Ще хлопчиськом у ті далекі дні, коли не встигнули навіть винайти пароплав, Алфред Буллтоп любив лазити по скелях свого рідного штату Мен, підніматися на найвищі вершини й дивитися у відкрите море. Він праг неодмінно першим побачити на обрії білі вітрила судів, що вертаються додому з далекої Індії, Китаю або з Бостона. А коли він бачив чорну хмару, він кричав: - Буде бура!
Тому його так і прозвали: "Буде Бура".
Маля Буде Бура швидко догадався, що чим вище він підніметься, тем далі побачить. Та ще дещо він зміркував: якщо вирости вище скель, не прийде дертися по гострих каменях, щоб любуватися далеким морем. Та він розв'язав вирости більшим-більшим.
Коли йому здійснилося десять років, зріст його був шість футів, а це значить ледве менше двох метрів, або, як прийнято міряти у моряків, один морський сажень.
Буде Бура виріс таким більшим, що пора йому було пошукати собі яку-небудь роботу. Ну, а яку? Про яку роботу може мріяти людей, яка найбільше на світі любить дивитися у відкрите море й передвіщати буру? Звичайно ж, зробити юнгою на корабель.
Так Алфред і зробив, найнявшись до капітана "Красуні С’юзі" кают-юнгою. Він повинен був стежити за порядком у капітанській каюті й бігати по його дорученнях під час довгого плавання від рідного штату Мен до острова Мадагаскар і назад.
Буде Бура точно виконував усе, що від нього було потрібно, і навіть дещо поверх того. Наприклад, заглядав за обрій. Тому, хто стояв у штурвала, зовсім не видний був обрій, за яким звичайно ховалися підступні айсберги й пірати. Ось Алфред і розв'язав ще трошки підрости, щоб бачити усе, що робиться навіть за обрієм. Та він свого добився.
До кінця першого плавання Буде Бура навчився чимало, так що міг уже вважатися справдешнім моряком. Тоді він пішов до капітана великого судна, яке називалося "Морська Зірка", і запропонував свої послуги.
Капітан уважно оглянув Алфреда й сказав:
- Що ж, ти хлопець рослий і виглядаєш справдешнім моряком. Як твоє ім'я?
- Алфред Буллтоп. Буде Бура.
Так капітан і записав у судновому журналі: "Буде Бура, А. Б.".
Капітан не помилився, прийнявши у команду Алфреда. Буде Бура й насправді виявився моряком що треба. Вищий клас! З тих пір і повелося називати досвідчених моряків класом АБ. Чули, напевно?
"Морська Зірка" тримала курс на Корк у Ірландії і йшла з вантажем лісу. Для Алфреда ця посудина виявилася ледве малувата, тому що він усе продовжував рости. Але зі справою своїм він справлявся відмінно, і вона теж, поки не трапилося щось непередбачене. Посередині Північного моря "Морська Зірка" раптом стала - і ні з місця. Можна було подумати, що із дна океану раптом піднялися гігантські рифи й тримають її, не пускають іти далі. Але у тих широтах не було рифів, і вітер повнив вітрила до відмови, а Усе-таки "Морська Зірка" не рухалася. Що за чудеса?
Ніхто не боявся, що судно потоне. Воно було з міцного дерева й течі не давало. Та й вантаж везло підходящий - щогловий ліс. Але капітан і вся команда минулого у тривозі, тому що скінчилися галети й чорна патока, а їм так хотілося їсти.
Тоді Буде Бура розв'язав дізнатися, у чому ж справа. Не побоявшись китів і акул, що обступили судно з усіх боків, він стрибнув прямо з борту у море й зник у хвилях. Півгодини під водою йшла якась метушня й боротьба, наверх спливли повітряні міхури, море вирувало й пінилося.
Та раптом морська безодня разверзлась, і звідти весь мокрий зринув Буде Бура. Він так поспішав, що не встигнув скористатися трапом, а прямо злетів на палубу. Та у ту ж мить "Морську Зірку" легко понесло на хвилях.
Капітан і вся команда вмирали від цікавості: що ж затримало їх на цім місці? Віддихавшись, Буде Бура розповів ім. Виявилося, до кіля корабля присмоктався величезний восьминіг. Чотирма ногами він тримався за корабель, а іншими чотирма - за морське дно, немов чотирьохзубий якір.
- Як же ти відчепив його? - здивувався капітан.
- Дуже просто, - відповідав Буде Бура. - Першою справою - раз! - я поставив йому ліхтар під око. Потім - раз! - під іншою. Восьминіг звільнив дві ноги, щоб захищатися, отут я - раз! - і зв'язав їх подвійним морським.
