У штаті Вайоминг теж водилися надзвичайно тямущі ведмеді, про що розповідає один мисливець на гризли, що промишляв у районі Биг-Уинд-Ривер року приблизно у 1885-м. Кликали його Гризли Гес, він сам так називав себе, а стало бути, так воно й було.
Одного разу трапилося йому зустріти зі старою ведмедицею. При ній двоє ведмежат-підлітків були. З ведмедицею Гес по-свойски обійшовся, а ведмежат у свій табір привів. По-перше, на потіху, а по-друге, на користь, на що-небудь вони у всякому разі згодяться, розв'язав він. Взагалі-Те Гес не був таким вуж аматором тварин, і коли ведмежата підросли й один став проказить - приміром, зривав з мотузки чисті сорочки Геса й валяв по землі або запускав лапу у його ящики із продуктами, - що ж, Гес терпіти не став, гостро поговорив з ведмедем, і вони розсталися.
А друге ведмежа було зовсім іншої вдачі. З ним легко було ладити, до того ж він виявився першокласним студентом і на лету схоплював усі, чому його вчив Гес. Року не пройшло, як він навчився вбивати стовпи для мисливського намету. Гес ставив стовп, мазав його зверху салом, на сало, саме собою, сідала муха, ведмідь її - хлоп! - лапою, і стовп входив у землю. Ось це помічник!
Гес так і прозвав його "Мій Асистент".
Та хоча Асистент був ведмедем-гризли, Гесу вдалося зробити з нього помічника навіть у полюванні на самих гризли.
До двом рокам Асистент ростом зрівнявся з бізоном-десятилетком. Гес об'їздив верхи на цьому гризли берега Биг-Уинд-Ривер, і вдвох вони непогано поохотились.
Однак найкращим помічником Асистент виявився у ролі стряпухи. Як він готовив, коли вони з Гесом розбивали мисливський табір! Цю науку, щоправда, він осягся не відразу. Гесу довелося з ним повозитися, але потім Асистент зміркував, що подітися нікуди, Гес готовити не любить і, якщо він не прагне вмерти з голоду, прийде готовити самому. Отож і навчився.
Починав Асистент із того, що вбивав стовпи для намету, потім поспішав за дровами, щоб розвести у таборі багаття. Дрова він складав аккуратненько, хрест-навхрест, а зверху накидав ще сухих гілочок на розпалювання. У сірниках потреби не було, він і без них умів обходитися. Та ось як. Залізною кришкою від похідного чайника Геса Асистент зскрібав з копченої грудинки трошки сала. Побачивши сала у нього завжди починало ссати під ложечкою, і він ухвалювався лизати його. Але це тільки розпалювало його апетит. Покінчивши із салом, Асистент переходив до самої кришки. А зуби у Асистента були міцніше точабоного каменю, і відразу починали сипатися іскри. Ну, а вуж що буває, коли іскра впаде на суху тріску, ви самі знаєте. Та багаття палахкотало!
Ось тепер наступала настав час подумати, із чого ж готовити? Але це було простіше простого, тому як Гризли Гес і Асистент місце для табору вибирали завжди у води. Так що Асистентові залишалося тільки спуститися до ріки, увійти у воду по пояс і чекати, Доки толстенькая форель, що блискає, сама не натрапить на нього у полуденній дрімоті.
Один змах ведмежої лапи, і форелі можна було ні про що більше не турбуватися у цім житті. Асистент жваво обробляв рибку й відправляв її прямо на шиплячу сковороду.
З таким прекрасним Асистентом життя у Гризли Геса була не життя, а казка. За зайву работенку він Асистентові, саме собою, не платив. Чесно говорячи, він взагалі нічого йому не платив. Так і протікали їхні дні безтурботно й щасливо, поки не забрели вони у місця, де водилися гризли-гиганти.
Отут Асистент став проявляти занепокоєння. Чому? Важко сказати точно. чи Те він боявся, що його родственнички ополчаться проти нього за те, що він допомагав Гесу полювати на гризли, чи те його гризла думку, що, піди він від Геса до своїх рідних гризли, йому б не доводилося так трудитися.
Та ось у один прекрасний вечір, коли Асистент остаточно розклеївся й усе у нього з лабетів валилося, він промастив і кинув вивуджену рибку повз сковороду. На інший вечір трапилося те ж саме, ні, навіть гірше - форель замість сковороди шльопнулася Гризли Гесу прямо на вуса.
Светопреставление! Найбільше на світі Гес ненавидів захід риби.
Коли трапилося таке, у Геса у очах стемніло з люті. Він підхопився, схопив кришку залізного чайника й запустив нею у Асистента. Мітив у голову, ось негідник, так, на щастя, промахнувся. Кришка проїхалася ведмедеві по морді й знесла ряд зубів з однієї сторони.
Асистент нічого на це не сказав. Властиво, єдине, чому він так і не навчився у свого хазяїна, - це говорити. Він навіть не розсердився, тільки став проявляти ще більше занепокоєння, усе поглядав на північ, де піднімалися високі гори, і гарчав на особливий манер, що означало "більші ведмеді там за горами".
