Тепер кажан тільки ночами літає. А був час - вона літала й днем. Летить вона якось опівдні, а назустріч їй - гордий яструб.
- А, - говорить яструб, - добре, що ми зустрілися. Я тебе три роки шукаю.
- А навіщо я тобі? - здивувалася кажан.
- Я із усіх птахів данину збираю. Усі, крім тебе, сплатили, ти одна у боргу.
- Я? - говорить миша. - Так хіба я - птах? Спустилася у траву й швидко по землі побігла.
Насправді, - думає яструб, - яка вона птах? Не птах вона, а звір. Та полетів у іншу сторону. А кажан прибігла до пагорбів, поросшим густими соснами, присіла дух перевести. Та раптом через сосни - срібна лисиця.
- Ну, добре, що ти мені попалася, - говорить вона миші, - сьомий рік шукаю тебе.
- А навіщо я тобі? - здивувалася кажан.
- Усі звірі мені давно лісовий податок сплатили, тільки за однією тобою борг.
- Так хіба я звір? - скрикнула миша. - Не звір я, а птах! Розправила крила й полетіла. Насправді, - думає лисиця, - птах вона,
А не звір!
Та втекла у ліс. Але з тих пір у летучої миші ноги зі страху відсохнули, і вона зовсім перестала бігати по землі. А на крилах тільки ночами носиться: днем яструба боїться.