Черри Прйти жила у Зенноре разом з батьком і матір'ю, братами й сестрами. Хатина у них була зовсім маленька, а клаптик землі такий кам'янистий і незручний, що, скільки вони не трудилися на ній, народила вона всього-на-всього небагато картоплі й трохи зерна. Ще була у них коза, але бедняжка ледь знаходила трави, щоб утамувати голод, і молока давала - кіт наплакав.
Годувалися вони рибою й молюсками, яких збирали на прибережних скелях. А хліб їли тільки по більших святах.
Незважаючи на таку бідність, усі діти росли міцними й здоровішими. Але краще всіх була Черри - ладна, роботяща, швидконога. Бувало, затіють бігати наввипередки, вона завжди прибіжить перша.
Здійснилося Черри шістнадцять років, і стала вона засмучуватися. Інші дівчата ходять ошатні, розповідають, як веселилися на ярмарку у сусідньому містечку, а Черри ще жодного разу на ярмарку не була; і хоча матінка усе обіцяла їй зшити нове плаття, грошей на нього завжди не вистачало.
Ось і розв'язала Черри покинути рідний дім і найнятися до кого-небудь у служіння. Попрощалася з батьком і матір'ю, зав'язала у вузлик свої немудрящие пожитки й, обещав знайти місце ближче до будинку, відправилася куди ока дивляться.
Ішла вона, ішла, дійшла до розвилки, села на пришляховий камінь і гірко заплакала, так їй стало самотньо й смутно. Зовсім було розв'язала повернутися додому, раптом, звідки не візьмися, - добре одягнений джентльмен.
Дуже здивувалася Черри: вона й не помітила, як цей джентльмен підійшов до неї. Але ще більше здивувалася, коли він звернувся до неї по імені:
- Добрий ранок, Черри! Куди шлях тримаєш?
- Шукаю місце служниці, сер.
- Ось як ми вдало зустрілися, Черри. Мені саме потрібна помічниця у будинок, дівчина старанна й акуратна. Дружина моя вмерла, і залишився маленький синок. Якщо ти любиш дітей і вмієш доїти корів, місце - твоє.
Черри дуже обрадувалася й погодилася піти з добрим джентльменом. Вона й не згадала, що обіцяла батькові з матінкою не йти далеко від рідних місць.
- Ну тоді йдемо, Черри, - сказав новий хазяїн, і вони пішли. Дорога здалася Черри зовсім незнайомої. По сторонах
Майоріли запашні квіти, плакучі дерева навівали прохолодь, а у одному місці тропу перетинав прозорий струмок. Хазяїн обійняв її однієї рукою й переніс на інший берег, так що Черри й ніг не замочила. Поступово стежка ставала всі вже, темніше, і Черри зрозуміла, що вони кудись спускаються. Спочатку Черри злякалася, але хазяїн побрав її за руку, і їй стало так добре, що вона могла йти за ним хоч на край світла.
Нарешті вони підійшли до високої огорожі. Хазяїн відімкнув хвіртку й ласкаво сказав:
- Входь, мила Черри. Ось отут ми й живемо.
Черри ввійшла й зупинилася у здивуванні. Вона й не знала, що бувають такі гарні сади. Колом пахнули яскраві квіти, на гілках зріли плоди і ягоди, над головою пурхали дивовижні птахи, оголошуючи повітря веселим співом. Назустріч їм вибіг маленький хлопчик.
- Тато! Тато! - кричить.
Хлопчик був зовсім маленький, а особою як є недобрий старий. Вискочила звідкись виродлива баба й повела його у будинок.
Черри знову злякалася, а хазяїн заспокоїв її, сказав, що це його свекруха Пруденс: як тільки Черри зовсім освоїться, виїде стара карга, звідки приїхала.
Увійшли у будинок, у кімнатах було так красиво, що у Черри небагато відлягло від душі.
Сіли за стіл вечеряти, покуштувала Черри всіляких страв і зовсім забула про свій страх. Після вечері відвела Пруденс дівчину наверх у кімнату онука, показала її постіль і не веліла вночі око розмикати, а то, не рівна година, поблазнит. Заборонила з онуком розмовляти, а ранком покарала встати раніше, відвести хлопчиська на джерело, умити його джерельною водою й ще вічка протерти зіллям із кришталевого пухирця, що коштує поруч на великому камені. Веліла потім подоїти корову й напоїти хлопчиська парним молоком. Ось і вся робота.
- Тільки дивися, - додала баба, - не доторкайся цим зіллям до своїх очей, зле тебе буде.
Слухала Черри бабу й дивувала: видне, неспроста усе це, криється отут якась таємниця. Ось би у неї проникнути. Спробувала Черри вивідати у хлопчиська, а він насупився й обіцяв бабці поскаржитися.
Ранком пішли на джерело. Умила дівчина хазяйського синка й вічка зіллям протерла, як було велено. Потім подоїла корову й віднесла молоко у будинок.
