Подібні люди можуть сказати, що й про змію по імені Суса музику, що жагуче любила, теж уся брехня. Однак дядечко Джерри, що жив на березі
Килдаган-лемент, що біля Суитуотера у штаті Техас, клянеться, що це чиста правда. А вуж він-те знає, тому як першим зустрів із цією змією.
Так-Те воно так, тільки треба пам'ятати, що який-хто вважав, начебто дядечко Джерри взагалі небагато того... Він, чи бачите, не захотів продати свою зубожілу ферму навіть після посушливого літа, коли загинув увесь урожай, а знай повторював, що ось-ось поллють заливні дощі. Усе продали свої ферми й подалися у Каліфорнію. Усі, крім тих, хто залишився, звичайно. А старий Джерри ні з місця. Цілі дні просиджував на веранді й награвав на губній гармоніці.
- Дурня він валяє зі своєю гармонікою, - гарчали сусіди. Однак усе визнавали, що відіграє він чудово.
Та ось у один жаркий вечір уже ближче до заходу сонця дядечко Джерри влаштував теперішній концерт для своїх двох тощеньких курчат так три-трьох-три-двох-трьох кощаві корів, що залишилися від усього череди. Взагалі-Те він найбільше любив бадьорі ритми маршу, особливо "Зірки й смуги" у виконанні знаменитого диригента й композитора Джона Пилипа Суси. Отож, награвав він цю мелодію на губній гармоніці, як раптом побачив у своїх ніг величезну гримучу змію із чорним ромбом на спині, що звився кільцем. Дядечко Джерри ледве не проковтнув від переляку свою гармоніку, але побрав себе у руки й продовжував відіграти, тому що це здалося йому всього благоразумнее.
Він зіграв усе, що знав, з початку й до кінця й з кінця до початку. Та ось, коли він заграв знову "Зірки й смуги", він помітив, що змії цей мотив особливо сподобався й вона стала розгойдуватися у такт музиці.
Дядечко Джерри відіграв, поки зовсім не видихнув. Уже й сонце зайшло, і місяць давно світила над головою. Нарешті він здався.
- Усі, тепер можеш вкусити мене, - сказав він змії. - Якщо тобі так вуж хочеться. Провалитися мені на цім місці, якщо я стану тебе й далі розважати!
Змія кивнула, точно зрозуміла його, і видалася дуже задоволеною. Потім злегка пошумела своїми брязкальцями, начебто аплодувала, і уползла ладь.
Так і повелося з того дня: як тільки дядечко Джерри вийде на веранду зі своєю гармонікою, змія отут як отут.
Слухає й розгойдується у такт музиці, а вічка так і блищать від задоволення. Незабаром дядечко Джерри до того полюбив цю змію, що для неї готовий був виконувати ці "Зірки й смуги" без кінця. Та розв'язав навіть назвати її на честь самого композитора Дж. Ф. Сусой. Тижня через дві Суса навчилася у такт шуміти брязкальцями, так що виходив дуже славний дует.
А дні текли, жара робилася усе нестерпніше, посуха всі страшніше, і усе вважали, що дядечко Джерри зовсім з розуму вижив, раз не кидає свою ферму й не їде у яке-небудь інше місце. Який там, не тільки не їде, а знай собі награє на гармоніці для Суси, а вона слухає й ляскає хвостом і брязкальцями у такт музиці.
Але одного разу ввечері Суса не прийшла на концерт. Та на інший, і на третій день теж. Дядюшку Джерри це так потрясло, що він втратив усякий інтерес до музики. Його концерти з кожним днем ставали усе коротше, коротше, поки, нарешті, він не закинув зовсім свою гармоніку й сидів тепер мовчачи й чекав, коли повернеться Дж. Ф. Суса.
До липня Килдаган-Лемент зовсім пересохнув. У корів і курчат дядюшки Джерри у горлі теж пересохнуло, і вони стояли, висунувши мову. Нарешті, 10 липня у небі стали збиратися важкі темні хмари. Почав накрапати дощ. Він лив п'ять тижнів підряд без перепочинку. Коли дощ скінчився, Килдаган-Лемент виявився повним води, і усе, що дядечко Джерри посадив, зійшло й дозріло на його поле раніше, чим він встигнув просапати. Отут уже люди стали говорити, що, мабуть, вони були не праві, що дядечко Джерри дуже навіть у своєму розумі. Ось тільки ці його розмови про ручну змію...
Якось незабаром після дощу до дядечко Джерри прийшов сусід і попросив дозволи пасти своїх корів на його землі. За це він запропонував дядечко Джерри щедро заплатити, і дядечко Джерри погодився. Він впріг у старий фургон двох свої шкап і прокотив сусіда по всіх угіддях, щоб той вибрав для вигону краще місце. А сам усе поглядав, не чи здасться де його музична змія.
Так вони й тряслися із сусідом у старому скрипливому шарабані, як раптом слух дядюшки Джерри вловив знайомі звуки, точно дріб барабана у ритмі маршу. Неслися вони з вершини найближчого пагорба. Дядечко Джерри закричав:
- Тпру!
Коні зупинилися, і він миттю зіскочив на землю. Нагору у гору він так поспішав, що серце його готове було вистрибнути із грудей, ногам було за ним не вгнатися.
Вершину гори вінчала більша плоска скеля. Та на цьому плоському майданчику колом розташувалося дюжини три гремучек з темними ромбами на спині. А у центрі, з палаючими очима, з гордо піднятою головою, сиділа сама Дж. Ф. Суса. Вона розмахувала хвостом, немов диригентською паличкою, і вибивала ритм маршу "Зірки й смуги", а інші гремучки їй підігравали своїми брязкальцями.
Саме у цей ранок дядечко Джерри випадково прихопив із собою у кишені гармоніку. Отут він її витягся й став відіграти. Суса оглянулася, піднялася на кінчику хвоста й ледве не обмерла від щастя. Так вони разом і відіграли -дядечко Джерри на губній гармоніці, а Суса, диригуючи зміїним оркестром, - поки не зійшов місяць. Сусід-Фермер терпіти не міг змій і поспішив забратися геть. Удома він усім став розповідати, що дядечко Джерри зовсім того... ще гірше, чим вони думали. Та змії того... сказилися всі, так що він радить сусідам-фермерам негайно розпродатися і їхати куди ока дивляться. Крім дядюшки Джерри, усі так і зробили. А він залишився зі своїми гладкими коровами, що й зеленіють посівами, і пухленькими курочками. Та щовечора ближче до заходу сонця піднімався на гору відіграти на гармоніці у супроводі зміїного оркестру. Те був самий щасливий годинник у його житті.
Та у житті Дж. Ф. Суси теж.
Ці золоті денечки давно минули, але більша плоска скеля усе ще стоїть на вершині гори, і, як говорить поголоска, іноді влітку ночами туди приползают змії, розсідаються кружком і вибивають брязкальцями ритм маршу "Зірки й смуги". Змія, яка у самому центрі, так стара, що навіть відростила бороду.
Суса це чи ні, ніхто вам точно не скаже. Але якщо ви любите марші, поїдьте на Килдаган-Лемент, і почуєте, як вони відіграють.