Жив на світі фермер із дружиною, і була у них одна-єдина дочка, у якої був наречений, якийсь джентльмен. Щовечора він приходив до них у гості й залишався вечеряти. А дочку посилали у льох за пивом. Ось якось раз спустилася вона вниз, прийнялася цідити пиво у глечик, а сама побери та й глянь на стелю. Та що ж бачить — стирчить у балці сокира. Вірно, застромили його туди давним-давно, але так чи інакше, а раніше вона його не зауважувала. Та прийнялася вона думати так роздумувати: « Не на добре тут сокира стирчить! Ось одружимося ми, і буде у нас синок, і виросте він великий, і спуститься у льох за пивом, а сокира раптом звалиться йому на голову й уб'є його. Ось горі-те буде!»
Поставила дівчина на підлогу свічу й глечик, села сама на лаву й прийнялася плакати.
А нагорі думають: що трапилося, чому вона так довго цідить пиво? Спустилася матір у льох і бачить: сидить дочка на лаві й плаче, а пиво вже по підлозі потекло.
- Про що ти? - запитує мати.
- Ах, матінка! - говорить дочка. - Тільки подивися на цю страшну сокиру! Ось одружимося ми, і буде у нас синок, і виросте він великий, і спуститься у льох за пивом, а сокира раптом звалиться йому на голову й уб'є його. Ось горі-те буде!
- Ах панотця, горі-те яке! - Та мати сіла поруч із дочкою й теж у сльози вдарилася.
Незабаром й батько стривожився: чого це, думає, вони не вертаються. Та відправився у льох сам. Спустився й бачить — сидять обидві й плачуть, а пиво вже по всій підлозі розтеклося.
- Ну, що таке? - запитує він.
- Ах, ти тільки подивися на цю страшну сокиру! - говорить мати. - Ну, як наша дочка вийде заміж, і буде у неї синок, і виросте він великий, і спуститься у льох за пивом, а сокира раптом звалиться йому на голову й уб'є його. Ось горі-те буде!
- Ох-Ох, ось справа-те… — говорить батько, всідається поруч із ними й теж у сльози.
Нарешті джентльменові набридло одному сидіти у кухні, і він теж спустився у льох подивитися, що трапилося. Бачить: сидять усі троє рядком і плачуть-заливаються, а пиво по всій підлозі тече-розтікається. Кинувся він до крана, закрив його, а потім і запитує:
- Що таке? Чому ви отут сидите всі троє й плачете, а пиво по всій підлозі у вас розтеклося?
- Ох-Ох-Ох, — говорить батько. - Тільки подивитеся на цю страшну сокиру! Що, якщо ви з нашою дочкою одружитеся, і буде у вас синок, і виросте він великий і спуститься у льох за пивом, а сокира раптом звалиться йому на голову й уб'є його.
Отут усі троє розплакалися пущі колишнього. А джентльмен розсміявся, висмикнув з балки сокира й говорить:
- Чимало я з'їздив по світлі, але таких розумних голів, як ви, ніколи не зустрічав! Тепер я знову відправлюся подорожувати й, якщо зустріну трьох такі, що ще глупее вас, повернуся й одружуся на вашій дочці.
Він побажав їм усього гарного й відправився подорожувати. А всі троє заплакали ридма — адже дочка-те нареченого втратила.
Ну, пустився він у дорогу й довго бродив, поки не прийшов нарешті до одному будинку. Та бачить: дах будинку вся травою поростила, до даху приставлені сходи, і жінка змушує піднятися по сходах корову! Бідна худобини впирається, а господарка знай собі підстьобує її.
- Що ви робите? - запитав джентльмен.
- Подивитеся! - викликнула господарка. - Тільки подивитеся, яка на даху соковита трава! Тому б корові не пастися там? Упасти вона не впаде: адже я зав'яжу їй навколо шиї мотузку й спущу мотузку у трубу, а кінець собі на руку намотаю, поки буду клопотати по будинкові.
- Дурна ти, дурна! - сказав джентльмен. - Так ти б скосила траву й кинула її корові!
Але господарка вважалася, що легше корову наверх загнати, чому траву вниз скинути. Ось вона й штовхала її, і вмовляла, і витягла корову нарешті на дах, і зав'язала їй навколо шиї мотузку, і спустила мотузку у трубу, а кінець собі на руку намотала. Джентльменові набридло дивитися на всі ці дурості, і він пішов своєю дорогою. Так, виходить, одну розумну голову він уже зустрів!
Та так він ішов і йшов, поки не дійшов до пришляхового готелю, де розв'язав провести ніч. Але у готелі народу було повнісінько, і йому дали кімнату на двоє. На друге ліжко ліг інший подорожанин. Він виявився славний хлопець, і вони подружилися.
А ранком, коли стали вони одягатися, джентльмен дуже здивувався: його сусід підійшов до комода, повісив на ручку комода свої штани, розбігся й — приг! - так повз, не потрапив ногами у штани. Знову розбігся — знову повз. Та так раз за разом. А джентльмен дивиться на нього й думає: що це він затіяв? Нарешті той зупинився й витер особу хусткою.
- Уф! - сказав він. - Ну що це за одяг — штани? Та хто її видумав? Щоранку добра година б'юся, щоб потрапити у них. Навіть у жар кидає! А як ви управляєтеся зі своїми?
Джентльмен так і покотився зі сміху, а потім показав бідоласі, як треба штани надягати. Той довго дякував йому й запевняв, що сам він ніколи б до цього не додумався.
Так, цей теж був розумна голова!
А джентльмен знову відправився у шлях. Прийшов він до села, за селом був ставок, і у ставка зібралася юрба народу. Усе шарили у воді — хто граблями, хто мітлами, а хто вилами. Джентльмен запитує, не чи трапилося якого-небудь нещастя.
- Ну так, жахливе нещастя! - відповідають йому. - Місяць упав у ставок! Ловимо, ловимо її, ніяк не виловимо!
Джентльмен розсміявся й порадив дурням шукати місяць не у ставку, а на небі. Але вони навіть слухати його не захотіли й так вилаяли, що він поспішив забратися по доброму.
Ось він і довідався, що на світі дурнів чимало, а є й такі, що чистіше його нареченої і її батьків. Та джентльмен повернувся додому й одружився на дочці фермера.
Та якщо вони після цього не зажили щасливо, те хто-хто, а вуж ми з вами отут ні при чому.