Давним-давно жив-був король, який багато подорожував по різних країнах. Та ось, під час одного зі своїх подорожей, зустрів він прекрасну леді, на якій незабаром одружився й привіз її до себе додому. Незабаром у них народилася дочка, і була те більша радість, тому що весь народ любив своїх короля й королеву. Але у той самий день, коли дитя народилося на світло, у палаці з'явилася дивного виду баба й сказала, що їй треба побачитися з королем. Та коли вона ввійшла у зал, вона попередила короля, що дівчинка не повинна виходити за двері замка, поки їй не здійсниться п'ятнадцять років, інакше гірські велетні заберуть її. Король послухався слів баби й наказав, щоб дитину не випускали з палацу.
Пройшло небагато часу, і у короля з королевою народилася друга дочка. Та знову прийшла та баба й повторила своє попередження. Потім з'явилася на світло третя дочка, і трапилося те ж саме. Король із королевою дуже турбувалися, але вони суворо-пресуворо наказали ні під яким прийменником не випускати принцес за двері замка й терпляче чекали, поки дочки досягнуться потрібного віку й зможуть вийти з палацу. Дівчинки усе росли й гарнішали, але за місяць до того дня, коли старшої повинне було здійснитися п'ятнадцять років, королеві довелося виїхати на війну.
У той весняний ранок, коли виїхав їхній батько, яскраво світило сонце, а дівчинки сиділи у вікна й любувалися квітами у саду. Їм так сабоно хотілося вийти й спуститися у сад, що зрештою вони не витримали й побігли униз до маленьких дверцят, що вела у сад. Звичайно, біля кожних дверей у замку завжди стояла стража, якої було наказано не випускати принцес, але дівчинки так просили й благали, що охоронець, який не знав, чому був виданий такий наказ, не витримав і дозволив принцесам вийти у сад.
Якийсь час вони відіграли серед квітів, але незабаром спустилася густа імла, обернулася завісою навколо них і злетіла у небеса, несучи принцес невідомо куди. У усі краї були послані гінці, але вони нічого не змогли довідатися про долю трьох принцес. Коли король повернувся з війни, довелося розповісти йому усе, що трапилося, і вбиті горем залишилися король із королевою у своєму спустілому без милих дочок замку.
Король оголосив по всій країні, що той, хто знайде принцес, зможе одружитися на одній з них, та ще й одержить у придане півцарства. Безліч молодих людей відгукнулася на заклик і серед них два принци із сусідніх країн, до чиїх вух дійшла ця історія. Вони відправилися у шлях добре збройними й на прекрасних конях, тому що були багаті й могутні, але вони у той же час були дурні й дуже зарозумілі. Та увесь час вони хвасталися, що скоро повернуться із принцесами й зажадають покладеної нагороди.
А у тієї ж самій країні, далеко від столиці, у маленькій лісовій хатинці жила-була бідна жінка із сином. Він був славним хлопцем, крім того, хоробрим і сабоним. Цілими днями він пас у лісі трьох свиней - усі їх багатство - і награвав гарні мелодії на дерев'яній флейті, яку сам колись і змайстрував.
Одного разу сидів він так у лісі й награвав на своїй сопілочці, коли до нього підійшов прадавній-прадавній старий із прекрасним великим собакою. Хлопець відразу подумав, йому хотілося б мати ось такий собаку, щоб та опікувала його, та й нуднувато, адже одному у лісі. Старий, видалося, прочитав його думки, тому що без зайвих, слів запропонував йому собаку у обмін на свиню. Хлопець відразу погодився, до старий сказав йому, що собаку кличуть Бистрохват і хазяїн накаже швидко схопити що-небудь, пес так і зробить, будь це хоч самий: величезний велетень.
Коли юнак повернувся додому й розповів матері, що він зробив, та розлютила, схопила ціпок і прийнялася бити його, і не зупинялася, як би він її не просив. Тоді він покликав. Бистрохвата, який відразу кинувся й швидко схопив її, але при цьому, однак, не заподіяв їй болі. Так що довелося жінці упокоритися із втратою.
На наступний хлопець знову пішов у ліс, сів на пеньок і прийнявся награвати на флейті, а собака танцював під музику самим дивним образом. Незабаром знову з'явився старий уже з новим собакою, і знову був зроблений обмін, тому що хлопець подумав, було б чудово мати двох собак для свого захисту. Другого пса кликали Розірви, і старий сказав, що якщо йому накажуть, він у жмути розірве навіть найжахливішого велетня на світі. Мати юнака була сабоно розсерджена, але цього разу вона не стала його бути - занадто вуж вона боялася двох величезні собак!
Наступного дня він, як звичайно, знову пішов у ліс. Тепер у нього залишилася всього одна свиня, але зате з ним були два величезні собаки, які танцювали, коли він відіграв на своїй флейті.
