Таке могло трапитися тільки у Техасі. Для вящей вірності назвемо навіть точне місце - прямо на північ від Грейама, ледве осторонь від Уичито-Фолса, де віють вільні вітри, запашні, як ранковий кава!
Там під відкритим небом кращі техаські ковбої об'їжджали коней. У хазяїна ранчо і його хлопців справ було по горло. Ледве займався світанок, а вуж ковбої верхи на конях носилися наперегони. Усі чим-небудь так займалися чекаючи раннього сніданку й кава.
А треба вам сказати, хазяїн ранчо був славнозвісним у всьому Техасі кофеваром. Він майже ніколи не довіряв цю справу кухареві й, як правило, варив кава сам. Міцний ранковий кава по-ковбойски у країні дичок і кривоногих ковбоїв солодше співу скрипки у суботній вечір!
А що таке міцний кава по-ковбойски, ви знаєте? Немає? Зараз розповімо.
Береться два фунти меленого кава й сиплеться у киплячу воду. Кип'ятиться дві години, проціджується через кінську підкову й кип'ятиться ще небагато. Ось теперішній кава по-ковбойски й готовий!
На цьому ранчо був казанок на три галони, у якому ковбої готовили свій улюблений напій.
Насамперед хазяїн сам промивав казанок, щоб уже не сумніватися у його чистоті. Наповнював його прозорою водою, ставив кип'ятити, потім висипав туди побільше свежемолотого найміцнішого кава. Кава кипів і пінився, і чудово пряний аромат розливався у повітрі, немов солодкий весняний вітерець.
Усе розсідалися навколо й ухвалювалися за прісні коржі з беконом, запиваючи їх паруючим кава. Дійсна насолода! Після сніданку усе у добродушнейшем настрої сідали верхи на своїх конячок.
Усі, крім хазяїна. Він любив сам вимити казанок, щоб не сумніватися у його чистоті й знати, що він готовий для наступної трапези.
Та ось одного разу прополоскав він казанок кілька раз, та ще засунув у нього руку, щоб перевірити, не залишилося чи на дні кавової гущавини, і, коли торкнувся дна, відчув там щось м'яке й слизьке. Підчепив, витягся й... ПРО, жах! Це виявилася довжелезна, у сім дюймів, стонога!
Чули ви коли-небудь про техаських стоніг? У кожної сорок ніг, і у кожній нозі смертоносна отрута. Досить дотику однієї отрутної ноги, і ти вже мертвий! А уявляєте собі, що значить з'їсти її цілком?
Хазяїн ранчо була людей чимала й чесний. Побачивши, яке сороконогое чудовисько варилося у кава, він став Біліше полотна. Цей отрутний кава отруїть його самого і його хлопців!
Та він зробив так, як будь-який чималий техасец зробив би на його місці. Він завив-закричав-заволав голосніше тисячі койотів, щоб скликати всіх своїх людей. Що-Що, а розуміти він умів, і розумів швидко. Усі відразу прискакали назад.
- Друзі, - сказав він, - нам кінець! Та з моєї вини. Я зварив отрутну стоногу у нашому кава. - Він підняв високо довге гнучке тіло мерзенної комахи. - Одного укусу стоноги досить, щоб отруїти людину. А раз я варив цю отрутну гадину у кава, виходить, кава й зовсім отруєний. До Грейама більше двадцяти п'яти мабо. Може, там нам і допомогли б, але нам не поспіти! Надії немає. А коли вуж нам призначено вмерти, умремо, ребятки, як дійсні техасци!
Ковбої не поспішаючи злізли з коней, вони були похмурі й безутішні. Усі сіли у коло й стали чекати... Дехто спробував засунути пальці у рота, щоб вигнати із себе всю отруту. Інші подбадривали себе такими міцними слівцями, що пробуравлять олов'яні тарілки. А один навіть похвалив хазяїна:
- Це був твій кращий кава! Так вони чекали... чекали... і чекали, поки отрута стоноги подіє.
Довго чекали... Пройшла година. Потім повільно простягнувся другий. А ніхто не вмер! Ні у кого навіть живіт не занедужав! Хазяїн був здивований.
- Може, варена стонога зовсім і не отрутна?! - невдоволено пробурчав він. - Може, стонога взагалі не шкідлива техаським ледарям? Особисто я почуваю себе бодрей сина самого громовержця на вогненній колісниці!
- Та я!.. Та я!.. - пролунало з усіх боків із шумним полегшенням.
- Гип-Гип, ура! - Та ковбойські капелюхи полетіли у повітря. - Цей кава для ковбоїв не страшний! Відмінний був кава!
Сміху отут було й усяких жартів! Помовчували тільки відспівані зануди, які взагалі не розуміють жартів.
- Агов, хазяїн, ще один отруєний сніданок з ведмедя під оцтом - і ми зі страху вилікуємо усе від корости!
- Вірно, ребятки, веселіше умерти від чашечки першокласного кава, чому від ревматизму у старості!
Та усе відправилися працювати у найпрекраснішому настрої й... у доброму здоров'ї.
На інший ранок хазяїн заявив:
-Уж сьогодні я так зварю кава, що ніяка стонога не забереться у нього!
Він гарненько вичистив казанок, потім налив води й насипав кава. Та незабаром уже усе сиділи навколо й насолоджувалися гарячими коржами з беконом і міцним кава.
Самий худий ковбой на ранчо, на прізвисько Тростина, сказав:
- Кава що треба, хазяїн! Заставляюся, ти знову поклав у нього гарненьку жирну стоногу!
- Жарту убік, Тростина! - сказав хазяїн. - Цього разу ти програв. Немає ніяких стоніг у кава!
Коли зі сніданком було покінчено, хазяїн витрусив кавову гущавину й...
Ось ті раз! Знову з казанка випала відмінна варена стонога.
Ну й ну! Адже він усе сам перевірив, усе оглянув. На очах у інших ковбоїв.
-Не знаю, не знаю, - сказав він, - чи зм'якшать солодкі слова серце впертого жителя півночі, але що кава з вареною отрутною стоногою особливо гарний - це точно!