У історії американського народу було багато епізодів, які кривдно було б поховати у учених книгах, і їх стали розповідати з покоління у покоління. Батько передавав їх своєму синові, друзі - своїм друзям. Так історичні події ввійшли у народну творчість, стали легендами.
Такі легенди розповідають про дві відважних жінок, матінок Кет і Егнес Гобсон, про дві гарячих скакунів - Срібну Підкову й Ластівку й про капітана Худа із Джорджии.
Срібна Підкова був сивий красень скакун, рослий, гладкий, витривалий жеребець. Він та ще ворона конячка, по кличці Ластівки, прибутки зі стайні самого генерала Джорджа Вашингтона. Знаменитий генерал подарував їхньому капітанові Худу, що ухвалював участь у багатьох битвах під командуванням генерала Вашингтона. Коні ці вели свій родовід від арабських скакунів, а затверджують, що це кращі скакуни на світі. Вони могли летіти, як вітер, а могли ступати тихіше кішки, і вони усе розуміли, що говорив хазяїн.
Капітан Худий дуже цінував цих скакунів і привів їх із собою, коли влаштувався у штаті Джорджия. Зі Срібною Підковою він не розставався ні у мирний час, ні у дні війни.
А у ті дні йшла сувора війна. Визвольна війна проти англійського короля, чиї війська господарювали у тринадцятьох колоніях, які потім стали вільними штатами. Бою йшли всюди, але особливо жаркі битви у останні роки війни були на Півдні.
Капітан Худий на той час був уже зроблений у генерали, він був першим у будь-якому бої, верхи на Срібній Підкові. Вірний кінь не раз рятував йому життя.
Але одного разу генерал був важко поранений і потрапив до британців у полон. Його відправили у форт Корнуоллис у Огасте й кинули у у'язницю. Комендантом форту був генерал Браун, людей груба й нещадний.
Те були чорні дні для Америки. Британські солдати палили й грабували американські будинки, ґрасували поля й посіви. Заколотним американцям не було пощади, і генералів Худа не роздумуючи присудили до смерті.
Ця жахлива звістка миттєво долетіла до його володінь, які були розташовані неподалік. Усіх охопив гіркий сум. Пані Худий, його родичка й друзі, навіть негри-раби горювали й убивалися по ньому.
Серед його рабів була вже літня негритянка, яку кликали матінки Кет. Вона була жінка сабона й безстрашна. Гарної її не можна було назвати, зате вона відрізнялася швидким розумом, і усе поважали й любили її.
Почувши про нещастя, вона відразу прийшла до своєї пані.
- Я звільню маса Худа, - сказала вона. - Тільки для цього мені потрібна Ластівка. З іншим я впораюся сама.
- Але як же це у тебе вийде, Кет? Чому ти думаєш, що вдасться?
- Я побачила у сні білий коня й загадала. Я знаю, моє бажання збудеться. Довіртеся мені у всім!
Та вона розповіла пані, що задумала. Переконавшись, що іншого виходу ні, пані Худий погодилася.
Матінка Кет села верхи на Ластівку, яка була нітрохи не гірше Срібної Підкови, і поскакала у Ога-Сту, розташовану приблизно у п'ятдесяти милях від плантацій Худа. Там і був форт Корнуоллис, де перебував під вартою генерал Худий.
Не доїжджаючи до міста, вона зайшла до своїх друзів і залишила у них Ластівку. Вона попросила сховати її від чужих очей і сказала, що скоро повернеться. Потім вона роздобула більший білизняний кошик, поставила її собі на голову й пішла у форт Корнуоллис.
Розуміла матінка Кет добре, і мова у неї був підвішений непогано. Вона прямо направилася до офіцера, що командував фортом, і сказала, що прагне підробити пранням і охоче узялася б стирати панам офіцерам простирадла й сорочки.
- А ти хіба вмієш гладити як треба наші блузи з оборками? - запитав офіцер.
- Я усе вмію! - сказала матінка Кет. - Навіть на дерева лазити не гірше кішки. А вуж сорочки з оборками ніхто краще мене не гладить у всієї Джорджии. Ось побачите, у моїх руках вони стануть як нові.
Офіцерові сподобалося її відкрита особа, широка посмішка й живаючи кмітливість.
- Якщо ти така майстриня, як же трапилося, що ти шукаєш роботу?
- Погана бджола, яка дає менше меду, чим може.
- Так стало бути, ти добре гладиш сорочки з оборками?
- Хвастатися не прагну, але так воно і є. Хоч солодко співати ворона не вміє, але вуж ніхто не скаже, що від неї мало шуму.
Офіцер посміхнувся у відповідь. Не так-те легко було знайти жінку, яка вміла добре гладити офіцерські сорочки з рюшами й оборками.
Матінці Кет довірили роботу, яку вона просила, і вона впоралася з нею відмінно. Щодня вона була у форт зі своїм великим білизняним кошиком, забирала брудні сорочки й щовечора повертала їхніми чистими й відпрасованими.