Та знову з'явився старий. Цього разу третя, і остання, свиня була віддана у обмін на собаку. Цього пса кликали Остроух, тому що у нього був такий тонкий слух, що він міг чути усе, що діялося на милі й милі
Навколо, він навіть міг чути, як росте трава й розпускаються квіти - такої тонкий був у нього слух, за словами старого.
Та хлопець прийшов додому цілком задоволений своїми трьома собаками, і хоча його матінка була неприємно уражена - і не дивно, адже тепер вона залишилася без своїх улюблених хрюшек, - юнак щиро запевняв її, що вона не залишилася у накладі, а навіть навпаки - поміняла своїх свиней на щось дуже потрібне у господарстві.
Наступного дня він дуже рано пішов на полювання й повернувся тільки пізно ввечері, навантажений дичиною, яку підстрелив у лісі. Ще день через він сказав матері, що прагне піти спробувати щастя й повернутися багатим, щоб забезпечити їй спокійну старість.
Він пройшов довгий шлях, і у глибокій хащі величезного дрімучого лісу він знову зустрів старого, від якого одержав собак.
Старий запитав куди, він тримає шлях, і коли юнак відповів, що йде спробувати щастя, старий порадив йому йти прямо, поки він не досягнеться королівського палацу, і там його чекає удача. Хлопець послухався ради й весело пішов по зазначеному шляхові. У дорозі він розплачувався за їжу й нічліг тим, що влаштовував вистави, де він сам відіграв на флейті, а собаки танцювали під його музику.
Нарешті він прийшов у велике місто, і там почув про королівський указ, у якому говорилося про зниклих принцес, тому що саме у цім місті й перебував палац короля, їх батька. Він пам'ятав, що говорив йому старий, і направився прямо у палац, де жили нещасні король із королевою. Коли ж він продемонстрував королівському гофмейстерові, як можуть танцювати собаки, йому негайно дозволили виступити перед їх величностями у надії, що це хоч небагато їх розвеселить. Та король був так уражений,
Побачивши собачі танці, що відразу запитає у юнака, яку той бажає нагороду. Але юнак відповів, що у нього єдине прохання - дозволити йому відправитися на пошуки принцес. Король не думав, що у такого юного хлопчика можуть бути хоч якісь шанси на успіх, але він і не заборонив йому їхати й сказав, що йому не відмовлять у обіцяних нагородах, якщо він привезе назад трьох дівчат.
Та юнак відправився у шлях разом зі своїми трьома собаками, і треба сказати, що у цій подорожі вони йому дуже придалися. Остроух увесь час говорив йому, що відбувалося на милі навколо, Бистрохват ніс його вузлик, а сам юнак, коли дуже утомлювався, їхав верхи на Розірви, тому що Розірви був найдужчим із усіх псів.
Одного разу Остроух підбіг до юнака й сказав, що вони під'їжджають до великої гори й це він чує, як одна із принцес пряде пряжу усередині гори.
- Гори належать велетневі, - сказав Остроух, - але його зараз немає будинку.
Коли вона під'їхали до гори, Остроух сказав, що він чує стукіт золотих підків великанова коня у десятьох милях звідси. Хлопець наказав собакам виламати двері у горі, і там, усередині, він побачив прекрасну принцесу, яка сиділа й пряла золоту пряжу. Побачивши нашого хлопчика, вона дуже здивувалася, адже вона не бачила жодного живої істоти за останні сім років. Вона благала його піти, тому що знала, що велетень уб'є його як тільки повернеться. Але юнак нікуди не пішов. Коли велетень повернувся, він оскаженів, побачивши, що двері виламані, і громовим голосом закричав:
- Хто посмів виламати мої двері?
- Я посмів, - відповів юнак, - а зараз я переламаю тобі всі кістки. Після цього він спустив на велетня своїх собак, і ті розірвали його у жмути.
Потім юнак нав'ючив великанова коня мішком з коштовностями, посадив у сідло принцесу й продовжив свій шлях.
Так вони їхали кілька днів, але ось підбіг Остроух і сказав, що вони знову під'їжджають до високої гори й він чує, як дівчина у горі пряде пряжу. Велетня не було будинку, але він перебував приблизно у восьми милях звідси. Остроух чув стукіт золотих підків його коня. Як і раніше, собаки виламали двері у горі, і друга принцеса була врятована. А коли приїхав велетень, собаки розправилися з ним так само швидко, як і з його братиком. Потім юнак посадив другу принцесу на підкованого золотом скакуна, і вони продовжили свій шлях разом. Можете представити, як раділи принцеси, коли вони зустрілися після стількох років розлуки.
Через кілька днів мандрівники добралися до третьої гори. Цього разу велетень був у п'ятьох милях від свого будинку. Усередині гори сиділа третя прекрасна принцеса й ткала золоте полотно. Але коли третій велетень приїхав додому, він не став кричати або лаятися, тому що вже знав про долю своїх запальних братів. Навпаки, він став зображувати гарні манери й приязно запросив юнака залишитися й пообідати з ним. Юнак був торкнутий і прийняв запрошення, але принцеса тихо заплакала, та й у собак було важко на серце. Коли з їжею було покінчено, юнак запитав, чи їсти чого-небудь випити.
