Жив на світі хлопчик. Кликали його Джек. У один прекрасний ранок відправився Джек щастя шукати.
Не встигнув далеко відійти — назустріч йому кіт.
- Куди йдеш, Джек? - запитав кіт.
- Іду щастя шукати.
- Можна й мені з тобою?
- Звичайно! - відповів Джек. - Чим більше компанія, тем веселіше.
Та пішли вони далі разом, приг-скік, приг-скік.
Недалеко відійшли — назустріч їм собака.
- Куди йдеш, Джек? - запитав собака.
- Іду щастя шукати.
- Можна й мені з тобою?
- Звичайно! - відповів Джек. - Чим більше компанія, тем веселіше.
Та пішли вони далі разом, приг-скік, приг-скік.
Недалеко відійшли — назустріч їм коза.
- Куди йдеш, Джек? - запитала коза.
- Іду щастя шукати.
- Можна й мені з тобою?
- Звичайно! - відповів Джек. - Чим більше компанія, тем веселіше.
Та пішли вони далі разом, приг-скік, приг-скік.
Недалеко відійшли — назустріч їм бик.
- Куди йдеш, Джек? - запитав бик.
- Іду щастя шукати.
- Можна й мені з тобою?
- Звичайно! - відповів Джек. - Чим більше компанія, тем веселіше.
Та пішли вони далі разом, приг-скік, приг-скік.
Недалеко відійшли — назустріч їм півень.
- Куди йдеш, Джек? - запитав півень.
- Іду щастя шукати.
- Можна й мені з тобою?
- Звичайно! - відповів Джек. - Чим більше компанія, тем веселіше.
Та пішли вони далі разом, приг-скік, приг-скік.
Так і йшли, поки не почало темніти. Задумалися вони тоді, де ж їм ніч провести. А у цей час у дороги здався будинок.
Джек велів друзям не шуміти, підкрався до будинку й заглянув у віконце. А у будинку-те сиділи розбійники й перераховували награбовані гроші.
Ось повернувся Джек до своїх друзів і покарав ним чекати його знака, а потім кричати що є сили. Приготувалися всі, Джек подав знак, і отут — кіт занявкав, собака загавкав, коза мекнула, бик замукав, півень закукурікав. Такий шум підняли, що розбійники перелякалися й утекли. Тоді Джек із друзями спокійно ввійшли у будинок.
Але Джек Усе-таки побоювався, як би розбійники вночі не повернулися. Та коли прийшов час лягати спати, Джек улаштував кота у качалці, собаку посадив під стіл, козу відправив на горище, бика сховав у підвалі, півневі велів злетіти на дах. А сам улігся у постіль.
Бачать розбійники — світло у будинку згас, і послали туди одного зі своїх людей за грішми. Але він відразу прибіг назад і розповів, якого страху тільки що натерпівся.
- Ось входжу я у будинок, — говорить, — прагну сісти у качалку, а там уже баба якась сидить так у'яже. Як тикне вона у мене спицями!
А це був кіт, ви ж знаєте.
- Підходжу я до стола, прагну побрати наші грошики, а під столом швець. Як устромить він у мене шило!
А це був собака, ви ж знаєте.
- Піднімаюся на горище, а там хтось зерно молотить. Як трахне він мене ціпом — ледве з ніг не збив!
А це була коза, ви ж знаєте.
- Нарешті спускаюся у льох, а там — дроворуб. Як запустить він у мене сокирою! Ледве ноги я відніс.
А це був бик, ви ж знаєте.
- Але всі б нічого, якби не карлик на даху. Як заволає він: «А подати-но його сюди! А подати-но його сюди!..» Я й навтьоки.
А це півень кричав: «Ку-но-ре-ку-у!»