Жив на Алтаї хан Сари-ноан. Худоби у нього - як мурах у мурашнику. Багатства його, подібно високому берегу, облямовували аил. А сам хан Сари-ноан гірке від солодкого розрізнити не міг, чорне з бурим плутав.
Ось раз хан Сари-ноан посилає свого раба:
- Довідайся, хто у моєї дружини народився.
Пішов раб, бачить - дівчинка. Злякався він, іде додому й думає: " Як бути? Скажу: "Син" - хан Сари-ноан повірив би, так йому люди пояснять, тоді мені за неправду голову геть. Скажу: " Дочка - За дурну звістку однаково шию під сокиру".
Прийшов додому.
- Ну, - кричить хан Сари-ноан, - хто народився? Говори скоріше! Нехай мої вуха порадіють.
Раб не може рота розкрити. Поділ старої - овчиною шуби по колінах ляскає. Шапка у руках тремтить. Коса на ліве вухо звісилася. Зуби стукають, як у великий мороз.
- Де-Евочка...
- А я говорю - син, значить син. Де мої кати? Прибігли кати, раба ременем скрутили. Отут раптом перепелиця прилетіла, ханові на голову села.
- Агов, раб, завив хан Сари-ноан, - зараз же перепелицю піймай! Розв'язали ремені кати. Раб простягнув руку до перешовку.
- Дурний ти. дурний! - засміявся хан Сари-ноан. - Хто ж птаха руками ловить? Побери залізну кувалду й удар.
Хан Сари-ноан строго наказав. Раб не сміє ослухатися. Крекчучи, обома руками кувалду підняв. Розмахнувся. Перепелиця свиснула й полетіла, а залізна кувалда всією своєю вагою опустилася на голу голову хана Сари-ноана.
Казки у обробці П. Кучияка