- На вершині пагорба, - відповів велетень, - перебуває джерело, у якому б'є чисте вино. Але мені нікого послати туди, щоб нам принесли вина.
- Нічого, - сказав юнак, - я пошлю одного з моїх псів. Велетень був задоволений, тому що дуже праг позбутися собак. Та Бистрохвату дали глечик і веліли, щоб він ішов за вином. Та він з небажанням відправився. Час ішов, а пес усе не вертався, і велетень запропонував послати Розірви, хоча той ще більше не праг іти й залишати хазяїна одного, але йому нічого не залишалося робити, як підкоритися йому. Принцеса заплакала, а велетень зрадів, бачачи, що його задуми здійснюються. Пройшло ще якийсь час, і велетень сказав:
- Я щось не занадто високої думки про твоїх собак, не дуже-те вони слухняні, і зараз напевно бігають за зайцем навколо гори. Юнак розсердився, почувши ці слова, і наказав Остроуху негайно йти й привести інших собак назад. Остроух теж не праг іти, але хазяїн наполягав. Та як тільки пес дійшов до вершини гори, висока кам'яна стіна виросла довкола нього. Ось що, виявляється, відбулося з його товаришами. Це велетень праг перешкодити їм за допомогою чарівних чарів.
Та тепер, коли собаки не було, велетень схопив величезний меч, який висів на стіні, і сказав юнакові, що прийшла пора йому розставатися з життям. Юнак був дуже наляканий, але він не розгубився.
- У мене є тільки одне прохання, - сказав він. - Перш ніж я вмру, дозволь мені помолитися й зіграти гімн на моїй дерев'яній флейті. Велетень погодився, але як тільки юнак почав відіграти на своїй флейті, чари негайно розсіялися, і звільнені собаки примчалися з гори й розірвали велетня у жмути.
Цього разу юнак знайшов золоту колісницю, яка належала велетневі, впріг у неї коней і повіз принцес до рідної домівки. Принцеси просто не знали, як дякувати своєму відважному рятівникові. Він був гарним хлопцем, і, коли правил колісницею, його темні кучері розвівалися на вітрі. Кожна із принцес зняла зі свого пальця по золотому кільцю й уплела йому у волосся. Вони вже під'їжджали до будинку, коли їх зупинили два жалюгідні обшарпанці й попросили допомоги. Виявилося, що це те самі два принци, які колись відправилися на пошуки принцес. Вони зазнали невдачі й шкода виглядали, тому що витратили всі гроші, а з ними й уся своя колишня могутність.
Юнак пошкодував їх і побрав у колісницю. Але вони були дуже жорстокими й заздрими й, коли довідалися про пригоди юнака, розв'язали позбутися його.
Одного разу собаки полювали десь у лісі, і принци накинулися на юнака й задушили його, перш ніж встигнув він покликати їх. Підлі принци пригрозили принцесам і під страхом смерті змусили їх заприсягтися, що вони будуть про усе мовчати. А потім утекли й залишили бідного хлопця лежати на стежці. Принцеси відправилися додому й дуже горювали, особливо молодша. Вона і юнак полюбили один одного, і дівчина пообіцяла стати його дружиною. Але дуже скоро собаки кинулися на пошуки свого хазяїна, а коли знайшли, то вилизали його рани й уляглися з усіх боків, не даючи йому змерзнути. Не пройшло багато часу, як хлопець ожив і був готовий продовжувати шлях. Але коли він прибув у палац короля, він виявив, що там зібралася безліч гостей, усе радіють і веселяться. Юнак запитав, який відзначається свято, і йому сказали, що старші принцеси виходять заміж за дві принців, які всім розповідають про свої подвиги. Але молодша принцеса, як йому сказали, не ухвалює участі у святі. Вона сидить осторонь і увесь час плаче.
Юнак запитав, чи можна йому розважити гостей собачими танцями, і коли його ввели у зал, усі були уражені його привабливою зовнішністю й приємними манерами. Але як тільки три принцеси побачили його, вони підхопилися зі своїх місць і кинулися у обійми свого рятівника. Побачивши цього підлим ошуканцям принцам нічого не залишалося, як спішно бігти, і більше ніхто про них нічого не чув.
Юнак міг з легкістю довести правду за допомогою кілець, подарованих принцесами, але йому не довелося цього робити, тому що йому й так усе повірили. Він одружився на молодшій принцесі, а незабаром найшлися чоловіки й для інших двох.
Відважний юнак заслужив велику честь, і коли старий король умер, його вибрали правити королівством. Переказу нічого не говорять про бабусю матері й трьох собаках, але слід уважатися, що стара жінка була оточена загальною увагою й повагою до кінця своїх днів. Що ж стосується собак, то їх пестив і плекав увесь двір, а коли молоді король і королева обзавелися детишками, те Бистрохват, Остроух і Розірви опікували їх і відіграли з ними краще, чим будь-яка нянька!