Жили-Минулого колись на світі король, королева й королівські діти. Ах, ні, дітей-те саме у короля з королевою й не було, хоча одружені вони були вже давно. Але ось нарешті народила королева хлопчика. Короля у цей час не було будинку: він виїхав у далекі країни, і королева не стала давати ім'я синові без батька.
- До повернення короля, — сказала вона, — ми будемо називати хлопчика просто Ніщо-Нічого.
Однак короля довелося чекати занадто довго, і хлопчик встигнув вирости у ставного й гарного юнака.
Нарешті король пустився у дорогу назад. По дорозі йому зустрілася глибока, бурхлива ріка, і він ніяк не міг переправитися через неї. Отут підходить уводити, увести до ладу ньому велетень і говорить:
- Я можу тебе перенести!
- А що ти побереш за це? - запитує король.
- Так що з тебе побрати? Добре вуж, Ніщо-Нічого! Сідай до мене на спину, і я жваво тебе перенесу.
Король адже не знав, що так прозвали його сина — Ніщо-Нічого. Ось він і сказав:
- Ніщо так ніщо, нічого так нічого! А мою дяку одержиш на додачу.
Повернувся король додому й дуже зрадів й своїй дружині, і великому синові. Королева розповіла йому, що без нього синові не дали ніякого імені, а кликали його просто Ніщо-Нічого.
Бідний король так і сплеснув руками.
- Що я наробив! - викликнув він. - Адже я обіцяв віддати велетневі Ніщо-Нічого! За те, що він переніс мене на спині через ріку.
Король і королева минулого несказанно засмучені, але вони розв'язали:
- Коли велетень прийде, ми віддамо йому сина нашої птахівниці. Він і не помітить, що хлопчика підмінили.
На інший день велетень з'явився до короля за обіцяним. Король негайно велів покликати сина птахівниці, і велетень звалив його собі на спину й відніс.
Довго йшов велетень, поки не побачив підходящу скелю. Сіл на неї передохнути й запитує:
- Агов ти там, на спині, зморшок-батрачок, який тепер година?
А бідний хлопчик відповідає:
- Той самий, коли моя матінка-птахівниця збирає яйця королеві на сніданок.
Отут велетень дуже розсердився, кинув хлопчика й, розгніваний, повернувся назад до короля. Цього разу король і королева віддали йому сина садівника. Звалив велетень його до себе на спину й відправився геть. Добрався знову до тієї скелі, присів на неї відпочити й запитує:
- Агов ти там, на спині, зморшок-батрачок, який тепер година?
А син садівника відповідає:
- Так, напевно, той самий, коли моя матінка збирає городин для королівського обіду.
Отут велетень вуж зовсім розлютив, повернувся у королівський будинок і пригрозив, що знищить усіх, якщо йому цього разу не віддадуть Ніщо-Нічого.
Довелося віддати йому королевича. Ось дійшов велетень до скелі й запитує:
- Який тепер година?
А Ніщо-Нічого відповідає:
- Той самий, коли мій батько-король звичайно сідає за вечерю.
- Ось тепер я одержав що праг! - зрадів велетень. Та він відніс Ніщо-Нічого до себе додому.
Так і залишився Ніщо-Нічого у будинку велетня й жив там, поки не став дорослим.
А у велетня була гарна дочка. Та ось вона й Ніщо-Нічого полюбили один одного. Якось раз велетень і говорить Ніщо-Нічого:
- Завтра я тобі задам работенку! Є у мене стайня у сім мабо довжиною й у сім шириною. Її не чистили сім років. Вичисти її завтра до вечора, а то потрапиш мені на вечерю!
На інший ранок дочка велетня принесла Ніщо-Нічого сніданок і застала його у горі й суму: як не намагався він вичистити стайню, не зміг. Вигребе весь бруд, а вона знову наростає.
- Не засмучуйся, я допоможу тобі! - сказала дочка велетня й кликнула клич усім тваринам земним і всім птахам небесним.
Та негайно із усього світла до неї збіглися звірі й злетілися птахи. Вони винесли зі стайні весь бруд і встигнули вичистити її до повернення велетня. Та велетень сказав Ніщо-Нічого:
- Сором тому розумникові, що допоміг тобі! Ну, нічого, на завтра у мене найдеться для тебе работенка потруднее! Є у мене озеро у сім мабо довжиною, сім мабо глибиною й сім мабо шириною. Осуши його завтра до вечора, а то потрапиш мені на вечерю!
На інший ранок Ніщо-Нічого ранехонько прийнявся за роботу й спробував було цебром вичерпати воду з озера. Але озеро нітрохи не убувало. Що робити? Отут дочка велетня викликала на допомогу всіх риб морських і наказала їм випити з озера воду, і вони вмить осушили його.
Побачив велетень, що робота виконана, розлютився й сказав:
- Ну, перегоди! Ось завтра я задам тобі работенку так работенку! Є у мене дерево висотою у сім мабо і без єдиного сучка. А на самій верхівці гніздо, і у ньому сім яєць. Принеси всі яйця целехонькими, а то потрапиш-таки мені на вечерю!
