Жив горбатий ведмідь. Він був теперішній ледар. Побачив одного разу спілу шишку, і відразу у нього занило плече, під пахвою колоти стало. - Як я, хворий, на кедр влізу?
Ходить навколо. Через дрібні колоди крокує. Побачить колоду покрупней - і
Прямо по ній іде: йому лінь ступнути вище. Раптом: стукіт! - шишка сама впала ведмедеві на тім'я. З тім'я до ніг.
-Ось це спритно!-виявив ведмідь і подивився нагору, не чи впаде ще що?
- Ой, великий ведмідь, - пискнула ряба кедрівка, - я вам кращу шишку кинула.
Пір'я у кедрівки скуйовдилися, голос тремтить. Вона сиділа на гілці, клювала горіхи, упустила шишку, шишка стукнула ведмедя. Злякалася кедрівка, не знає, як виправдатися.
- Я усе літо, усю осінь цю шишку вам берегла. Дуже рада, що ви прийшли. Ще десять шишок можу вам спустити.
- Про - Про, яйла! Ось гостинний птах! Спасибі тобі!.. Від цієї похвали кедрівка зовсім щаслива стала.
Адже вона не один раз втрачала шишки. Їх підбирали миші, бурундук, людина. Та ніхто їй спасибі не говорив. А ведмідь хрумтить горіхами так гурчить:
- Ми тепер з тобою друзі. Та діти наші нехай дружать.
Що ще говорив ведмідь, ніхто не зрозумів, тому чторот у нього був набитий горіхами. З тих пір він подружився з кедрівкою.
Уже давно бачив ведмідь, як посередині чистої галявини росте молодий кедр, як наливаються, зріють його темні шишки. Тепер до осені вони стали важкі, немов свинець. Гілки кедра від ваги гнуться до землі. Зовсім просто було б ці шишки збити, так збирати лінь.
- Допоможи мені, кедрівка!
-Ох, дядько, тут трава шпарко густа. Мені однієї не попоратися. Якщо дозволите, я покличу свою рідню. - Клич!
Кедрівка злетіла на вершину модрини, разів зо два крикнула, і всі її рідні, усі знайомі злетілися на галявину. А ведмідь своя справа знає: шишки
Б'є. Б'є й б'є. Коли на кедрі не залишилося ні однієї шишки, ведмідь сіл відпочити. Дивиться - на галявині ні птахів не видне, ні горіхів. Тільки одна гнила шишка у задньої лівої ноги валяється. Та до цієї останньої шишки добра кедрівка теж не постидилась підлетіти. Схопила й віднесла.
- Тьфу! - плюнув ведмідь. - Їжте мої горіхи, їжте! Скільки б ви не з'їли, однаково до зими ложки крові у вашому тілі не набереться, шматка м'яса з большойпалец на костях не виросте. А я був жирний, узимку ще товстіше буду.
Насправді, ведмеді завжди жиріють до зими. А кедрівка, скільки б горіхів вона не з'їла, усі ніяк не може поправитися.