Жили колись у Бамбургском замку могутній король і прекрасна королева, і було у них двоє дітей - син по імені Чайлд-Винд і дочка Маргрит.
Чайлд-винд виріс і виїхав за море - мир побачити й себе показати. Незабаром після його від'їзду королева-мати занедужала й умерла. Довго горював король, але одного разу на полюванні зустрів він із прекрасною чужинкою, закохався й розв'язав на ній одружитися. Був відправлений гонець із наказом, щоб у замку готувалися до прибуття нової королеви - господарки Бамбурга.
Принцеса Маргрит не дуже обрадувалася цій звістці, але й не занадто засмутилася. Вона виконала веління батька й у призначений день зійшла до воріт, готова зустріти нову королеву й передати їй ключі від замка.
Але трапилося так, що, коли Маргрит вітала батька й мачуху, один з нових лицарів звиті викликнув:
- Клянуся, прелестней цієї північної принцеси немає нікого на світі!
Королева-Мачуха була глибоко уражена, але не показала виду, лише злобливо промурмотала про себе:
"Ну нічого! Я подбаю про цю принадність!"
У ту ж ніч королева (а на самому-те справі вона була відьмою!) піднялася на саму-саму стару, саму - найвищу вежу замка й стала вершити там магічні обряди. За допомогою амулетів - драконьего зуба, совиних пазурів, зміїної шкіри-наклала вона на свою пасербицю злі чаклунські чари й закляла її нечуваним, жахливим закляттям.
Ранком служниці, і фрейліни не знайшли принцесу у її постелі, і ніхто у замку не міг сказати, куди вона зникла.
Того самого дня у Уинделстоунском ущелина, неподалік від Бамбурга, з'явилося страшне й огидне чудовиська - величезний кільчастий змій із залізною лускою й вогнедишною пащею. Чудовисько це пожирало овець і корів, які забрідали у ущелину, а ночами наводило страх на всю округу своїм
Протяжливим, моторошним ревінням.
Король був дуже засмучений цими двома напастями - пропажею дочки й появою жахливого змія. Послав він гінця з листом за море, до сина своєму Чайлд-Винду, благаючи його повернутися додому. " Тому що сам я занадто старий, мій син, і не під силу мені тягар цих нещасть", - писав він у листі принцові.
Чайлд-винд, одержавши цю звістку, початків готуватися до відплиття - велів оснастити корабель і відібрав зі свого загону тридцять кращих воїнів, самих сміливих і надійних. Так не забув порадитися із чарівником, знавцем білої магії. Та ось що сказав йому мудрий старий:
- Щоб твій похід був успішним, виріж бушприт свого корабля із цілого стовбура горобини, адже горобина відвертає злі чари; так побери із собою цей горобиновий прутик. Доторкнися їм до своєї мачухи-королеви. Шкоди від цього не буде, а істина відкриється.
Подякував Чайлд-Винд чарівника, побрав прутик, зміцнив бушприт з горобини на носі корабля й на світанку відплив на захід.
Але королева (яка, як ви знаєте, була відьмою!) розклала у відокремленій вежі свої амулети, просіяла місячне світло крізь решето й довідалася, що Чайлд-Винд із тридцятьма добірними воїнами вертається у Бамбургський замок.
Тоді вона викликала підвладних їй парфумів і наказала: Слуги мої чорні,
Мені однієї покірні! вихрами летите, Море обурите, Корабель утопите, Принца погубите!
Полетіли чорні парфуми, сталі дути встречь кораблю, піднімати довкола нього
Величезні хвилі, але бушприт з горобини розсіював і відбивав усі злі чари, так що корабель Чайлд-Винда як ні у чому не бувало наближався до берега.
Повернулися парфуми до королеви, зізналися у своєму безсиллі ушкодити принцові. Скрипнула королева зубами від злості, але не заспокоїлася. Наказала війську рушити у гавань, зустріти корабель, напасть на нього й умертвити людей, що приплили, усіх до єдиного.
Ось наближається Чайлд-Винд до берега й раптом бачить: пливе назустріч величезний страшний змій з вогнедишною пащею. Підпливає впритул, штовхає корабель назад, не дає ввійти у гавань. Знову й знову розвертається корабель принца, намагається пройти до пристані, але щораз жахливий змій перепиняє шлях. Неспроможні удари весел і копій проти його залізної луски.
Говорить Чайлд-Винду досвідчений керманич:
- Відійдемо у море, а потім розвернемося й висадимося непомітно - геть там, за мисом.
Так і зробили. Але ледь Чайлд-Винд висадився на берег і ступив кілька кроків по землі, як виповзає з лісу той самий змій - огидне чудовисько з кільчастим тілом і головою дракона.
Вихопив меч Чайлд-Винд, виготувався... Та раптом замість страшного ревіння з пащі чудовиська пролунав ніжний дівочий голос:
ПРО, спрягти свій меч і щит відкинь,
Не бійся нічого!
Три рази поцілунок мене -
Та сгинет чаклунство.
Чайлд-винду здається, немов довідається він голос... Що за мару! Або насправді нечиста сила морочить його? Здригнувся від жаху принц, а чудовиська говорить:
Не думай, що перед тобою Лукавить мерзенний змій, Три рази поцілунок мене Та чаклунство розвий!
Це ж голос сестри - Маргрит! Заколивався принц, ступнув було вперед, але згадав, як бувають підступні злі парфуми. Знову підняв Чайлд-Винд свій меч, а чудовиська покачало головою й говорить:
Без страху підійди до мене
Та поцілунок трикрат;
Лише у тому порятунок моє.
Молю тебе, мій брат!
Тоді відкинув принц свій меч і щит, ступнув до чудовиська й тричі поцілував його у страшну вогнедишну пащу.
У ту ж мить зі свистом і шипінням чудовисько отпрянуло назад, і - про чудо! - перед Чайлд-Виндом стала його сестра Маргрит.
- Спасибі тобі, милий брат! - сказала принцеса.-Знай, що це наша мачуха-відьма перетворила мене у чудовиська й наклала закляття, щоб не знала я рятування доти, поки мій брат тричі не поцілує мене у цьому жахливому образі. Але відтепер чари розсіялися й та, яка послала їх, втратила всю свою чаклунську силу.
Коли Чайлд-Винд про руку із сестрою й у супроводі своїх воїнів вступив у батьківський замок, зла королева сиділа у своїй вежі й без угаву повторювала заклинання: дуже їй мріялося наколдовать принцові й принцесі яке-небудь нещастя.
Почува вона кроки Чайлд-Винда, прагла втекти, але принц доторкнувся до неї горобиновим прутиком, і відьма прямо на очах стала зменшуватися й
Съеживаться, съеживаться й зменшуватися, поки не перетворилася, у огидну жабу, яка - чоп-Шльоп! чоп-Шльоп! - поскакала із замка у ліс.