Давним-давно жив у Хилтон-Холі один брауни, тобто домовик, - самий пустотливий із усіх домовиків на світі. Ночами, коли слуги розходилися спати, він усе перевертав нагору дном. Цукор насипав у сільнички, у пиво кидав перець, перекидав стільці, столи ставив ніжками нагору, вигрібав гарячі вугілля з камінів - словом, капостив, як міг. Але часом він приходив у гарний настрій, і ось отут-те!..
- Постійте, а хто це - домовик? - запитаєте ви.
Домовик, він начебто нечистого духу, тільки не такий підступний, як чорт... Так невже ви не знаєте, що таке "нечистий дух" і "рис"? Про господи! Чого тільки не діється на білому світлі! Так знайте ж, домовик - це смішна крихітна істота, напівлюдина, напівельф, увесь волосатий і з гострими вушками.
На чому ж я зупинився? Ах так, я почав розповідати, як домовик з Хилтон-Холу витворяв бог знає що. Але якщо служниці залишали йому миску вершків або медяний корж, домовик на подяку забирав за них зі стола й упорядковував усю кухню.
Ось якось пізно вночі служниці довго не лягали спати й раптом почули шум у кухні. Заглянули туди, бачать - домовик розгойдується на ланцюжку вертіла й присуджує:
ПРО, горі мені! горі!
Не впав з гілки жолудь,
Що стане дубочком,
Що піде на колиску,
Де засне дитина,
Що стане чоловіком,
Що мене звільнить!
ПРО, горі мені! горі!
Служниці зглянулися над бідолахою й запитали птахівницю, як їм "звільнити" брауни, тобто зробити так, щоб він зміг піти із цього будинку.
- Простіше простого, - відповіла птахівниця. - Подаруєте домовикові за праці що-небудь добротне, міцне, і він відразу зникне.
Ось зшили служниці із кращого зеленого сукна плащ із каптуром і поклали його у каміна, а самі сталі чекати, що буде. Та раптом дивляться: підійшов домовик до каміна, побачив плащ із каптуром, надяг його на себе так як прийметься скакати по кімнаті на одній ніжці. Сам скакає, сам присуджує:
Плащ із каптуром я беру,
Та він відтепер буде мій.
Тепер не стане допомагати вам
Хилтонський домовик!
Сказав це домовик і пропав. Та більше його ніколи не бачили.