Ранком дочка велетня покликала свою ручну змію, і та здійнялася по могутньому стовбуру до самої верхівки й дістала всі яйця целехонькими. Але коли Ніщо-Нічого поніс яйця велетневі, одне ненавмисно розбилося. Як бути? Та ось розв'язав він бігти разом зі своєї милої. Дочка велетня захопила із собою чарівну склянку, і вони пустилися бігти що було духу.
Але не встигнули відбігти й на три поля, як оглядаються й бачать: мчиться за ними щодуху велетень.
- Скоріше, скоріше! - закричала дочка велетня. - Вийми у мене з волось гребінець і кинь на землю!
Ніщо-нічого вихопив у неї з волось гребінь і кинув на землю. Та негайно із зубців піднялися густі зарості шипшини. Не швидко вдалося велетневі прокласти собі дорогу через ці колючі зарості! Коли ж він нарешті пробрався крізь них, Ніщо-Нічого і його мила встигнули втекти далеко. Однак велетень незабаром знову нагнав їх і готів був ось-ось схопити.
Але отут дочка велетня закричала:
- Вийми у мене з волось кинджал і кинь на землю. Скоріше, скоріше!
Ніщо-нічого вихопив у неї з волось кинджал і кинув на землю. Та у ту ж мить із нього виросла густа огорожа з найгостріших лез. Нелегко було велетневі через неї перебратися. Він ступав не поспішаючи, обережно, а тим часом утікачі мчалися усе далі й далі, і майже вже зникли.
Нарешті велетень перебрався через огорожу, і знову наздогнав їх, і вже простягнув руку, щоб схопити Ніщо-Нічого, але отут дочка велетня дістала свою чарівну склянку й кинула її на землю. Склянка розбилася, і з неї викотилася більша-превелика хвиля. А плавати велетень не вмів, так і довелося йому кинути погоню й повернутися додому ні із чим.
А Ніщо-Нічого з дівчиною бігли усе далі, поки не прибігли, як ви думаєте, куди? Так майже до самого замка його батьків. Але дочка велетня так утомилася, що не могла далі зробити ні кроку. Та Ніщо-Нічого відправився розшукувати нічліг, а дівчині велів його чекати.
Пішов він прямо на вогні королівського замка, так по дорозі забрів у хатину птахівниці — злої чаклунки. Та ось коли Ніщо-Нічого запитав у неї, як пройти до замка, вона вимовила над ним чаклунське заклинання, і ледь він добрався до замка, як відразу у входу впав на лаву, немов мертвий.
У замку його ніхто не довідався — адже пройшло стільки років, як велетень відніс його. Король і королева прагли розбудити незнайомого юнака, але, скільки не намагалися, нічого у них не виходило. Та тоді король оголосив, що та дівчина, яка зуміє розбудити його, стане його дружиною.
А дочка велетня усе чекала й чекала свого милого. Вона влізла на дерево, щоб виглядіти його. А тим часом до того самого місця прийшла дочка королівського садівника. Під деревом було джерело, і вона прагла набрати у ньому води, як раптом побачила у джерелі відбиття дівчини. Побачила й розв'язала, що це її власне відбиття.
«Якщо я так мила, якщо я так гарна, навіщо ж посилати мене за водою?» — сказала собі дочка садівника, закинула подалі цебро й розв'язала негайно випробувати, а не чи зможе вона вийти заміж за сплячого незнайомця.
Ось повернулася вона додому й розповіла про усе батькові. Але садівник дуже здивувався й подумав: отут щось негаразд. Спустився сам до джерела й теж побачив відбиття дівчини. Глянув наверх і усе зрозумів.
Допоміг він дочці велетня злізти з дерева й став розпитувати, звідки вона й чому сховалася отут.
Ну, дочка велетня йому всі й розповіла. Тоді садівник недовго думаючи відвів дівчину у королівський замок. Та тільки вона ввійшла туди, як негайно побачила Ніщо-Нічого — він спав мертвим сном, сидячи у кріслі.
- Прокинься, прокинься! - покликала вона. - Скажи мені хоч слово!
Але він не просипався. Тоді король і королева запитали її, звідки вона знає цього юнака.
- Але ж Ніщо-Нічого стільки років прожив у нас у будинку! - відповіла дівчина.
Як тільки король із королевою почули це ім'я, вони кинулися обіймати й цілувати сплячого принца, а потім раптом розридалися обоє.
- Що з вами? - запитала дочка велетня. - Про що ви плачете?
- Ми так довго не бачили нашого милого сина, — відповіли вони, — що думали, його вже немає у живі. А тепер він найшовся, але ми не можемо його розбудити!
Та тоді дівчина вийняла у себе з волось зелену гілочку й дала понюхати її сплячому принцові, і він негайно прокинувся. Велике ж було його здивування, коли він побачив поруч із собою й батьків, і свою милу!
Ну, щоб не витрачати зайвих слів, скажемо, що Ніщо-Нічого й великанова дочка незабаром обвінчалися. Правда, королеві з королевою хотілося женити свого сина на знатній принцесі, але дочка велетня була теж непогана наречена. Та усе зажили щасливо й жили до кінця своїх днів. А злу птахівницю-чаклунку прогнали.