Двоє веселих янкі якось потрапили на Південь, тобто забрели у південні штати, і виявилися там на мілині. Грошей, стало бути, у них зовсім не залишилося, нема чим було платити за готель, немає на що було навіть перекусити. Та ось що вони придумали.
Зайшли у друкарню й замовили у борг купу запрошень. У них жителі міста запрошувалися на єдине у своєму роді видовище: Усім, усім, усім! Не пропустите щасливу нагоду! Завтра або ніколи! Ви можете побачити унікального Гомо-Уродуса! Поспішаєте, поспішаєте! Дорослим вхід 25 центів, дітям Та собакам - півціни.
Хазяїн звіринцю з радістю поступився двом приятелям на день свій "палац" з необтесаних дощок. Та навіть сам спорудив замість сцени високий поміст і засмикнув його важкою завісою.
Та ось заповітний день настав. Більш спритний із цієї гідної парочки побрав на себе роль директора-розпорядника й білетера, поки інший брат його у гріху виконував задуману роль за завісою. Трудився він у поті чола: ричав і ревів не своїм голосом, шпурляв стільці, гримів ланцюгами й усе таке інше, поки цікаві глядачі займали у залі свої місця.
Нарешті усе розсілися, не залишилося жодного вільного містечка, у залі яблуку ніде було впасти, як люблять говорити у таких випадках. Тоді директор-розпорядник, він же білетер, закрив двері, урочисто пройшов через увесь зал, піднявся на сцену й зник за завісою.
Та відразу зі сцени пролунали голосні лементи, шум, лайка, виття, гавкіт, брязкіт заліза. Упало щось важке, почувся удар батогом. Словом, глядачам у залі стало ясно, що за важкою зеленою завісою йде жорстока боротьба. Час від часу звідти неслося истошное:
-Тримай його, Джим!.. Дай йому по голові!.. Ось так!.. Ні-ні, не сюди!.. Публіка усе чула й веселилася. Діти верещали від захвату, чоловіка улюлюкали й свистіли. Серед усього цього шуму й гамору раптом пролунало:
- Покличте хазяїна! Він зірветься з ланцюга! Ой, тримаєте його!..
Та з-під завіси зринув скуйовджений білетер-янкі, без капелюха, без сюртука, у розідраній сорочці, і заволав не своїм голосом:
- Біжіть, леді й джентльмени! Гомо-уродус вирвався на волю! Рятуйте дітей!
Що отут почалося! Немов нафта забила з порожньої шпари або табун диких мустангів пронісся по вулицях міста. Усе кинулися до виходу, жінки похватали дітей, чоловіка працювали ліктями й кулаками, подекуди навіть зчепилися врукопаш. Лементи, крики, погрози!
Та під цей голосний акомпанемент янкі тихонечно вшили із залу, а потім подалі з міста.
Коли злощасні глядачі опинилися нарешті на освіжаючому повітрі, вони відразу прийшли у себе й опам'яталися, а довідавшись, що влаштовувачі унікального видовища втекли з міста, усе зрозуміли - на жаль, пізненько! - що їх спритно провели. Кожний про себе й дружно всі разом вони зізналися собі, що виявилися у дурнях.