У царювання короля Іоанна жив у Кентербери абат. Своє абатство він містив з великою пишністю. Сто ченців щодня обідали разом з ним у трапезній монастиря, і всюди його супроводжували п'ятдесят лицарів у оксамитових одягах, прикрашених золотими ланцюгами. А треба вам сказати, що король Іоанн просто не терпів, коли кого-небудь із його підданих почитали більше, чим його самого. Та ось він викликав кентерберийского абата до себе.
Абат, а з ним і вся його пишна звита — п'ятдесят лицарів у панцирі, оксамитових плащах і золотих ланцюгах на груди — з'явилася до двору. Король вийшов назустріч абатові й мовив:
- Як почуваєш себе, святий батько? Чув я, ти тримаєш ще більш пишний двір, чому я. Це ображає наша королівська гідність і пахне зрадою.
- Син мій, — відповідав абат з низьким уклоном, — усе, що я витрачаю, це приношення благочестивих парафіян нашому абатству. Я молю вашу світлість не гніватися за те, що я витрачаю на наше абатство всі гроші, що належать йому.
- Е ні, ушанований прелат! - мовив король. - Усе, що перебуває у нашому славному королівстві англійському, усе належить тільки нам. Та ти не повинен тримати настільки пишний двір і ганьбити свого короля! Але я милостивий, і, якщо ти відповіси мені всього на три питання, я збережу тобі й життя й багатство.
- Постараюся, мій син, — відповідав абат, — наскільки вистачить мого бідного розуму.
- Скажи мені, — мовив король, — де середина землі? Та скільки мені потрібне часу, щоб об'їхати навколо світу? Та нарешті, угадай, що я думаю!
- Ваша величність, напевно, жартує, — промурмотав абат, не знаючи, як відповісти.
- Скоро ти побачиш, що це за жарти, — сказав король. - Якщо до кінця тижня не відповіси на всі три питання, голова твоя розпрощиться з тілом.
Та король пішов.
З важким серцем пустився абат у дорогу й першою справою заїхав у Оксфорд. Він думав знайти там ученого чоловіка, який відповів би йому на три питання короля. Але не знайшов і, сумний, поїхав у Кентербери, щоб розпрощатися назавжди зі своїми ченцями.
По дорозі він зустрів пастуха: той ішов у кошару.
- Із приїздом, пан абат! - вітав його вірний пастух. - Які новини від нашого доброго короля Іоанна?
- Сумні новини, пастух, сумні, — промовив абат і розповів, як прийняв його король.
- Не тужите, пан абат, — сказав пастух. - Трапляється, що дурень розгадає те, чого не знає розумна людина. Замість вас я поїду у Лондон. Тільки позичите мені ваше плаття й пишну свиту. У найгіршому разі, я вмру замість вас.
- Що ти, що ти, пастух! - сказав абат. - Мені не пристало уникати небезпеки. Та тому ти не можеш їхати замість мене.
- Можу! Та поїду, пан абат. У вашому платті з каптуром хто мене там довідається?
Що ж, абат погодився, облачив пастуха у кращі свої одіяння й відправив його у Лондон. А сам наділ просте чернече плаття, закрив особу каптуром і разом зі своєю свитою теж прибув до двору короля.
- Ласкаво просимо, пан абат, — сказав король Іоанн пастухові, переодягненому у плаття абата. - Я бачу, ти вже упокорився зі своєю долею.
- Я готовий відповідати вашій величності, — промовив пастух.
- Ах, так! Ну, ось перше питання: де середина землі?
- Тут! - відповів пастух і вдарив по землі єпископським ціпком. - А якщо ваша величність не вірить, накажіть виміряти й тоді самі переконаєтеся.
- Святий Валаам! - викликнув король. - Недурна відповідь! Ти, я бачу, веселун. А тепер відповідай мені на друге питання: скільки часу мені треба, щоб об'їхати навколо землі?
- Якщо ваша величність соизволит піднятися разом із сонцем і піде за ним до наступного сходу, те саме встигне об'їхати навколо землі.
- Святий Іоанн! - засміявся король. - Я Та не знав, що так швидко. Ну, із цим покінчене. А тепер третій, і останній, питання: що я зараз думаю?
- Це легко вгадати, ваша величність, — відповів пастух. - Ваша величність думає, що перед вами сам кентерберийський абат, але, як ви зараз переконаєтеся, — отут пастух відкинув з особи каптур, — це всього лише його скромний пастух, і він прийшов просити вас вибачити і його, і святого батька.
Король розреготався.
- Спритно ти провів мене! Виходить, ти розумніше свого пана, і тому я ставлю тебе на його місце.
- Ах ні, це неможливо, — заперечив пастух. - Я не вмію не читати, не писати.
- Ну, тоді будеш одержувати за свій швидкий розум шість ноблей у тиждень. Та передай абатові, що я вибачаю його!