Він мав на увазі подвійний морський вузол, яким намертво у'яжуть шкоти.
- дві ноги, що залишилися я зв'язав йому вибленочним вузлом - раз і раз! Дві ноги, якими він пришвартувався до дна, я зв'язав рифовим вузлом. Разом шість ніг, уважаєте? Потім я відірвав від піску його сьому ногу, скрутив її, як лиссель-фал, і накинув на восьму мертвою петлею. Усі дуже просто, тільки на останній вузол у мене пішло багато часу, тому що восьминогові вся ця метушня з вузлами порядком набридла й він виявляв мені опір. Я й затримався злегка. Зате тепер, будьте впевнені, він не стане тривожити нас, у всякому разі якийсь час, хіба що кому-небудь взбредет на розум позичити йому свій гострий марлинь, щоб розрізати мої вузли. Сам я вуж точно йому не дам!
Ніхто у цьому й не сумнівався. Буде Бура ніколи не розставався зі своїм двухфутовим марлинем і завжди тримав його за поясом. Без нього він ніяк не міг обійтися, він сам говорив: що-що, а кращої зубочистки не знайдеш!
Більше нічого примітного у це плавання не відбулося, хіба що Буде Бура ще небагато підріс. Він розв'язав так вирости, щоб ловити китів прямо з борту корабля. Та коли "Морська Зірка" повернулася у рідний порт, Буде Бура списався з корабля й найнявся на китобійне судно "Деви Джонс". Нарешті йому стояла теперішня робота!
Але його чекало розчарування. Коли впередбачущий крикнув: "Б'є фонтан!", що означало, "Спереду видний кит!" - відразу вся команда кинулася по своїх шлюпках і у погоню за китом. А Буде Бура не вмістився у маленькій шлюпці й тому пропустив усю потіху.
Але не для того він ріс більшим, щоб програти на цьому. Коли кит був пійманий, він підвів судно впритул до нього, перегнувся через високий борт "Деви Джонса", схопив кит за хвіст і одним махом підняв на палубу.
Після цього Буде Бура й зробив цікаве речення капітанові:
- Дозволите іншим разом, як ми побачимо кит, загарпунити його прямо з палуби. Та мені так веселіше, і команді не прийде возитися зі шлюпками.
Капітан охоче погодився.
- Б'є фонтан! - знову закричав впередбачущий. Буде Бура виготувався до кидка. "Деви Джонс" був приблизно у чверті милі від киту, і тоді він розмахнувся й послав гарпун у море. Ну й тряхнуло бідне суденце, коли гарпун увійшов у кит!
Усе розв'язали, що справа зроблена. Але не отут-те було. Кит став швидко спливати, і ось чому: виявляється, Буде
Бура перестарався й кинув гарпун із занадто великою силою. Ось гарпун і прошив киту наскрізь і продовжував тягти за собою лин, немов голка нитку.
Після цієї невдачі Буде Бура вже багато обережніше закидав гарпун і ніколи більше не давав такий похибки. А шлюпку він теж пристосував - йому наливали у неї юшку з акулячого м'яса, приправлену китовим жиром.
У чергове плавання Буде Бура виходив щораз на новому судні, тому що йому колишнє було вже затісно. Але ось настав день, коли він не знайшов досить великого судна, і довелося йому залишитися на березі. Це був для нього страшний удар. Буде Бура довго горював і, щоб утішитися, завів собі ферму.
Але хіба ця розрада? Ні бур, ні штормів. Він міг з легкістю тягти плуг один замість запряжки з восьми волів. Ну й що? Хіба це зрівняється з роботою на море, коли він один тяг судно проти ураганного вітру?
Одного разу Буде Бура почув, що будується нове судно, більше всіх, які були раніше, і називатися воно буде "Бойовий Кінь".
Незабаром судно це було готове. Біліше морської піни, воно стояло на рейді недалеко від Бостона, очікуючи, коли його оснастять і озброять вітрилами. Шити вітрила для нього запросили кращих майстрів. А полотнища для них потрібні були такі довгі, що простягнулися б від Нової Англії до пустелі Сахари.
Коли "Бойовий Кінь" одягся вітрилами, Буде Бура першим зійшов на його борт, після капітана, зрозуміло. Та відправився оглядати судно. Почав він з носа - це було раннім ранком у понеділок - і закінчив свій випадний огляд по полудню у середовище на кормі. По дорозі він нарахував сімнадцять щогл, таких високих, що кінчика їх він так і не розглянув, але їх можна було складати - так вуж вони були влаштовані, а інакше вони заважали б місяцю, коли судно пропливало під нею.
