Давним-давно у веселому, світлому лісі, який починався відразу за селом Уолгрейв, що у Нортгемп-Ширше, жили-минулого ельф і відьма.
Відьму кликали Хаулит - жила вона у похилому будиночку під солом'яним дахом на північній опушці лісу, і був у неї кіт по імені Чернулин. Кіт мил, підмітав, забирав і куховарив, а у нагороду одержував одні стусани й стусани, тому що відьма Хаулит була жорстока, жадібна й сварлива. Усе у Уолг-Рейве боялися її й намагалися триматися від неї подалі.
Ельфа кликали Джип; жив він один на південній опушці лісу у дуплі старого дуба, якому було років двісті, якщо не більше. Це був жвавий маленький чоловічок з веселою особою, зеленими променистими вічками й солом'яними волоссями. Носив він яскраво-зелений камзольчик під колір очей і червоний ковпачок, який ішов йому.
Ти запитуєш, гарний він був або поганою? На це питання нелегко відповісти. Устане він з тієї ноги - і весь день добрий і послужливий. Зачарує, наприклад, сокира Виля-Дроворуба - і наколе Вабо дров удвічі більше звичайного,
А утомиться - удвічі менше. Або навчить старого Роба чарівному слову, торкнеться той киркою величезного каменю - камінь і розсиплеться у щебінку; бери й мости
Дорогу.
Ну а якщо Джип устане не з тієї ноги, тоді від його витівок урятую немає. Пошепче над вершками - і бідна служниця за весь день грудки масла не зіб'є. Або обернеться триногою табуреткою, сяде на неї селянин, а табуретки як не було - станула у повітрі. Словом, хоч і був Джип ельфом, походив він як дві краплі води на будь-яку дитину, може, на того хлопчиська, що читає зараз ці рядки, або на дівчинку з дитячої пісеньки:
Коли він був гарний, він був дуже, дуже гарний, а коли поганий, то був просто жахливий.
Зрозуміла справа, нікому не подобалися витівки Джипу. Але довго на нього ніхто не гнівався. Та вага жителі Уолгрсйва - хазяї, працівники, Вабо-Дроворуб, Роберт - шляховий майстер і сам Джип - жили дружно й весело до того злощасного дня, коли старій відьмі Хаулит набридли раптом кролики, ягоди й горіхи, а пущі того - молоко, яке вона крала у селян: доїла нишком корів на пасовище.
- Давненько я не їла смажених ельфів. Ах, як вони смачні зі шматком свіжого ячмінного хліба, - сказала відьма Хаулит і штовхнула кота Чернулина.
Три, мети, скреби й мій
Та лови мишей! А то, ледачий кіт,
Прожену утришия! -
Сказала вона котові, ще раз штовхнула його, побрала старий мішок, у який збирала жолуді, каштани й лісові горіхи, і пішла до старого вікового дуба, у дуплі якого жив Джип.
Підійшла, постукала ціпком по могутньому стовбуру, порізаному глибокими
Зморшками.
- Миленький, гарненький Джип, - прохрипіла вона ласкаво, - вилазь скоріше з дупла. Дивися, я принесла тобі повний мішок вишні, такий солодкої, такий спілої!
- Солодка, спіла вишня! - викликнув Джип, розгорнув дверцята й радісно вискочив назовні.- Ось так удача! А я сиджу у себе у вітальні й думаю: добре б зараз поласувати солодкою, спілою вишнею. Де вона у тебе, добра Хаулит?
- Так ось вона, у мішку, - відповіла відьма й, розв'язавши мішок, зробила у ньому зовсім маленьку дірочку.
- Не бачу, - заглянув Джип у чорне черево мішка.
- А ти нагнися й побачиш, - сказала відьма й пхнула його кощавою рукою у мішок.- Ага! - викликнула вона досить і зав'язала потуже мішок, щоб Джип не вискочив.- Дивися вишневою кісточкою не подавися, мій пташеня!
Звалила мішок із Джипом на плечі й відправилася до себе у похилий будиночок під солом'яним дахом на інший кінець лісу.