Кет подобалася всім, тому що любила пожартувати й посміятися. Вона постаралася звести дружбу з усіма солдатами форту, навіть із тими, хто опікував вхід у у'язницю. Та незабаром входила
І виходила з у'язниці так само просто, як зі свого будинку.
Генерал Худий відразу довідався її, але вона вчасно кинула на нього
Попереджуючий погляд, щоб він цього не показав. Одного разу як би у жарт вона сказала генералові Худу у присутності стражника:
- Я можу й вам стирати сорочки, маса Худий, поки ви сидите отут у у'язниці, якщо, звичайно, прагнете.
- Прагну й дуже навіть, голубонька, - сказав генерал. - Та с задоволенням заплачу тобі за це.
- Поки не одержите дозволи від генерала Брауна, це забороняється, - втрутився стражник.
- Ну, дозвіл одержати неважко, не сутужніше, чим білці розгризти горіх, - посміхаючись, сказала Кет.
Через кілька днів вона принесла генералові Брауну його сорочки з оборками й рюшами, які вона відпрасувала з особливим тщанием. Він був дуже задоволений і похвалив її за прекрасну роботу.
Особа матінки Кет так і світилося гордістю. Вона подякувала й сказала:
- Генерал, той у'язень, якого ви тримаєте у у'язниці й збираєтеся скоро стратити, просив мене випрати сорочки. Ви не заперечуєте? Він говорить, що заплатить. А руки у мене загребущі й, якщо вкласти у них побільше пенсів, вийдуть золоті гінеї.
Генерал Браун розсміявся жарту й помітив:
- Ну що ж, він у надійних руках і, думаю, довго носити сорочки йому не прийде. Можеш випрати для нього, якщо прагнеш. Нехай відправиться у останню путь у чистій сорочці.
З того дня матінка Кет стала часто бачитися з генералами Худому, і коли вони залишилися вдвох, вона розповіла йому про свій план. Він тільки покачав головою, уважаючи, що усе це нездійсненне. Однак матінка Кет не сумнівалася у удачі, а оскільки для генерала це була єдина можливості врятувати життя, він погодився.
Як говориться, що потопає хапається й за соломинку.
Незабаром після цього смілива змовниця довідалася, що генерала збираються розстріляти через кілька днів. Вона відразу кинулася у у'язницю.
- Ви чули дзвін, генерал? - запитала вона його. - Це у церкві поблизу. - А потім пошепки додала: - Завтра, коли я принесу вам сорочки, будьте готові.
На інший день матінка Кет прийшла у форт уже до вечора. Вона роздала британським офіцерам вигладжена білизна, забрала те, що треба було стирати, і по дорозі заглянула у у'язницю, щоб віддати генералові Худу і його речі.
Уже стемніло, і у камері вони виявилися вдвох. Кет витрусила з кошика вся брудна білизна й, поставивши її на підлогу, сказала:
- Скоріше, маса Худий, лягаєте у кошик і згорніться клубком, точно щеня!
- Ну що ти! Тобі не донести. Я важкий.
- Який ви важкий? Для чоловіка ви не великий, тільки розум у вас великий. Ну, а я й жінка велика, і голова у мене сабона. Швидше залазьте у кошик.
Вона була права. Генерал Худий прекрасно вмістився у кошику. Матінка Кет накидала зверху білизну, обома руками підняла з підлоги кошик і поставила собі на голову. Притримуючи кошик за край, вона не поспішаючи вийшла з камери, як робила вже не раз.
У дверях стояв стражник.
- Ох і важка у мене сьогодні кошик, - поскаржилася вона молодому солдатові.
- З тих пір, як ти стала сюди ходити, наші офіцери готові міняти сорочки хоч щодня, - поспівчував їй солдат.
- Чим більше, тем краще, аби тільки платили! - сказала матінка Кет. - Я вуж подумую, не чи підняти мені ціну.
- Тільки не для нас, бідних солдатів.
- Так що мені з вас брати-те? Немає вуж, з офіцерів мені йде врожай золотими, а з вас - жалюгідними мідяками. Ними не розживешся!
Солдатові сподобався її відповідь, і він вільно випустив її з у'язниці й проводив за ворота, як робив це щодня.
Спочатку вона йшла дуже спокійно, не кваплячись, але як тільки форт за її спиною зник за деревами й вартові їй були більше не страшні, матінка Кет вилучила кошик на землю й генерал Худий виліз із неї. Було вже зовсім темно.
- Сховайтеся за деревами, мій пан, і почекайте мене тут. Я веліла надіслати з ваших стаєнь Срібну Підкову. Сама я прискакала сюди на Ластівці. На таких прекрасних конях нас ніхто не нажене. Я зараз сходжу за ними.
Вона зникла у темряві, і не встигнув генерал і оком моргнути, як вона повернулася з кіньми. Генерал Худий підхопився верхи на Срібну Підкову, а матінка Кет - на Ластівку. Коні здійнялися точно блискавки й умить долетіли до плантації.
Усе дуже раділи, що втеча вдалася, і хвалили матінку Кет, і дякували їй. На честь генерала Худа й матінки Кет улаштували теперішній бенкет. Та на честь Срібної Підкови й Ластівки, зрозуміло, теж.