? - запитує фермерша, а сама вже розчулила.
- Так так собі. Лагодить старі черевики святим так ангелам. А на обід — одна капуста.
- Ой, бедняжка! - говорить фермерша. - А не просив він мені що-небудь передати?
- Як же! - говорить Джек Хеннефорд. - Сказав, що шкіра у нього вся вийшла, а у кишенях порожньо. Виходить, не заважало б тобі послати йому кілька шилінгів — було б на що шкірою запастися.
- Пошлю, пошлю! Благослови, Господи, його грішну душу…
Та ось фермерша підійшла до каміна, дістала вузлик з десятьма золотими й віддала його солдатові.
- Передай моєму старому, — говорить, — щоб він побрав із цих грошей скільки треба, а інші назад надіслав.
Одержавши гроші, Джек не став довго роздумувати й поспішив скоріше забратися з ферми.
Тим часом повернувся додому хазяїн і запитав дружину про гроші. Та розповіла йому, що відіслала їх з одним служивим на небо, у рай, своєму покійному чоловікові, щоб той купив собі шкіри — святим так ангелам черевики лагодити.
- У рай?! — викликнув фермер. - У рай! Так де це ти бачила, щоб отож запросто ходили у рай і назад, начебто на Ипсвичскую ярмарок? Ах, дурна ти, дурна! Та і я гарний — довірив тобі гроші!
Але сперечатися було колись. Підхопився фермер на коня й пустився у погоню за Джеком Хеннефордом. Почув старий солдат стукіт копит на дорозі й зміркував, що це фермер за ним женеться. Улігся він на землю, однієї рукою ока прикрив і у небо вп'явся.
- Що ти отут робиш, приятель? - запитує його фермер, притримавши коня. - Чому ти на небо дивишся?
- Бачиш? Бачиш? - говорить Джек.
- Де? Нічого не бачу!
- Так дивися, геть людей на небо летить, немов по землі біжить! Лягай поруч із мною й теж побачиш.
- А ти коня мого потримаєш?
Джек з радістю погодився.
Ось фермер улігся у пилу й став дивитися у небо.
- Щось нічого не бачу, — говорить.
- А ти прикрий очі долонею й відразу побачиш, як людей щодуху летить кудись.
Та насправді фермер побачив, як людина кудись летить щодуху. А був це Джек Хеннефорд! Він підхопився на коня — і навтьоки.
Повернувся фермер додому піший, без коня.
- Ось бачиш, — сказала йому дружина, — виходить, ти ще глупее мене. Я одну дурість зробила, а ти дві!