Шкутабогає відьма по лісу й раптом згадала, що на пасовище біля млина бачила вона вчора багато грибів. "Ах, як смачно - смажений ельф із грибами", - подумала баба, кинула мішок із Джипом під більшим у'язом, а сама пішла на пасовище збирати гриби. Тільки відьма пішла, Джип давай кричати,
Руками-ногами брикати. Прагне з мішка вискочити, так нічого не виходить: дуже міцно мішок зав'язаний. "Хоч би хто поруч був, виручив би мене", - подумав бедняжка Джип: він-те скільки раз допомагав людям! Раптом чує, зовсім поруч дерево рубають - так адже це Вабо-Дроворуб!
- На допомогу! - закричав. Джип.- На допомогу!
Але лісові голуби на вершині у'яза гулили так сабоно, що не почув Вабо-Дроворуб лементів про допомогу. Тук-тук-Тук - продовжував він розмірно рубати сокирою.
- На допомогу, Вабо! - із усієї сечі заволав Джип.- Скоріше сюди!
Але пробіг ясноглазий горностай, шурхнули сухі листи, і Вабо-Дроворуб знову нічого не почув. Тук-тук-Тук - продовжував зовсім поруч стукати сокира.
- На допомогу! - втретє закричав Джип. - Ох, Вабо, допоможи! Почув нарешті дроворуб чийсь тоненький голос. Вилучила сокира,
Оглянувся.
- Ніяк, це Джип, - сказав він, почухавши у потилиці.- Так де ж це він? Знову, видне, яку-небудь витівку затіяв.
Узявся було за сокиру, а Джин знову кричить: - Які там витівки, Вабо! Заманила мене відьма Хаулит у мішок. Боюся, зажарить мене сьогодні на вечерю.
- З неї станеться!
Підійшов дроворуб до мішка, розв'язав мотузку, вискочив на волю Джип, усе ще від страху зуб на зуб не попадає. Але побачив могутнього дроворуба, ковтнув свіжих лісових заходів і відразу повеселів.
- Спасибі тобі, Вабо, що врятував мене. Давай тепер наб'ємо мішок, гілками й сачками. Нехай відьма думає, що це я у мішку.
Нарубав Вабо шипшини й куманики, набили вони повний мішок колючими сучками й міцно-преміцно зав'язали. Побіг Джип до себе додому, у дупло вікового дуба, а Вабо знову узявся дрова рубати.
Повернулася відьма Хаулит із грибами, перекинула мішок через плече й поежилась: щось мішок боляче колючий.
- Хто б подумав, що ельфи носять у кишенях голки й шпабоки, пробурчала відьма.- Коли, коли, мій милий! Прийдемо додому, я вуж тобі задам!
Прийшла стара відьма додому, штовхнула кота, а він, бідолаха, тільки-тільки у вогню прикорнул: увесь день мил, чистив, куховарив і забирав. Побрала відьма мітлу й давай бити мішок. Била, била, поки не вморилася. Розв'язала мішок, а там колючі сучки.
Розлютилася відьма, що даремно намагалася; не знає, куди подіятися з досади; кота прагла здути, так той прошмигнув у двері, утік у ліс і сховався у хащі.
- Джип думає, що перехитрив мене, - промурмотала відьма.- Ну це ми ще подивимося!
Ранком устала раніше, штовхнула Чернулина, крикнула йому: Три, мети, скреби й мій Та лови мишей! А то, ледачий кіт, Прожену утришия! -
Штовхнула ще раз, побрала мішок, у який букові горішки, каштани й жолуді збирала, і відправилася на південну опушку, де жив у віковому дубі Джип. Постукала три рази по зморшкуватій корі могутнього дуба й говорить ласкавим голосом:
- Миленький, гарненький Джип! Піди сюди, подивися: я тобі полуниці принесла, такий солодкої, такий соковитої!
- Соковита, солодка полуниця! - викликнув Джип, відчинив дверцята й вискочив назовні - Яка удача! А я сиджу й думаю, добре б зараз поласувати соковитою, солодкою полуницею. Де вона у тебе, добра Хаулит?
- Ось вона, у мішку, - відповіла баба й відкрила мішок.
- Не бачу, - говорить Джип, заглядаючи у чорне черево мішка.
