Задовго до часів короля Артура й лицарів Круглого стола правил Східною Англією король, який жив разом зі своїм двором у Колчестере. Коли він був у самому розквіті своєї слави, умерла його дружина - королева. Вона залишила йому єдину дочку, років п'ятнадцяти від роду, таку гарну й добру, що всі їй дивували. Але ось король почув про одну дуже багату леді - удові з єдиною дочкою - і розв'язав на ній одружитися, хоча леді ця була виродлива, горбата баба з гачкуватим носом. Та й дочка її виявилася жовтолицьою поганулею, злий і заздрої - словом, з того ж тесту, що й мати.
Але однаково через кілька тижнів король у супроводі всієї знаті привіз свою виродливу наречену у палац, де їх і обвінчали. Та не встигнула нова королева поселитися у палаці, як відновила короля проти його красуні дочки своїми брехливими наклепами. Молода принцеса побачила, що батько розлюбив її, і не захотіла більше залишатися при дворі. Якось раз зустріла вона батька у саду й зі сльозами на очах упросила його відпустити її - сказала, що прагне щастя шукати. Король погодився й наказав дружині дати принцесі у дорогу усе, що вона побажає. Принцеса пішла до королеви, і та дала їй скиба чорного хліба й шматок черствого сиру у полотняному мішку так пляшку пива. Жалюгідне це було придане для королівської дочки, але принцеса побрала усе, що їй дали, подякувала й відправилася у шлях. Вона йшла через гаї, ліси й долини й, нарешті, побачила старого, що сидів на камені у входу у печеру. Старий сказав їй: - Добрий день, красуня!
Куди так поспішаєш? - Іду щастя шукати, батько мій, - відповіла принцеса. - А що у тебе у мішку й у пляшці? - У мішку у мене хліб і сир, а у пляшці смачне неміцне вино. Не чи прагнеш покуштувати? - Із превеликим задоволенням! - відповів старий. Дівчина виклала всю їжу й запросила старого откушать. Старий поснідав, подякував їй і сказав: - Тобі зустрінеться густа огорожа з колючого чагарнику. Через неї важко пробратися. Але ти побери у руки ось цей прутик, тричі змахни ним і скажи: "Огорожа, огорожа, дай мені пройти", і вона негайно розступиться. Ти підеш далі й побачиш колодязь. Сядь на його край. Отут наверх спливуть три золоті голови й заговорять із тобою, а ти зроби всі, про що вони тебе попросять. Принцеса пообіцяла, що так і зробить, і розпрощалася зі старим. Ось підійшла вона до огорожі, тричі змахнула прутиком, і живаючи огорожа розступилася й пропустила її. Потім принцеса підійшла до колодязя, але не встигнула вона присісти на його край, як спливла золота голова й запекла: Умий мене, зачеши мене Так на берег поклади мене, Щоб я обсохнула напрочуд, Та тому, хто проходить повз, Щоб я здалася гарної. - Добре, - відповіла принцеса. Побрала голову до себе на коліна, розчесала їй волосся срібним гребенем, потім поклала її на жовтий пісок. Отут спливла друга голова, а за нею третя, і обидві вони попросили про той же, що й перша.
Принцеса виконала всі їх прохання, потім дістала свої припаси й прийнялася за їжу. А голови тим часом радилися: - Чому обдарити нам цю дівчину за її доброту? Та перша голова сказала: - Я зроблю її такою красунею, що її полюбить самий могутній принц на землі. Друга сказала: - А я обдарю її таким ніжним голосом, з яким не зрівняється й спів солов'я. А третя сказала: - Мій дарунок буде не гірше. Вона дочка короля, і я зроблю так, що вона стане дружиною найбільшого з володарів миру. Ось як я її ощасливлю. Нарешті, принцеса вилучила голів назад у колодязь і пішла далі. Незабаром вона зустріла молодого короля, що полював у парку зі своєю свитою. Принцеса прагла було сховатися, але король помітив її, підійшов і коли побачив, як вона прекрасна, і почув її ніжний голос жагуче закохався у неї й відразу впросив її стать його дружиною. Наречений довідався, що вона дочка колчестерского короля, і як тільки вони одружилися, розв'язав з'їздити до тестя. Молоді приїхали у колісниці, оздобленої золотом і самоцвітами.
