Жив на Алтаї старий великий ведмідь. Його улюблена їжа - кедровий горіх. Брав він горіхи тільки з одного кедра. Товстий кедр, у шість обхватів. Гілки чисті. Хвоя шовкова. Крізь неї ніколи дощ не каплет. Бачили подивишся - начебто десять кедрів з одного кореня виросло. Це дерево старий великий ведмідь від звірів і людей дбайливо опікував. Добре жилося ведмедеві поруч нього.
Але ось одного разу прийшов ведмідь, а у товстого кедра горіхів немає.
Ходив ведмідь навколо, очам своїм не вірив.
Вчепився за галузі - начебто свинець до попереку прив'язаний. "Довго не евши, хіба так обважнієш? Видне, зостарився я".
Зігнулися галузі кедра від ваги ведмедя, трохи не тріснули. На вершину кедра видрав він, кожну гілочку оглянув. Немає горіхів.
На інший рік прийшов ведмідь - горіхів досі немає. На третій рік - знову порожньо.
Подивився великий ведмідь на свою буру волохату вовну: як вогнем обпалена, пожовкла.
" Е-Е-Е, як я схуд!"Рушив ведмідь крізь частий ліс шукати собі їжі.
Бурхливу ріку перебродив, кам'яними розсипами крокував, по зеленій шовковій мураві ступав. Скільки звірів зустрічалося йому, навіть оком не повів.
- Брик-Брик, сик-сик!- раптом закричав бурундук, злякавшись великого ведмедя.
Ведмідь устав. Підняв передню лапу, ступнути праг і, не вилучивши її, зупинився...
" Е-Е-Е, як же я забув?.. Бурундук дуже старанний хазяїн. Він на три роки вперед запасається. Перегоди, перегоди! Треба нору його розкопати: у нього засіку ніколи порожніми не коштують".
Та пішов нюхати. Та знайшов. Нелегко старому тверду землю копати. Ось корінь. Зубами гризти - зуби не беруть. Лабетами тягти - сили немає. Ведмідь розмахнувся: рраз!- сосна впала. Ведмідь розмахнувся: два!- береза повалилася.
Почув цю метушню бурундук і розум втратив. Серце з рота вискочити прагне. Передніми лабетами рота затис, з очей сльози б'ють джерелом. "Такого великого ведмедя помітивши, навіщо я крикнув? Рот мій, розірвися!;;Абияк на дні нори, у сторонці, видряпав бурундук ямку й сховався туди.
Ведмідь нарешті перегриз корінь, просунув лапу - один горіх знайшов.
" Е-З-Е, сказав же я: бурундук - запасливий хазяїн".
Морда ведмедя посвітліла. Від радості сльоза блиснула. Далі поліз лапою - ще більше горіхів знайшов. Зрадів ведмідь.
" Е-Е-Е... ма-а-аш, ще поживу, видне! Цього милого бурундука як же я подякую? Чим отдарю?"Охлялий шлунок ведмедя наповнився. Стомлене тіло легеням стало.
Вовна світиться, як золота. Великий ведмідь оглянувся, себе обмацав: бурундукові подарувати нема чого. "Сором буде мені, якщо, чужу їжу з'ївши, спасибі не скажу. Де ж цей милий бурундук?"Подивився колом - бурундука не бачить.
Ведмідь заглянув у норку, побачив ямку, хвіст бурундука над нею сторчма коштує.
- Е-З-Е! Хазяїн - Те, виявляється, тут. Дякую! Нехай ваші засіки порожніми не коштують. Ви такий добрий, будьте завжди щасливим. Дозвольте вашу чесну лапу від душі пожати!
Простягнув ведмідь бурундукові праву лапу, але бурундук ведмежої мови не розуміє. Побачивши над собою чорну лапу, закричав:
- Брик-Брик, сик-сик!- і скік з нори. А ведмідь лівою лапою його підхопив.
- Дякую вам, маленький, - говорить.- Голодного мене ви нагодували, втомленому відпочинок дали.
Бурундук слів ведмедя не може зрозуміти, він по-ведмежому розмовляти ніколи не вчився. Звільнитися, бігти прагне, ведмежу тверду долоню тонкими коготками скребе, а у ведмедя долоня навіть не чешеться.
- Е-Е-Е, ма-а-аш, де ви росли - моїх слів не розумієте? Я вам говорю си-і-бо! Скільки раз повторюю, а ви не відповідаєте. Посміхніться хоч трошки. Я ж вас дякую. Спасибі вам говорю!
Замовчав ведмідь.
А бурундук думає: "Скінчив із мною ведмідь розмовляти, тепер їсти почне". Рвонувся з останніх сил.
- Е-Е-Е, ма-а-аш, не прагнете слів розуміти?
Підняв праву лапу й погладив бурундука з голови до хвоста. Від п'яти чорних ведмежих пазурів заструменіли на спині бурундука п'ять чорних гарних смуг. Ось з тих пір і носить потомство бурундука ошатну шубу - ведмежий подарунок.