- А ти нагнися й побачиш, - сказала відьма, штовхнула Джипу кощавою рукою, він і полетів прямо у мішок.- Попався! - обрадувалася відьма й зав'язала мішок потуже, щоб Джип не вискочив.- Дивися, мій пташеня, не поперхнися солодкою, соковитою полуницею.
Перекинула через плече мішок з бідним Джипом і відправилася до себе у похилий будиночок на північній опушці лісу.
Шкутабогає відьма по лісу й раптом згадала, що біля огорожі у млина росте майоран - відмінна приправа для смаженого ельфа. Кинула мішок під березу й пішла нарвати запашної травички.
Тільки відьма пішла, давай Джип у мішку стрибати, брикати, прагне на волю вибратися - нічого не виходить: дуже міцно зав'язала відьма мотузку. "Був би хто поруч, допоміг би", - думає бідолаха Джип, згадавши, скільки раз допомагав він людям. Раптом чує, б'є хтось киркою камені. Так адже це Роб - шляховий майстер щебінку коле.
- На допомогу! - закричав Джип.- Агов, старовина Роб, на допомогу!
Але у кроні тонкої берези над головою голосно застукав зелений дятел, і Роб - шляховий майстер нічого не почув, знай коле камені.
- На допомогу! - знову закричав Джип.- Ох, Роб, виручай! А отут руда білка побачила, як мішок по землі стрибає,
І невдоволено цвіркнула. Роб знову не почув бідолаху Джипу.
- На допомогу! - втретє крикнув Джип.- Роб, будь ласка, допоможи! Почув старовина Роб тоненький голосок, кинув кирку на землю й не поспішаючи
Оглянувся колом.
- Ніяк, це Джип, - сказав він, почухуючи у потилиці.- Де ж це він? Знову яку-небудь витівку затіяв?
Праг було узятися за свою кирку, а Джип знову кричить:
- Так, так, це я, Джип! Яку витівку! Заманила мене відьма Хаулит у мішок. Здається мені, повечеряє вона сьогодні смаженим ельфом.
- З неї станеться! - сказав Роб, покрокував до мішка й розв'язав його. Вискочив звідти тремтячий Джип, але побачив доброго старого Роба, ковтнув свіжих лісових заходів і відразу повеселів.
- Спасибі тобі, Роб, що ти мене врятував! - викликнув він.- Давай насиплемо повний мішок щебінки. Нехай відьма Хаулит думає, що це я у мішку.
Роб охоче приніс щебінку, насипали вони повний мішок, зав'язали потуже мотузку, і побіг Джип до себе у дупло вікового дуба, а старий Роб знову пішов камені трощити.
Повернулася відьма, підняла мішок, перекинула через плече й закректала: щебінка важка, гострі краї у спину урізалися.
- Хто б подумав, що у ельфів такі кощаві боки, - пробурчала вона.-Ну, перегоди, мій милий, повернемося додому, я тобі кісточки-те перерахую!
Прийшла відьма Хаулит додому, штовхнула кота, а він, бідолаха, тільки-тільки до вогню приліг: увесь день чистив і мил, пил витирав і підлога підмітала. Побрала відьма мітлу й давай дубасити мішок з каменями. Била, била, навіть піт прошибив. Розв'язала мішок, а там щебінка. Озлилася відьма пущі колишнього, не знає, куди подіятися з досади. Дісталося б Чернулину на горіхи, так прошмигнув він у двері, утік у ліс і сховався у хащі.
- Другий раз плутишка Джип перехитрив мене! - викликнула відьма.- Ну вже втретє йому це не вдасться!
Ранком устала відьма раніше, штовхнула Чернулина й говорить: Штопай, латки став, лагодь, Гладь, стирай і ший! А то, ледачий кіт, Прожену утришия!
Штовхнула кота ще раз, піднялася до себе у спальню й нарядилася бродячою торговкою. Надягла довгу чорну спідницю, сіру кофту, насунула на очі солом'яний капелюх, а на плечі шаль накинула. Потім побрала великий короб з
Усякої всячиной і повісила собі па груди. Чого-Чого тільки у цьому коробі не було: нитки з голками, ґудзика, шпабоки й стрічки, брошки, панчохи й фартухи, але самим привабливим були червоні сап'янові чобітки.
