Колись розповідали, начебто великий король Артур, що зробив стільки незвичайних подвигів, його королева Джиневра, його лорди, придворні дами, лицарі й собаки не вмерли, а заснули у одній печері під високою горою. Говорили також, що їм призначено прокинутися, тільки якщо хто-небудь знайде дорогу до цієї схованої печери, проникне у неї, затрубить у великий мисливський ріг, що лежить на великому кам'яному столі, а потім кам'яним мечем перерубає перев'яз, який лежить там же.
Ніхто не знав місця, де була ця печера, ніхто не бачив входу у неї. Але одного разу один фермер, років сто назад, сидів у руїнах старого замка, у якому, по прадавньому переказу, жив король Артур. Фермер у'язав рибальську мережу. Раптом він упустив клубок мотузки, який покотився кудись униз по каменях між кущами вересу й кропиви й зовсім зник з виду. Фермер подумав, що він потрапив у яку-небудь ущелину, тому він розсунув руками кущі вересу, у яких зник клубок, і побачив вузькі двері у підземелля.
Цікавість змусила його спуститися слідом за клубком. Фермер опинився у склепінній галереї й пішов по ній. Він раз у раз спотикався. Моторні ящірки розбігалися з-під його ніг. Темні крила кажанів стосувалися його голови. Нарешті із завмираючим серцем він помітив відблиски далекого полум'я. У міру того, як фермер ішов, у галереї світло ставало усе яскравіше і яскравіше, нарешті він побачив величезний зал з кам'яними зводами. У поглибленні у центрі залу палав яскравий вогонь, хоча у вогнищі не лежало ніякого палива. Світло падало на гарні стіни залу, суцільно покриті різьбленими кам'яними прикрасами. У глибині на троні сиділи король і королева й міцно спали, схилившись на руки. Їх оточували придворні дами й лицарі. На підлозі спали собаки. На столі лежали мисливський ріг, кам'яний меч і перев'яз.
Фермерові стало страшно, він забув, що і як потрібно робити, і з повагою побрав зі стола стародавній меч. Він вийняв його із запилених старих піхов і із завмиранням серця побачив, що ока короля й усіх придворних почали повільно відкриватися. Коли ж лезо меча зовсім оголилося, що спали випрямилися. Фермер змахнув мечем і перерубав перев'яз, потім повільно вклав меч у піхви.
У цю хвилину чари знову почали опановувати наближеними короля Артура. Ожилі на мить особи покрилися блідістю очі, що блиснули, потухли, віка опустилися. Усе знову заснули. Тільки король відкрив сумні очі, простягнув уперед руки й смутно вимовив:
- Горі, горі! Цей безумець вийняв меч, перерубав перев'яз, але забув головне - затрубити у ріг.
Сказавши це, король відкинувся на спинку трону й назавжди заснув зачарованим сном.
Фермер відчув неуявний жах. Він стрімголов кинувся бігти по довгій галереї й, коли вийшов на світло Божий, не міг зрозуміти, чи дійсно усе це було або йому приснився страшний сон.
Він повернувся додому, каючись, що не зумів розбудити великого короля і його двір. Уночі він побачив сон: перед ним, як живий, стояв король Артур із заплющеними очима й, простягаючи до нього руки, знаками кликав його до себе. Цей сон повторювався щоночі. Фермер зовсім змучився, схуд, сполотнів. Нарешті він розповів про те, що з ним трапилося, сусідам і разом із двома друзями пішов шукати вхід у печеру. Але як вони не шукали, їм не вдалося знайти двері у підземну галерею. Тоді фермер пішов до священика й зізнався йому у всьому. Священик порадив йому відслужити заупокійну месу на тому місці, де він бачив вхід.
- Син мій, - сказав священик, - ти не міг повернути життя великому королеві Артуру, його дружині й сподвижникам не по недолікові бажання, а просто тому, що забув, як потрібно надходити. Тепер, імовірно, ніхто вже не буде у силах пожвавити знаменитих героїв. Помолися же про те, щоб Господь дав мир їх душам, і тоді спокій повернеться до тебе.
Так і зробили. Священик відслужив заупокійну месу, а фермер гаряче помолився про душі що спав чарівним сном.
Із цього часу страшні сни припинилися, і фермер зажив як і раніше щасливо.