На тих місцях, де звичайно покладається висіти рятувальним шлюпкам, були принайтовани вітрабоні шхуни нормальної величини. Це було дуже зручно із двох точок зору, як пояснив капітан. По-перше, вони могли нести рятувальну службу, а по-друге - перевозити вантаж з "Бойового Коня" на берег і назад, тому що "Бойовий Кінь" був так великий, що не містився у жодному порту миру й зупинявся на рейді у відкритому морі.
Але самим дивним виявилася стайня.
Так, так, стайня з кіньми. Та перебувала вона на напівюті. Буде Бура зроду такого не бачив.
Однак, проробивши подорож по кораблю, він догадався, навіщо вони. Без коней матроси б просто не впоралися, коли треба було швидко обійти-об'їхати довгу палубу.
Буде Бура залишився дуже задоволений оглядом "Бойового Коня". Нарешті найшлося судно саме по ньому.
Прийшов час виходити у перше плавання. Вибрали якір завбільшки із Чорну Гору, і 719 матросів злетіли на реї, щоб підняти вітрила.
Через тиждень, як судно перебувало у плаванні, Буде Бура став тривожитися про долю команди. До стола було лише 193 матроса, а інші не встигали за обідню перерву спуститися з рей, і Буде Бура боявся, як би вони не вмерли там з голоду.
Але капітан заспокоїв його. Він сказав, що на кожній щоглі є свій камбуз, де готовлять обід, вечерю й сніданок. Мало того, там є не тільки столи, але й ліжка.
Ось це судно! Було чому пишатися, і Буде Бура пишався. Він навіть погоджувався іноді постояти у штурвала, а коли його вахта кінчалася, його поміняло двадцять сім матросів класу АБ.
Словом, Буде Бура був усім задоволений, крім одного: "Бойовий Кінь" виявився занадто остойчив, і жоден самий скажений ураган не має сил був викликати милу його серцю хитавицю, ні бортову, ні кільову, ось досада!
Але одного разу налетів тричі скажений ураган, він дул у хвіст і у гриву й загнав "Бойового Коня" ні більше ні менше, як прямо у Північне море, саме між Англією й Норвегією. Але й там не бажав дати йому спокій. Єдиний шлях повернутися у Атлантику був через Англійський канал, або, як його частіше називають, Ла-Манш.
Капітан поставив до штурвала свого кращого матроса на судні, і Усе-таки тривога не відпускала його. чи Зуміє Буде Бура провести величезний білий корабель через вузьку протоку між Францією й Англією? чи Вдасться їм прослизнути?
Буде Бура завірив капітана, що прослизнуть, якщо всі 719 матросів команди приймуться намилювати боки "Бойовому Коневі". Капітан віддав наказ, і матроси узялися за діло. Та мило допомогло! "Бойовий кінь" з легкістю прослизнув через вузький Ла-Манш, лише злегка зачепивши стрімкі скелі у Дувра. Тому-Те берега південної Англії у Дувра залишилися білими й понині.
Коли "Бойовий Кінь" вийшов у відкритий океан, отут вуж ураган воістину показав свій норов. Він раптом подув у зворотну сторону й прогнав "Бойового Коня" через увесь Атлантичний океан і далі через Саргасове море, де зроду не гуляли ніякі вітри.
Буде Бура дуже обережно провів судно повз Флориду й Куби, а ураган усе не відставав, він переслідував їх буквально по п'ятах. "Бойовий Кінь" уже перетнув Мексиканську затоку, і за обрієм Буде Бура розрізнив зелені джунглі Панами.
Він був здивований: де ж йому тепер розгорнути судно, щоб піти від настирливого переслідувача? Та раптом далеко за панамськими джунглями він побачив нову смугу води.
Він умить прийняв розв'язок - іншого виходу однаково не залишалося: додав вітрил і на повній швидкості полетів уперед. "Бойовий Кінь" перетнув джунглі й вийшов у Тихий океан.
Оглянувшись, Буде Бура помітив, що глибока борозна, яку прочертив кіль "Бойового Коня", уже наповнилася водою й по ній пливуть кораблі, цілий ланцюжок кораблів.
Так "Бойовий Кінь" проклав Панамський канал.
Ось який він був, прославлений Буде Бура, ростом у чотири морські сажні. Він водив найбільше на світі судно й проробив найбільший судноплавний канал.
Самий солоний із усіх моряків на всіх морях землі.
Кожний матрос класу АБ знає й пам'ятає Алфреда Буллтопа Буде Бура й пишається ним.