Цього разу відьма Хаулит не пішла до вікового дуба, де жив Джип, а довго блукала по лісу, поки не почула дзвінку пісеньку, яку розспівував веселун Джип. Поковиляла відьма на голос, бачить, Джип іде по стежці, співає й пританцьовує. Як завжди у зеленому кафтанчике під колір очей, у червоному ковпачку на жовтих косицах.
- Добрий день, містер Джип! - викликнула переодягнена відьма.- Як ви славно співаєте! Як іде вам зелений камзоль-Чік, як добре сидить червоний ковпачок! А у мене отут є дещо цікаве для такого франта, як ви. Що ви скажете, містер Джип, про червоні сап'янові чобітки?
Піднявся навшпиньки Джип, ухопився ручками за край короба й заглянув у нього.
Щось не можу розглянути, - сказав він.
- А ви стрибніть у короб, містер Джип, і розглядайте скільки душі завгодно, - запропонувала хитра відьма.
Стрибнув Джип у короб, сів зручніше й став вертіти червоні чобітки.
- Ага, попався! - тріумфально викликнула відьма, захлопнула короб і замкнула міцніше, щоб Джип не вискочив.- Ось тепер міряй! Так дивися, щоб не жали, мій пташеня!
Та поковиляла до себе додому на північну опушку лісу. Іде, не зупиняється, короба з рук не випускає. Так і прийшла додому з коробом, у якому нудився бідолаха Джип.
- Смажений ельф на вечерю! - облизнулася відьма, штовхнула мимохідь кота - а він тільки-тільки приліг у вогню: увесь день шив і лагодив, штопав і латав, гладив і стирав, - і наказала йому: - Ступай принеси дров, лежень! Буду піч топити.
Поплівся кіт за дровами, приніс оберемок, кинув у вогнища, згорнувся калачиком і знову задрімав.
- Смажений ельф на вечерю, - промуркотала відьма й знову штовхнула кота: - Ступай, лежень, принеси води з колодязя, я пити прагну!
Потягся кіт на колодязь, набрав води, налив у глечик, поставив його на стіл, а сам знову згорнувся калачиком і спить.
- Смажений ельф на вечерю, прокудахтала стара відьма
І знову штовхнула кота: Ступай, недбайлива худобини, спечи мені ячмінний хліб! Пішов кіт на кухню, став тісто місити. Відкрила баба короб:
- Ну-но, мій пташеня, піди сюди!
Виліз маленький Джип з короба, тремтить від страху.
- Усе говорять, ти боляче розумний. Відкрий дверку, заглянь у грубку, чи гарний там жар, щоб тебе спекти.- А сама потирає кощаві руки, хихикає, облизується.
- Попроси, нехай сама відкриє, - шепнув Чернулин Джипу.
- Ти спочатку сама покажи, як дверка відкривається. Я не вмію.
- Хто тебе розумником назвав, той сабоно помилився, - пробурчала зла відьма.-Дивися, це дуже просто.- Простягнула руку й відкрила важку чавунну дверку.- Ну, тепер спробуй, чи гарний жар?
- Нехай спочатку сама спробує, - шепнув Чернулин.
- А як спробувати-те? Я не вмію, - говорить Джип.
- Ось уже дурень так дурень! - розсердилася відьма. - Так простіше простого. Дивися!
Зложилася баба вдвічі, сунула у піч руку, а потім і голову.
- Скоріше! - крикнув Чернулип.- Штовхай її щосили! Стрибнув кіт зі стола, де тісто місив, штовхнули вони відьму
У вогонь, захлопнули скоріше дверцята й замкнули на запор.
- Від худого сміття гарний жар, - сказав задоволений кіт і підкинув ще полін.
Розгорівся вогонь, загуділо полум'я у трубі й лизнуло солому на даху. Зайнявся дах, а за нею й увесь будинок.
- Біжимо! - закричав кіт.
Схопилися вони за руки й побігли з палаючого будинку. Скоро від нього одні головешки залишилися.
Пішли Джип з котом через ліс на південну опушку, де стояв віковий дуб, і стали там разом жити. Та усе село Уолгрейв, Вабо-Дроворуб, Роб - шляховий майстер і, звичайно, маленький Джип з котом Чернулином - усе-усе дуже раділи, що немає більше злої відьми. Та з тих пір усі вони жили весело й щасливо.