Поснідали, і Пруденс знову прийнялася за свої повчання: з кухні не виходити, у кімнати не заглядати, замкнені двері не відмикати, словом, не сунути носа куди не випливає.
На інший день Робін, так кликали хазяїна, послав за Черри - нехай іде у сад, допоможе йому. Обрадувалася Черри - хоч ненадовго позбудеться надокучливої баби. Закінчили вони роботу, хазяїн, задоволений її старанням, поцілував дівчину, і Черри всім серцем полюбила його.
Через небагато днів кликнула баба Черри й повела її по довгому темному коридору. Ішли вони, ішли й уперлися у замкнені двері. Наказала баба дівчині зняти черевики, відімкнули двері, відчинила стулки, і ввійшли вони у більшу залу, підлога у якої був начебто скляний. Оглянулася Черри, а залу повна кам'яних статуй - дам і кавалерів.
Черри від страху слова не могла вимовити. Баба розсміялася хрипнуло, дала дівчині невелику скриньку й веліла щосили терти. Стала Черри терти, а баба коштує поруч і велить терти усе сабоніше. Утомилася Черри й упустила скриньку на підлогу. Пролунав такий страшний, неземний дзенькіт, що бідна дівчина знепритомніла.
Почув хазяїн шум, вбіг у залу. Побачив, у чому справа, сабоно розсердився на бабу й велів їй негайно вбиратися з його будинку. Потім підняв Черри на руки, відніс на кухню, побризкав на неї водою, і вона відразу отямилася.
Забралася баба кудись, і хоча стала Черри повновладною господаркою у будинку, щастя їй від цього не додалося. Робін був завжди добрий і привітний, але замкнені кімнати не давали їй спокою. Замкнеться він у залі з кам'яними людьми, і доносяться звідти веселий сміх і голосні голоси. У будинку було стільки таємничого - Черри просто згоряла від цікавості.
Щоранку протирала вона хазяйському синові ока зіллям із кришталевого пухирця. Вони починали чудово блищати, і Черри видалося, що хлопчисько бачить у саду щось їй незриме. Ось одного разу не витримала Черри й хлюпнула зіллям собі у очі.
У ту ж мить спалахнуло всі навколо сліпучим світлом, ока точно вогнем обпалило. Злякалася Черри, нагнулася над джерелом зачерпнути холодної джерельної води й бачить: бігають на дні малюсінькі чоловічки, а серед них такий же малюсінький її хазяїн. Підняла Черри голову, оглянулася колом: що це? Увесь сад кишить маленькими ельфами: одні висунулися з бутонів, інші гойдаються на гілках, треті бігають наввипередки по зелених галявинах.
Увечері Робін повернувся додому, високий і ставний, як звичайно. Отужинав,
Він пішов у залу до кам'яних людей, і Черри могла заприсягтися, що чує звідти прекрасну музику. Наблизилася вона тихенько до замкнених дверей і глянула у замкову щілинку. Робін стояв у оточенні прекрасних дам. Одна була одягнена як королева. Хазяїн підійшов до неї й поцілував. Бедняжка Черри ледве не вмерла від прикрості. Кинулася до себе у кімнату, упала на постіль і залилася сльозами.
На інший день Робін знову покликав її у сад - у саду адже завжди роботи хоч відбавляй. Коли Черри підійшла до хазяїна, він посміхнувся й поцілував її. Не подолала із собою Черри.
- Цілуй своїх ельфів! - крикнула вона. Сумно подивився на неї Робін.
- Мила Черри, - сказав він, - навіщо ти порушила заборону? Навіщо хлюпнула собі у очі чарівне зілля? Завтра ти назавжди покинеш мій будинок і повернешся до батька з матір'ю.
Ранком розбудив він її до світла й велів збиратися. Подарував їй плаття й інші подарунки й дав багато грошей.
Погодила Черри штучки, а серце у неї так і розривається.
Вийшли за хвіртку. Робін ніс у одній руці її вузлик, у іншій - ліхтар. Дорога назад здався Черри таким довгим. Вони йшли по темних стежках через густий, темний ліс і всі нагору, нагору. Нарешті тропа привела їх на рівне місце, і Черри довідалася знайому розвилку.
Робін був так само сумний, як і Черри; поцілував її на прощання; ока у Черри застили сльози, і вона не помітила, як він пішов. Зник так само тихо й таємниче, як з'явився тут рік тому. Довго сиділа Черри на пришляховому камені й плакала. Потім устала й повільно, понуро побрела додому у Зеннор.
Мати з батьком давно вже оплакали її, думаючи, що дочки немає у живі. Вона розповіла їм свою дивну історію, і вони спочатку не повірили їй. Потім,
Звичайно, повірили, але Черри з тих пір сабоно змінилася. Сусіди говорили, що вона ушкодилася у розумі. Кожну місячну ніч виходила вона до розвилки й довго бродила там чекаючи Робіна, але він так і не прийшов за нею.