Трапилося це давно, але розповідають цю історію й донині.
Жив у штаті Арканзас у містечку під дивною назвою Гарнізон одна славна людина. Кликали його - г доктор Уокер. Росту він був невисокого, але зате відрізнявся високими ідеями щодо того, як поводитися, як зберігати своя гідність, і всяке таке інше. Правда, не всі сусіди погоджувалися з ним у цьому, а тому й говорили, що рн дивак. Так завжди говорять про тих, чиї ідеї вам далекі.
Він затверджував, що геть усе прекрасно, крім жінок, які свистять, курок, які кукурікають, коминкових ґрат, які скриплять, і скрипалів, які фальшивлять.
Занадто вибагливий був цей доктор Уокер, і Бог за це покарав його. Його рідна дочка, красуня Джейн, утекла з будинку зі скрипалем, який безбожно фальшивив.
Коли уряд штату переїхав у Литл-Доля, доктор Уокер купив собі у його околицях ферму.
У ті часи не так вуж населені були ці місця. Найближчий сусід Уокера жив у двох милях від нього. Кликали його - суддя Ровер.
Одного разу суддя Ровер прийшов до доктора Уокеру.
- Послухайте, Уокер, - сказав суддя Ровер, - мені потрібно ярмо, щоб запрягти вола й зорати землю.
Моє зламалося навпіл. Не позичили б своє на час?
- Беріть, будь ласка, суддя. Користуйтеся ним, скільки буде потрібно. Ровер побрав ярмо, користувався ним, скільки було треба, а потім "забув" його повернути.
Уокер чекав, чекав... Ярмо йому самому було потрібно, і він послав людину зі звісточкою до Роверу. Ровер у той день був у поганому настрої й гаркнув:
- Якщо воно йому так терміново потрібно, нехай сам прийде й побере! Почувши відповідь судді, Уокер ледве не задихнувся від збурювання. Та, прихопивши добре змазана рушниця, відправився до будинку судді Ровера, хоча день був жаркий і йти треба було дві милі. Але найменше він думав про сонце. Суддю Ровера він знайшов на задньому дворі, той оглядав молодого бичка.
- Девид Ровер, - сказав доктор Уокер, наставивши рушницю на суддю, - беріть-но ярмо, яке ви у мене колись позичили, і негайно віднесіть його до мене додому або ви звернетеся у порох!
Ровер глянув на дуло рушниці й сказав:
- Миленьке звертання із сусідами! Я що, по-вашому, обікрав церковний вівтар? Добре, я надішлю ваше погане ярмо з моєю людиною!
- Ні з ким ви його не надішлете! Вас слід учити добросусідським відносинам і простої ввічливості. Знімайте-но зі цвяха ярмо й несіть до мене додому, не те...
Ровер перевів погляд з Уокера на рушницю, націлене йому у груди, і прикусила мова. Він зняв зі стіни важке ярмо, надяг на себе й відправився у шлях. Дві милі по пригріву. А Уокер ішов за ним по п'ятах з рушницею на плечі.
Ровер ледве пересував ноги. Ярмо з кожним кроком робилося усе тяжчай. Він тричі праг зупинитися й скинути його на землю, але щораз доктор Уокер приставляв дуло рушниці до його потилиці й говорив:
- Уперед!
Нарешті вони дійшли до будинку Уокера. У воріт Ровер скинув ярмо й притулив його до огорожі.
- Ви побрали його не у воріт, - помітив Уокер строго, - а у сараї. Віднесіть його туди, де побрали. - Тон його не терпів заперечень.
Ровер підняв ярмо й відніс у сарай. Коли він повісив ярмо на місце, Уокер вилучив рушницю й сказав миролюбно:
- Підемо на веранду, суддя Ровер. Там краще продуває, а день-те жаркий. Я попрошу мою дружину сходити за водою й приготувати нам прохолодний напій.
Вони сіли на веранді, Уокер покликав дружину, і вона приготувала їм прохолодний напій.
Доктор Уокер поговорив із суддею про той про сем, про ферму, про справи, а потім додав:
- Ровер, ви у будь-який час можете брати моє ярмо для вола, тільки, чур, угода: коли закінчите орати, поверніть його на місце, щоб мені не доводилося просити про це. Ось це буде по-добрососедски.
Та вони розсталися друзями.