Не було у всьому Арканзасі судді, більш прославленого, чому Айзек С. Паркер. Він засідав у Форт-Смите й прославився тим, що позбавило це місто й увесь штат від розпачливих розбійників, що виходили на більшу дорогу у масках і зі зброєю у руках чесних людей, що й наводили страх на.
У ті далекі часи у Арканзасі водилося сила-силенна конокрадів, угонщиков худоби, грабіжників і навіть убивць. А суддя Паркер вивів їх, вирвав з коренем, очистивши цю землю, немов косою по лугу пройшов.
Двадцять вісім тисяч злочинців і обвинувачуваних стали перед його судом, і всіх судив він по справедливості.
Але суддя Паркер любив не одні тільки закони так судові засідання. Найбільше на світі він любив бейсбол. Та серед багатьох - багатьох історій про знаменитого суддю Паркера одна з найвідоміших саме про бейсбол.
Суддя Паркер готовий був оголосити перерва у розпал самого серйозного засідання суду, тільки б не пропустити гарну гру, оголошену де-небудь поблизу. Треба сказати, що у ті далекі часи, так, властиво, і у наші дні, кожне місто мало свою команду, і між ними йшла постійна боротьба, хто візьме гору.
Одного разу була призначена вирішальна зустріч між командами Форт-Смита й сусіднього Ван-Бьюрна. Команди ці були провідними весь літній сезон, і тепер стояло розв'язати, хто ж з них переможець.
Суддя Паркер сидів із друзями й обговорював політикові, коли до них підійшли троє. Це були члени команди Форт-Смита.
- Суддя, - звернувся до Паркера один з них, - нам має бути вирішальна зустріч із командою Ван-Бьюрна, а наш перший гравець, індіанець Вірна Рука, потрапив у у'язницю. Він у нас кращий на подачі, і без нього ми програємо. А якщо він буде відіграти, перемога за нами.
Суддя уважно слухав молодих людей.
- Не могли б ви відпустити його на тренування й на зустріч? - попросили вони.
Суддя помовчав. Він ніколи не говорив, поки ще не розв'язав, що сказати.
Але, подумавши, він відповів:
- Подивимося. Сходите-но поки за м'ячем, рукавичкою й биткою. Принесіть їх у тюремний двір. Ми будемо чекати вас там.
Та суддя разом із друзями відправився у у'язницю. Гості влаштувалися у дворі, і суддя, викликавши до себе стражника, велів привести індіанця. На той час приспіли й три бейсболісти з м'ячем, рукавичкою й биткою. Індіанця вивели у двір.
- Зробиш кілька подач, - сказав йому суддя. - Я бачив, як ти відіграєш. Подаєш ти непогано, але я прагну зайвий раз переконатися.
Індіанець Вірна Рука кидав м'яч за м'ячем гравцеві у рукавичці, а другий відбивав їх, розмахнувшись биткою, так що тільки свист стояв.
- Годиться, - мовив суддя. - А тепер, Вірна Рука, слухай мене уважно. Я тобі дозволяю взяти участь у грі. Але врахуй, я буду стояти поруч із пістолетом напоготові. Тільки спробуй бігти, далеко не втечеш. Та якщо ти посмієш погано подавати й ми програємо, сидіти тобі у у'язниці довіку. Так що помни про це й викладайся, як зумієш. Якщо ж ти виграєш...
Втім, про це ми з тобою поговоримо, коли проб'є година.
Індіанець вислухав і не сказав ні слова. Потім пішов з усіма на тренування. Стражник слідом за ним.
На інший день - день змагання - Вірна Рука з'явився разом з командою Форт-Смита на бейсбольне поле. Глядачів зібралося сила-силенна. Суддя сидів у першому ряді.
Гра була першокласна, і вболівальники шуміли більше, ніж індіанці, вишедшие на стежку війни.
Вірна Рука давав подачу за подачею одна краще іншої. У житті він так не відіграв. Ван-Бьюрнци програли всухую, і команда Форт-Смита виграла матч. Вона виявилася непереможною! А усе через подачі Вірної Руки. Усі його гаряче поздоровляли. Глядачі так репетували й ревіли від захвату, що було чутно у сусідньому штаті Оклахома.
На інший ранок суддя засідав у суді. Перед ним стояв індіанець Вірна Рука. Справа його була пустяшное: він вів заборонну торгівлю цілющими травами. Суддя його уважно вислухав. У цей ранок він був настроєний милостиво, і справедливість восторжествувала.
Паркер провів довгу бесіду з Вірною Рукою, він постарався пояснити йому, що усе кішки сміливі, поки собачого гавкоту не чутно. А у закону голос голосний, і нікому, хто порушив його, ще не вдалося довго ховатися у кущах. Але якщо він, Вірна Рука, буде водитися із чесними людьми, йому ніколи й не прийде ховатися.
Під кінець суддя додав, що цього разу він відпускає його на всі чотири сторони й бажає побільше таких влучних подач, як у останньому матчі.