А Гес був тільки радий: що ж, виходить, більше полювання не за горами! Розпачливий малий був цей Гризли Гес. Насувалися сутінки, але Геса це не зупинило, йому не терпілося помчатися у гори верхи на Асистентові й підстрелити парочку або трійку могутніх гризли, щоб додати їхні шкіри до своєї колекції. У ті далекі часи ведмежі шуби цінувалися високо, і ковдри ведмежа теж. На цьому Гризли Гес і розбагатів. А грошика він любив майже так само, як міцний тютюн, щоб сорока сіла йому на хвіст, а бджола на ніс!
Отже, підхопився Гес верхи на Асистента, і вони понеслися у гори. Вони досягли вершини, коли вже світила лука. Гес зісковзнув тихенько на землю й праг непомітно підкрастися до сплячих гризли. Але Асистент чекати на нього не став, а побіг далі. Тоді Гес - за ним. Він побачив свого ручного гризли, тільки коли перевалив через хребет: той бився із двома величезними гризли у сріблистих шубах. Коштуючи на задніх лабетах, ведмеді відважували один одному стусани й ляпасу, а рева стояв - хоч вуха затикай. Гес присів, щоб помилуватися на захоплюючу картину, як раптом йому вдарило у голову, що у його улюбленого Асистента адже не вистачає зубів з лівої сторони. Ах, щоб руки у нього тоді оніміли, це ж він сам залишив свого вірного помічника наполовину беззбройним! Та ще проти двох таких велетнів!
Ні, не така людина була Гризли Гес, щоб добровільно відступитися від ручного ведмедя, якого він до того ж навчив різним різницям. Він відламав здоровенний сук і кинувся на забіяк. Махав праворуч і ліворуч, по ногах, по головах, аби тільки визволити свого Асистента з лиха.
Ведмеді лупили й колошматили один одного, Гес тільки поспівав за ними. Бідного Асистента при цьому він кляв і лаяв на чому світло коштує за те, що той сам вплутався у бійку. Зрештою Асистент не витримав і, повернувшись, затрусив вперевалочку вниз із пагорба у напрямку до табору. Гес зітхнув з полегшенням і припустив за ним.
Він швидко нагнав Асистента й праг стрибнути на нього верхи, щоб по дорозі назад зробити маленький перепочинок. Однак Асистент був чи те дуже розстроєний, чи те занадто схвабоований, але тільки він раптом прийнявся носитися колами як скажений. Білені, чи що, об'ївся? Один раз-Інший Гес осадив його своїм кийком, поки, нарешті, не вдалося йому підхопитися на ведмедя верхи й направити його до будинку.
"Ну, - думав Гес, - тепер він нарешті заспокоїться у знайомій обстановці". Але не отут-те було. Навіть до намету ведмідь не побажав підійти - уперся, і всі отут. Тільки наблизився, як відразу бочком, бочком убік - і ну знову носитися колами по лісу!
"А може, я перестарався, треба б пом’ягше?" - пошкодував Гес.
Він порвав ведмедя по кошлатій, посрібленій голові й сказав йому пари ласкавих слів. Не допомогло. "Ну тоді я тебе вимотаю, щоб потишал!" - і Гес знову дав шпори ведмедеві й, подбадривая кийком, став ганяти його.
Вони кружляли по лісу всю ніч. Ведмідь усе норовив забратися глибже у ліс, а Гес щораз направляв його назад до табору.
Над гірським кряжем удалині вже, займався день, коли вони у черговий раз виїхали з лісу. Углядівши намет, ведмідь знову здрейфив і праг було зробити нове коло, так тільки сил не вистачило, вимотався, мова ледве не до землі повісив. "Усі, здаюся", - зітхнув він і побрів до намету. Але на півдорозі ноги у нього підкосилися, і він повалився додолу.
У Геса кішки на душі заскребли - так шкода йому стало свого волохатого Асистента, особливо коли згадав, як неделікатно він обійшовся з ним зовсім недавно, запустивши у нього залізною кришкою чайника. Гес опустився перед ведмедем на коліна й відкрив йому рота, щоб подивитися, зажила там садно чи ні.
Ба! Що він побачив! " Ні, бути не може!" Від подиву Гес підстрибнув на місці: усі зуби до єдиного у роті у ведмедя були целехоньки. Стало бути, він приїхав у табір верхи на дикому гризли?! А бідного Асистента залишив там у горах?..
З тих пір Гризли Гес кинув полювання на гризли й пішов з тих місць назавжди. Так люди розповідають, а ми вуж з їхніх слів передаємо, так що, де правда, де вимисел, судите самі. Знаємо тільки, що Асистент залишився з дикими гризли, і коли обзавівся сім'єю й у нього пішли діти, він навчив їх прикидатися тупими, що твій ліхтарний стовп.
Він-Те знав: ведмедя чужа наука до добра не доведе.
"Ні за які пряники не погоджуйтеся вбивати стовпи для намету, - наставляв він своїх ведмежат на своїй, звичайно, ведмежій мові. - Або жарити на сковороді очищену форель. А пущі всього бійтеся, щоб хто-небудь не сіл на вас верхи!"