Подивувався старий король, коли довідався, як повезло його дочці, а молодий король розповів йому про усе, що з нею приключилося. Увесь двір радів щастю принцеси, тільки зла королева і її колченогая дочка ледве не лопнули зі злості. Бенкети, веселощі й танці тривали багато днів. Нарешті, молоді виїхали додому, захопивши із собою придане, яке батько дав своєї рідний дочки. Отут потворній принцесі спало на розум, що раз вуж її сестрі так пощастило, коли вона пішла по світлі щастя шукати, значить і їй теж повезе. Ось оголосила вона матері, що піде щастя свого шукати, і її зібрали у далекий шлях. Зшили їй багаті вбрання, надавали на дорогу й цукру, і мигдалю, і ласощів; а ще прихопила вона із собою величезну сулію малаги й пішла зі своїми припасами по тій же дорозі, що і її сестра. Підійшла вона до печери, і старий запитав її: - Куди поспішаєш, дівчина? - Тобі яка справа? - відповіла вона. - Ну, а що у тебе у мішку й у сулії? - запитав він. - Дещо є, так не про вашу честь, - відповіла вона. - А ти не даси мені трошки, - попросив старий. - Ні шматочка, ні ковточка, щоб тобі подавитися! Старий насупився й сказав: - Чекає тебе гірка частка. А принцеса побрела далі й незабаром підійшла до живоплоту. Помітила у огорожі просвіт і розв'язала що пробереться на ту сторону. Так не отут-те було: кущі зімкнулися, і колючки впилися у тіло подорожниці. Ледве пробралася вона через хащу. Колючки іскололи її до крові, і вона прийнялася шукати води, щоб умитися. Оглянулася, бачить - колодязь. Тільки села на край колодязя, як спливла наверх золота голова й стала просити: Умий мене, зачеши мене Так на берег поклади мене.. Але не встигнула замовкнути, як зла принцеса вдарила її сулією й сказала: - Ось тобі замість вмивання! Отут спливла друга голова, а за нею й третя, але принцеса зустріла їх не краще. Та тоді голови стали радитися, якими нещастями покарати злу принцесу.
Перша голова сказала: - Нехай особа її вразить витівка! Друга сказала: - Нехай голос її стане таким же скрипливим, як у деркача! Третя сказала: - Нехай вона вийде заміж за бідного сільського шевця! Так-Те ось. А принцеса пішла далі й прийшла нарешті у якийсь містечко. День був базарний, і на вулицях юрбилося багато народу. Але як тільки люди побачили потворну особу принцеси й почули її скрипливий голос, усе розбіглися; тільки бідний сільський швець залишився. Незадовго перед тем довелося йому лагодити взуття одному старому пустельникові. А у того грошей не було, ось він і дав шевцеві замість плати баночку з маззю від витівки й склянку з настойкою від скрипливого голосу. Швець пошкодував дівчину, підійшов до неї й запитав, хто вона така - Я пасербиця колчестерского короля, - відповіла принцеса. - Ах, ось як, - сказав швець. - Ну, а якщо я тебе вилечу - зроблю так, щоб і особа твоє й голос стали колишніми, - ти за це побереш мене у чоловіки? - Звичайно! - відповіла вона. - З радістю. Та швець у кілька тижнів вилікував принцесу своїми зіллями. Потім вони обвінчалися й поїхали у колчестерський замок. Як довідалася королева, що дочка її вийшла заміж за якогось злиденного шевця, до того розлютилася, що повісилася зі злості. А старий король зрадів, що так швидко позбувся її, і з радощів подарував шевцеві сто фунтів, з тим, щоправда, щоб подружжя відразу покинуло його двір і виїхали куди-небудь подалі, у глухомань. Так вони й жили багато років: швець лагодив чоботи, а дружина сукала йому нитки.