На сонячній стороні островершинной гори на березі молочного озера жив хлопчик. Ростом він був із цапеняти. Із двох білячих шкурок хлопчик зшив собі простору шапку. Ноги взув у киці з козячого хутра. Особа у хлопчика було, як місяць, кругле, і він ніколи не плакав.
Ось раз до молочного озера приїхав на білому коні Ак-ноан. Почув ніжний дзенькіт.
- Що таке?
Перегнувся через сідло. Черешком нагайки розсунув кущі й побачив круглолицього хлопчика. Маля сиділо навпочіпках, дул у сухе стебло квітки, і стебло співало, немов золота сопілка.
- Як тебе кличуть, дитя?
- Моє ім'я Ристу - Щасливий.
- Хто твої батьки?
Батько мій-гора, мати ми_-озеро.
- Звідки ти знаєш це?
- Гора мене годує бульбами квітів, озеро напуває мене. Відповідь маляти дуже сподобалася Ак-ноану.
- Прагнеш бути моїм дитятей, милий Ристу? Я тобі зшию шовкову шубу, смачною їжею стану годувати, дам моторного коня.
Ристу стрибнув на круп коня, обійняв Ак-ноана, і вони поїхали до палацу. Отут хан схопив маля за шиворот, поставив на землю:
- Моя біла худоба ти будеш пасти!
Узимку Ристу гнав череди з гір у долини. Навесні й восени, день і ніч він худоба переганяла. Сніг і дощ його не жалували. Вітер злобливо дул. Чоботи на ногах скоробилися. Шуба присохнула до плечей. Очі навчилися плакати. Рот став жалібні пісні співати. Але ніхто його зліз не праг бачити. Ніхто плачу його не бажав чути. Один раз спіткнувся Ристу. упав у траву й сам не помітив, як заснув. У сні до нього підійшов зморщений старий.
- Ти. синок, коли один на горі жив, не вмів плакати. не знав тужливих пісень. Про що ж ти стогнеш так гірко у сні?
- Мої ноги болять. Мої руки утомилися. Живіт змерз. Я не можу день і ніч за коровами бігати!
Дідок погладив свою милицю, поправив вуса; ока його зовсім вузькими стали.
- А ти, синок, коли захочеш лягти, скажи коровам: "Пип!" Побігати захочеш - скажи коровам: " Тап-Тажлан"Ристу відкрив ока й побачив над головою сонце.
- Моо... - мукали корови й брели у різні сторони.
- Пип! - крикнув Ристу. Корови відразу лягли.
Тепер маля знову повеселіло. Він сидів цілі дні на березі ріки й дражнив птахів. А корови лежали й дажене змели мукати. Але лежачи вони не могли шипать траву й стали худнути. Це помітив Ак-ноан.
- Ледар, корів пасти не вмієш! Хіба ти хлопчик? Я тебе змушу тепер, як дівчисько, чегень бити!
Та став Ристу день і ніч заважати довгим ціпком кислий чегень. Руки хлопчика не відпочивали. Очі не замикалися. Дружина Ак-ноана гнала із чегеня араку й пригощала всех. хто приходив у палац. Гості й слуги валялися завжди п'яні. А хлопчик Ристу стояв і працював.
- Це що за робота! - гарчала п'яна ханша. - Хіба так чегень заважають? Зараз поберу ніж - твою голову розсічу! Піку поберу - серце виколю!
У хана було двоє дітей. Вони завжди пищали, точно сліпі щенята. Ось раз дівчинка стала віднімати у братакозлиние бабки. Хлопчик міцно тримав кості й мукав. Дівчинка дряпалася й верещала.
- Пип! - крикнув Ристу, і рука дівчинки прилипла до голови брата. Побачила це ханша.
- Що з вами, діти мої? - заплакала вона, Обіймаючи сина й дочка. - Краще б це із чужим хлопчиськом трапилося!
- Пип! - прошептав Ристу. Та ханша прилипла до дітей.
- П'яні ви, чи що?-запитав Ак-ноая. Підняв він руку, ударив ханшу. Ристу сказав своє "Пип!", і долоня хана прилипла до плеча дружини.
А Ристу зрізав собі сопілочку й заграв птах, що як пурхає у небі.
- Ти, брудний, червивий Ристу! Біжи поклич кращих камов, - прохрипів хан. Ристу привів усіх камов із усіх стійбищ, і кожний побрав собі по жирній кобилі
Для жертви. Багато худоби зарізали ками, випили всю араку, але вилікувати сім'ю хана вони не змогли.
Усі ками, качаючи головами й відригати жирну їжу, мовчачи сиділи навколо склеєної сім'ї. Нарешті самийстарий сказав:
- Там, де земля зливається з небом, саме на цій рисі живе великий Телдекпей-ном. Він один зможе вилікувати хана.
Ристу побіг за Телдекпеем.
Великий Телдекпей приїхав до двору хана на синьому бику. Сплюнув крізь зуби.
- Таку хворобу якщо не вилечу, де ж тоді мояслава?! Я не встигну трубки докурити, як вони будуть здорові.
Так похваляючись, кам Телдекпей спішився, сіл на зелену траву, дістав через пояс кресало, щоб висікти іскру для трубки, але отут маля Ристу сказав:
- Ви, така велика людина, навіщо сідаєте на сиру траву? Краще присядьте на теплий камінь.
Кам Телдекпей повільно встав і важливо сіл на білий камінь.
- Пип! - тихо сказав Ристу.
Телдекпей-ном закурив свою довгу трубку. Усе на нього не дихаючи дивляться.
- Цю трубку викурю, і ти, хан, здоровий, щасливий будеш.
Але викурив він і другу й третю трубку, а хан і сім'я його сиділи, прилиплі друг до друга, як колись.
Кам Телдекпей устав, разом з ним піднявся із землі білий камінь. Телдекпей-ном відразу назад сів. Великому каму було соромно стояти з каменем, прилиплим до того місця, на якому люди сидять. Ока Телдекпея ледве не виповзли з вік.
- Що це за камінь, дитя моє Ристу?
- Звичайний камінь, - відповідає маля. - Камінь із гори. Поклонитеся хазяїнові гір. Телдекпей припав чолом до землі.
- Пип! - крикнув Ристу.
Та люди побачили, що кам не може підняти голів.
- А-А, так це, виходить, твої жарти, безсовісний Ристу? - завив хан. - Зараз уб'ю тебе!
Ристу підняв нагору праву руку. Його луноподобное особа зачервоніла.
- Тап-Тажлан! - сказав він, і сім'я хана покотилася у різні сторони. Великий Телдекпей-ном відірвало чоло від землі, стрибнув з каменю у сідло, і
Більше його ніхто не бачив. Маля Ристу підійшов до звільненого хана.
- Ну, тепер убийте мене! Ви прагли.
Хан тремтів, немов миша, затиснута у долоню. Ханша стояла як більша жаба. Діти сховалися.
А молодий Ристу ступнув через золотий поріг, на золотий трон змело сів. Посидів небагато й крикнув самому собі:
- Тап-Тажлан!
Трон підстрибнув, і Ристу, злетівши із трону, побіг до молочного озера, на квітучу гору.
Казки у обробці П. Кучияка