Усі техасци люблять говорити, начебто Техас - кращий штат у Сполучених Штатах, а техасци - самі розумні люди у країні. Тільки кожному відомо, що одного чудового дня навіть сама розумна людина може потрапити у дурне положення.
Але зате якщо техасец виявиться у дурнях, у нього вистачить розуму, щоб посміятися над самим собою. Тому коли у жителів Уичито-Фолса гарний настрій, вони завжди розповідають веселу історію про те, як вони одного разу попалися на вудку. Та завершують своє оповідання добродушною посмішкою. Вони вважають, що тільки дурні не вміють глузувати із себе.
Трапилося це у часи, коли Уичито-Фолі був містом скотарів. Тоді їх життям, їх справою була рогата худоба й коня. Щасливі мисливці на бізонів сходилися там, щоб торгувати, купувати й смітити грішми.
Одного разу у місто прискакав британський офіцер. Це був красень чоловік верхи на красені коні. Представився він капітаном Генрі Наваррским. Ну зовсім як знаменитий французький король Генріх IV Наваррський.
Отож, він расхаживал по місту, високо піднявши голову, у розмові й обходженні поводився, як теперішній джентльмен, і усе ухвалювали його за важливий птаха.
Він дуже скоро дав зрозуміти, що приїхав закуповувати для британської армії верхівкових коней. Багато коней. Та за гарних коней обіцяв гарні гроші.
На чистій англійській мові із прекрасною вимовою він розповідав лошадникам міста, що був посланий у Уичито-Фолі ще з одним офіцером, щоб зробити цю угоду. Однак супутник його затримався у Новому Орлеані, тому що там через віспу на місто був накладений карантин.
- У розведенні коней ніхто не зрівняється з вами! Ви прославлені лошадники, - говорив він техасцам. - Ось я й приїхав до вас, щоб ви відібрали для мене тисячу самих жвавих скакунів. Спочатку я зроблю їм огляд, а потім дочекаюся мого напарника, щоб завершити угоду. Його скоро вже повинні відпустити з Нового Орлеана, і всі грошові розрахунки він побере на себе.
Усе місто всполошился й радів. Чоловіки раділи, що має бути велика угода, а жінки, що їм випало щастя розважати настільки видного офіцера, який так прекрасно говорить англійською мовою й так вишукано вихований. Так що там по-англійському, навіть по-французькому!
Дві тисячі жителів Уичито-Фолса майже усе до одного минулого просто зачаровані ім. Його запрошували у усі вдома, і напували, і годували, і розважали.
Коли він помітив ненароком, що у нього скінчилися гроші, які йому були видані, а він витрачав їх широко, пригощаючи всіх підряд, батьки міста веліли віддрукувати для нього особливі купони, якими він міг би розплачуватися. А урядовий фінансовий чиновник, випадково оказавшийся у місті, поставив на них державну печатку, щоб капітан Наваррський користувався ними як
Грішми. Та поки цей блискучий офіцер смітив праворуч і ліворуч грішми, люди нишпорили навколо й скуповували за будь-яку ціну коней. Незабаром місто виявилося забите кіньми. Не вистачало стаєнь, так що доводилося використовувати будь-яке прикриття.
Такого грандіозного переполоху й хвилювань у Уичито-Фолсе не було із часів Бантина, який з усім своїм виводком безстрашних дитинок увірвався у місто, подібно знаменитому ковбоєві Пекосу Біллу, верхи на диких рудих рисях.
Та ось у п'ятницю, через рівно три тижні як капітан з'явився у місто, він оголосив, що готовий зробити огляд.
- Добродії, - сказав він тим, що зібралися довкола нього чоловікам, - приведіть усіх ваших коней у одне місце, і на ранок найближчого понеділка призначимо огляд. Карантин у Новому Орлеані вже снять, так що мій напарник буде тут від дня на день.
За суботу й неділя сотні коней проробили шлях у Уичито-Фолс. Усіх мастей, розмірів і статей. Вели їхні ковбої, а власники прямували гордо поруч. Збір був у центрі міста.
Ніколи ще Уичито-Фолс не бачив такого збіговиська прекрасних коней. Стукіт копит, тупіт ніг, веселе іржання, окрики - місто гуділо.
Настав ранок довгоочікуваного понеділка. Майже усе чоловіка міста товклися біля цього гігантського табуна. Усі тільки чекали капітана Наваррского.
Чекали... чекали... Уже й сонце піднялося високо над головою, стало пекуче, ковбої й коня почали проявляти занепокоєння. Але ще більше турбувалися їхні власники, які теж чекали... Та, заждавшись, відправили у готель, де зупинився капітан Наваррський, цілу депутацію.
Однак капітана Наваррского у готелі не виявилося!
Хазяїн сказав їм, що капітан виїхав ще у неділю до вечора, але обіцяв рано ранком у понеділок повернутися.
Ні, капітан Наваррський так і не повернувся... Добрі городяни й милі дами залишилися з носом і були поза собою від гніву.
Але пройшов ще якийсь час, і дами вже говорили:
- А Усе-таки він був дійсним джентльменом і таким красенем!
Чоловікам нічого не залишалося, як криво посміхатися й... помовчувати.
Що ж, вони самі попалися на вудку й ставилися до цього, як дійсні техасци, - з усмішкою!