Жив-Був борсук. Удень він спав, ночами виходив на полювання. Ось одного разу вночі борсук полював. Не встигнув він насититися, а край неба вже посвітлів.
До сонця у свою нору поспішає потрапити борсук. Людям не показуючись, ховаючись від собак, ішов він там, де тінь густіше, де земля чернее.
Підійшов борсук до свого житла.
Хрр... Брр... - раптом почув він незрозумілий шум.
Що таке?
Сон з борсука вискочив, вовна сторчма встала, серце ледве ребра не зломило стукотом - так злякався він і подумав: Я такого шуму ніколи не слихивал... Хррр... Фиррлить-Фью... Бррр...
Скоріше назад у ліс піду, таких же, як я, пазуристих звірів покличу: я один отут за всі гинути не згодний.
Та пішов борсук усіх пазуристих звірів, на Алтаї живучих, на допомогу кликати:
- Ой, у мене у норі страшний гість сидить! Допоможіть! Урятуйте! Прибігли звірі, вухами до землі припали - насправді, від шуму земля
Тремтить. Брррррк, хрр, фьюу... У всіх звірів вовна сторчма піднялася.
- Ну, борсук, це твій будинок - ти перший і полезай.
Оглянувся борсук - колом люті звірі коштують, підганяють, кваплять:
- Іди, іди! А самі від страху хвости піджали.
У борсуковому будинку було вісім входів, вісім виходів. Що робити? думає борсук.- Як бути? Яким входом до себе у будинок проникнути?
- Чого коштуєш? - фиркнула росомаха й підняла свою страшну лапу. Повільно, знехотя побрів борсук до найголовнішого входу. Хрррр! - вилетіло звідти.
Борсук відскочив, до іншого входу-виходу зашкутабогав.
Із усіх восьми виходів так і гримить.
Прийнявся борсук дев'ятий хід рити. Кривдно рідний будинок руйнувати, так відмовитися ніяк не можна: із усього Алтаю самі люті звірі зібралися.
- Скоріше, скоріше! - наказують.
Кривдно рідний будинок валити, так ослухатися ніяк не можна. Гірко зітхаючи, дряпав борсук землю пазуристими передніми лабетами. Нарешті,.ледве живий від страху, пробрався у свою високу спальню. Хррр фррр.
Це, развалясь на м'якій постелі, голосно хріп білий заєць. Звірі
Зі сміху на ногах не встояли, покотилися по землі.
- Заєць! Ось так заєць! Борсук зайця злякався!
- Га-Га-Га! Хо-хо-Хо!
- Від сорому куди тепер сховаєшся, борсук? Проти зайця яке військо зібрав!
- Га-Га-Га! Хо-хо!
А борсук голови не піднімає, сам себе сварить:
Чому, шум у своєму будинку Почув, сам туди не заглянув? Для чого пішов на весь Алтай кричати?
А заєць знай собі спить-хропе. Розсердився борсук так як пхне зайця:
- Пішов геть! Хто тобі дозволив тут спати? Прокинувся заєць - ока ледве не вискочили!
Та вовк, і лисиця, рись, росомаха, дика кішка, навіть соболь тут! Ну, - думає заєць, - будь що буде!
Та раптом - приг борсукові у чоло. А із чола, як з пагорба, знову й у кущі.
Від білого заячого живота побіліло чоло у борсука. Від задніх заячих-лабетів пройшли білі сліди по щоках. Звірі ще голосніше засміялися:
- Ой, барсові - у-ук, який ти гарний став! Хо-ха-Га!
- До води підійди, на себе подивися! Зашкутабогав борсук до лісового озера, побачив у воді своє відбиття й заплакав:
Піду ведмедеві поскаржуся. Прийшов і говорить:
- Кланяюся вам до землі, дідусь-ведмідь. Захисту у вас прошу. Сам я у цю ніч будинку не був, гостей не кликав. Голосний храп Почув, злякався... Скількох звірів стурбував, свій будинок порушив. Тепер подивитеся: від заячого білого живота, від заячих лабетів і щоки, і чоло мої побіліли. А винуватий без оглядки втік. Ця справу розсудите.
Глянув ведмідь на борсука. Відійшов подалі - ще раз подивився так як заричить:
- Ти ще скаржишся? Твоя голова раніше чорна була, як земля, а тепер білизні твого чола й щік навіть люди позаздрять. Кривдно, що не я на тому місці стояв, що не моя особа заєць вибілив. Ось це жалко! Так, шкода, кривдно...
Та, гірко зітхнувши, пішов ведмідь. А борсук так і живе з білими смугами на чолі й на щоках. Говорять, що він звик до цих міток і вже похваляється:
- Ось як заєць для мене постарався. Ми тепер з ним друзі на віка вічні.
Ну а що заєць говорить? Цього ніхто не чув.