Тітка Гуди була нянькою. Вона доглядала за хворими й няньчила маленьких дітей. Одного разу її розбудили опівночі. Вона спустилася зі спальні у прихожую й побачила дивного косоокого дідка. Він попросив тітку Гуди поїхати до його дружини — та була занадто слабка, як він пояснив, і не могла сама няньчити свого немовляти.
Тітці Гуди не сподобався дивний відвідувач, але справа є справа. Та ось вона нашвидку одяглася й вийшла з ним з будинку. Він відразу посадив її на чорного як смоль скакуна з палаючими очима, і вони понеслися кудись із небаченою швидкістю. Боячись упасти, тітка Гуди щосили вчепилася у косоокого дідка.
Вони мчалися й мчалися, поки не зупинилися, нарешті, у дверей невеликого будиночка. Отут вони злізли з коня й увійшли у будинок. Господарка лежала у постелі, а дитина — чудесне, здоровіше маля — поруч із нею. Навколо відіграли діти.
Тітка Гуди побрала дитину на руки, а мати простягнула їй баночку з маззю й веліла намазати дитині вічка, як тільки він їх відкриє.
Через якийсь час дитина відкрила вічка, і тітка Гуди помітила, що він теж косить, як і батько. Вона побрала баночку з маззю й намазала дитині віка.
« Для чого б це?» — ламала собі голову тітка Гуди. У житті вона не видивала, щоб дітям мазали віка. Та ось вона улучила хвилинку, коли ніхто на неї не дивився, і легенько помазала своє праве віко.
Не встигнула вона це зробити, як усі начебто змінилося навколо. Оздоблення у кімнаті здалося розкішним. Жінка у постелі перетворилася у найпрекраснішу леді, виряджену у білий шовк. Дитина виглядала ще миліше, чим колись, а пелюшки його зробилися прозорими й блискаючими, немов срібний серпанок. Зате його братишки й сестрички, що відіграли у постелі, перетворилися у бісенят із приплющеними носами, гострими вушками й довгими волосатими лапками. Вони будували один одному пики, дряпалися, тягали за вуха хвору матір — словом, чого тільки не витворяли. Та отут тітка Гуди зрозуміла, що потрапила у будинок до бісів.
Але вона ні слова про це не проронила. А як тільки жінка поправилася й могла сама няньчити дитину, тітка Гуди попросила хазяїна відвезти її додому. Він підвів до дверей чорного як смоль коня з палаючими очима, і вони поскакали так само швидко, як минулого разу, а може, ще швидше, поки не досяглися будинку тітки Гуди. Косоокий старий зняв її з коня, досить чемно подякував і розплатився з нею так, як їй ніколи ще не платили за подібні послуги.
На інший день — це був базарний день — тітка Гуди відправилася за покупками. Адже вона надовго відлучалася з будинку, і їй який-що знадобилося для господарства. Ось стала вона прицінюватися до товарів і раптом побачила того самого косоокого дідка, що возив її на чорному як смоль коні! А що, ви думаєте, він робив на базарі? Він ходив від прилавка до прилавка й з кожного брав що-небудь: із цього фрукти, з того яйця… Та ніхто начебто не зауважував цього.
Тітка Гуди вважалася, що не її справа втручатися. Однак вона розв'язала, що не слід упускати такого щедрого клієнта, не перемолвившись із ним слівцем-іншим. Ось підходить вона до нього, відважує уклін і говорить:
- Добрий день, сер! Сподіваюся, ваша дружина й маля почувають себе так само добре, як…
Але не встигнула вона закінчити, як дивний дідок отпрянул від неї з подивом і викликнув:
- Як, ви мене зараз бачите?!
- Бачу вас? - перепитала вона. - Ну, звичайно! Так само ясно, як бачу сонце у небі. Та навіть більше того, — додала вона, — я бачу, що ви дуже зайняті… вигідними покупками.
- Ось як? Виходить, ви занадто багато бачите, — сказав він. - А ну, скажіть-но, будь ласка, яким оком ви усе це бачите?
- Правим, звичайно, — відповіла вона, задоволена тим, що викрила його.
- Мазь! Мазь! - закричав старий біс-злодюга. - Одержуй же за те, що соваєшся не у свої справи! Більше ти мене не побачиш!
Отут він ударив її по правому оку, і вона негайно перестала його бачити.
Але що гірше всього, із цієї години вона окривела на праве око, так так і залишилася кривою до самої своєї смерті.