Крихітка брауни жив у великому будинку за назвою Хилтон-Хол.
- Постійте, а хто це — брауни? - запитаєте ви.
Брауни — так називають у Англії домовиків. Схожі вони скоріше всього на малюсіньких смішних чоловічків і бувають досить симпатичні, але жахливо примхливі. Якщо їм заманеться, вони виконають за вас усю домашню роботу, а ні, так тільки напроказят.
Розповідають, що був у Корнуелле один брауни, який міг за ніч намолоти зерна більше, ніж сам хазяїн за цілу тиждень. Але брався за роботу цей брауни, тільки якщо йому не забували залишити на ніч більшу миску свіжих вершків.
А ще один брауни — досить знаменитий, по імені Робін Гуд, — був розпачливий бешкетник і великий аматор усяких витівок. Наприклад, він любив підкрастися до якої-небудь ушанованої леді за столом і непомітно виплеснути весь ель, який вона тільки збиралася випити. А то робив і гірше: відмикав стайню й випускав на волю всіх коней.
Але брауни з Хилтон-Холу не був таким розпачливим пустуном, як цей Робін Гуд, щоправда, він не був і таким доброчесним, як корнуеллський брауни. Усе у нього залежало від настрою.
Коли він бував не у дусі, то не встигнуть у будинку усе заснути, він вуж отут як отут і часу даремно не втрачає: у цукорниці насипле перцю, у пиво — солі, золою закидає вогонь у вогнищі, яке навмисно залишили горіти на всю ніч, та ще розплескає чисту воду, приготовлену на ранок.
Ну, а якщо він бував у гарному настрої — на щастя, це траплялося частіше, — те поки служниці спали, він підмітав за них усі кімнати, чистило вогнище, розлучав яскравий вогонь, прибирав усе у кухні: скріб горщики, перетирав тарілки, мил, скоблив, поки усе у кухні не заблискає й не заблищить.
Охотней усього брауни робив це, коли служниці залишали йому на ніч миску з вершками або скиба хліба з медом.
Та ось трапилося одного разу, що служниці засиділися допізна, розповідаючи один одному страшні історії. Та коли дві наймолодші з них — помічниця куховарки й покоївка — відправилися нарешті спати, то, піднімаючись зі свічею по сходах, вони раптом почули у кухні легкий шум.
«Що, якщо це брауни?» — подумали дівчини.
А треба вам сказати, що брауни ніхто ще ніколи не бачив — вони не дуже-те люблять людям на очі показуватися, — і дівчатам пристрасть як захотілося на нього глянути. Ось вони спустилися потихеньку зі сходів, підкралися до кухонних дверей і, набравшись хоробрості, відкрили її.
Так і є! У кухні виявився крихітка брауни. Та як ви думаєте, що робило це бісеня? Сидів верхи на гаку від довгого ланцюга, угвинченої у стелю, на якій підвішують над вогнищем горщики, і гойдався як на гойдалці.
Гойдався й наспівував:
Про гору мені, горі!
Не впав ще у землю жолудь,
Що підніметься у небо дубом,
Що піде на хитку колиску,
Що буде качати дитину,
Що стане потім чоловіком,
Що мене відпустить на волю.
Про гору мені, горі!
Дівчата-Служниці були добрі дівчата. Та поки вони роздягалися, щоб лягти спати, вони встигнули переговорити про усе й зійшлися у думці, що це сором і ганьба — тримати бідного брауни у будинку всупереч його бажанню. Адже він був таким красунькой! А якщо іноді й пустував, то допомагав набагато частіше. Та вони розв'язали відпустити його на волю.
На інший день вони запитували всіх, кого тільки зустрічали, як їм відпустити на волю крихітку брауни. Але ніхто не знав. Нарешті вони запитали стару птахівницю.
- Ах ти Господи! - викликнула птахівниця. - Так немає нічого простіше!
Та вона розповіла їм, що і як треба робити.
У сусідньому місті була про ту пору ярмарок, і дівчини отпросились туди піти. Кожна прихопила частину грошей, які збирала собі на весілля, і на ці гроші вони купили на ярмарку кращого зеленого линкольнского сукна.
Увесь наступний день вони кроїли й шили й зшили для брауни дуже миленьку зелену накидку з каптуром. Та коли настав вечір, поклали її у кухні біля вогнища, а самі сховалися й підглядали у щілинку.
Незабаром з'явився брауни, нахмурений і насуплений. Було видне, що він прийшов у поганому настрої.
Але коштувало йому помітити біля вогнища зелену накидку з каптуром — Боже ти мій, що отут почалося! Він запосміхався, запосміхався, побрав у руки накидку, щоб розглянути її гарненько, потім надяг на себе й став дивитися у начищену мідну сковороду. А потім ну танцювати й скакати по кухні, приспівуючи:
Накидка моя, каптур тепер мій,
Та більше не служить вам домовик!
Та так, приспівуючи й пританцовивая, він зник з кухні, і більше його ніхто ніколи не бачив.